Страница 52 из 63
Нарешті дозволяю розстебнути мої джинси, а сам звільняю її груди від блузки й вкриваю їх поцілунками. Її ноги обвивають мої стегна і схрещуються за спиною. Я входжу в неї в одну мить. Мене накриває хвиля жару, така сильна, що я запитую себе, чи вимкнув гриль. Її маленькі груди підстрибують у ритмі моїх рухів. Скай не може більше стримувати стогонів. Моє обличчя притискається до її плеча, я чую важке дихання, що відлунює в глибині мого вуха. Вона шепоче моє ім’я, закликаючи пришвидшити темп. Гра стає дикою, первісність сексу відрізає мене від моїх демонів, залишаючи тільки інстинкти. На ці короткі проміжки часу думки залишають мене. За винятком думок про Скай. Вона завжди в моїй голові... у моєму серці... Хочу володіти нею, як ніколи раніше. Її ім’я на моїй шкірі, але я хочу, щоб вона розтанула в мені вся. Рухаюся в ній іще глибше, ніби для того, щоб скріпити цей вимріяний союз. Вона впирається руками в прилавок обабіч себе і з екстатичним стогоном вигинає спину, перекидаючи коробку з паперовими рушниками та кошики із соусами.
Тоді хапає мене за волосся й притягує своє лице до мого.
— Я хочу тебе бачити, Еше.
Наші погляди переплітаються, губляться й знову зустрічаються. Мені подобається, як вона дивиться на мене. Подобається те, що бачу в її очах, — зорі в темряві. І коли торкаюся іскри її душі, то вибухаю й падаю в її обійми. Сльози навертаються мені на очі, і я не знаю, чи вони від того, що вона розбудила в мені, від цього плотського єднання за межами фізичних тіл, чи від передчуття моторошного майбутнього, яке на нас чекає.
Вкриваю її груди дрібненькими поцілунками. Татуювання під однією з них... Думка про те, що моє ім’я вигравіюване на її шкірі, дарує відчуття, ніби мене цінують... можливо, навіть кохають... Але чи відчуває вона це до мене? На моєму ж тілі написана брехня: «Попіл рине із неба». Завтра піду в тату-салон і виправлю свою помилку. Я не хочу йти від тебе, я хочу залишитися в цьому небі, яке ти мені подарувала. Ти не моя відправна точка. Ти — пункт призначення, на який я вже не сподівався. Це буде не «із» а «до». Тому що я закохуюся в тебе, Скай Пауелл.
Вона ніжно притискається губами до мого лоба. Ми закінчили. Але в мене відчуття, що я не наситився нею, що ніколи не зможу нею насититися. Я не хочу, щоб ця мить закінчувалася. Завтрашній день такий непевний, але сьогодні ми тут одне для одного. З нею я забуваю, чому мені так болить. Усі антидепресанти й алкоголь світу не мають на мене такої дії.
— Еш... — шепоче вона, коли я цілую її шию.
— Так, я теж хочу ще раз...
Вона сміється, і цей звук — як бальзам. Цілує мене в кутики губ, а потім дивиться, немов вагається.
— Що сталося?
— Питати, що тебе мучить, — поза правилами гри, але, думаю, я вже й так не одне порушила.
Серце колотиться в моїх грудях. По хребту пробігає електричний струм. Мені ледве вдається ковтати, тож мовчки витріщаюся на неї. Сподіваюся, вона не чекає, поки я запитаю, які саме. Я просто не можу поставити їй це запитання. І все ж вона дивиться на мене, мов дитина, готова бути насвареною; мов гравчиня, яка ризикує втратити все.
— У мене немає більше нікого, крім тебе, — каже вона. — Для мене все ексклюзивно.
Не прив’язуватися. Не закохуватися. Направду, потай я хотів, щоб вона назвала якесь із цих правил — ба навіть кілька, — але її слова звільняють мене від тягаря, про який я навіть не здогадувався. І в мені проривається давно-давно забуте почуття радості. Це
одкровення робить мене... щасливим. Я відчуваю, що не можу вимовити ні слова.
— І водночас не уявляю, як би знайшла час і сили, щоб іти ще до когось. Не знаю, як це вдається тобі, але наші партії мене й так добряче виснажують!
Якби ти знала...
— Скай, я також більше не дотримуюся цього правила, — зізнаюся перед тим, як поцілувати її з якоюсь гіркою пристрастю, ніби ми не бачилися кілька тижнів — чи бачимося востаннє...
-СКАЙ-
Зак
How long can you stand the pain?
How long will you hide your face? (...)
How long will you play this game?
«Let It Bum», RED
Витираючи ганчіркою прилавок у дайнері, я зі змішаними почуттями згадую, як ми тут кохалися. Багато чого змінилося між мною та Ешем після тієї визначальної гри, але не все — на краще. Того вечора, як завжди, він утік від моїх запитань про його проблеми та знайшов прихисток у сексі, і я, не сперечаючись, дозволила йому цю втечу. Не очікувала, що він вкладе в це стільки енергії, з такою дикою інтенсивністю, якої між нами досі не було. Я вдала, що не бачу його очей, червоних від сліз, наприкінці нашої партії. Еш краще комунікує тілом, ніж словами. І все одно я загубилася. Відтоді, попри те що ми проводимо час разом, я відчуваю, як він віддаляється, ніби зісковзує схилом. Щодня він дедалі більше замикається у своєму мовчанні. Я навіть не можу сказати, чи з усіма він так поводиться, адже, крім мене, Еш ні з ким не спілкується. Ну ще крім Сибілли, але з нею ми про це не говорили. Я не збираюся винюхувати за його спиною. Якщо він не хоче мені довіряти, то
це його вибір, який я маю поважати, поки він не ви* рішить відкритися. Але інколи я думаю, що на той час уже може бути запізно.
Пропоную йому вийти в люди — можливо, так крига скресне.
— Чуєш, Еше? Наступного тижня наш «Магітеатр» відновлює свій автокінодром. Не хочеш прийти на відкриття?
— Це побачення?
— Радше... можлива зміна контексту для наших ігор.
— Яке це буде число?
— Десяте.
Його обличчя похмурніє, і він швидко опускає погляд на яєчню.
— Я не зможу, — каже він тихо.
Уже збираюся відступити, та все-таки вирішую ще поборотися:
— Я навіть не сказала тобі, о котрій.
— Мене не буде цілий день, це нічого не міняє.
— Ну гаразд...
Цілий день? Що може його зайняти так надовго? Я, мабуть, сама себе накручую, можливо, цьому є якесь просте пояснення, але вираз його обличчя і тон відповіді не спонукають до довіри.
— Шкода, — кажу, навіть не намагаючись приховати розчарування.
Мабуть, він відчув це, бо продовжив:
— Вибач, Скай, я хотів би піти з тобою, просто... Я проведу цей день із Заком.
На згадці цього імені моє серце закалатало. Такого я не очікувала! Ми нечасто говоримо про його найкращого друга, але я знаю, що їх розділяє велика відстань, яка пригнічує Еша. Він погано переживає відсутність того, кого, здається, вважає справжнім братом, і спочатку я дуже радію їхній зустрічі. Але чому в нього такий пригнічений вигляд?
— Це так класно, Еше! Я така рада за вас.
— Так, так... — ухильно відповідає він.
— Ви будете неподалік? Я б радо з ним познайомилася.