Страница 48 из 63
Він проводить пальцем по глазурі й обмазує нею кінчик мого носа. Мені відбирає мову, а він, звісно, регоче. Перш ніж я встигаю відреагувати, він дістає смартфон і фотографує мене. З усіх хихотінь, що переповнювали цей вечір, його сміх здається мені найсолодшою мелодією. Тому що він нечастий, тому що щирий і розділений... Досі не знаю, що сказати, коли Вероніка з вусиками від крему над верхньою губою підходить до мене, щоби зробити селфі. І ось — сеанс фотографування в кондитерському макіяжі для всіх. Для всіх, крім Еша, ініціатора цього цирку.
На завершення він витирає мій ніс пальцем і облизує його, дивлячись просто мені в очі. Я знаю, що це відповідь на мій шантаж, і втрачаю позиції, бо це справляє на мене більше враження, ніж на нього. І ось настає момент, коли я маю знову піднятися на сцену, схвильована й навіть розчарована. Еш Волкер, ти і твоя сексуальна невгамовність нічого не втратите, зачекавши... Вероніка мала заспівати разом зі мною, але саме закінчувала відмивати з лиця торт. Тим часом якийсь хлопець підіймається на сцену й бере замість неї мікрофон.
— Можна?
Темношкірий, коротко підстрижений, з ясними сяйливими очима та ніжною усмішкою. Він стає поруч зі мною. Його голос оксамитовий. Якщо він співає так само гарно, як говорить, то він точно не аматор.
— Прошу!
Природно, що мене ніби пробиває струмом. Він не тільки добре співає, а й чудово рухається. Хтивий ритм пісні затягує нас у танець, наші тіла дуже близько. Він за моєю спиною, співає через моє плече, я повільно похитуюся в такт. На останній ноті він коротко обіймає мене й пропонує повторити. Майже погоджуюсь, як раптом чую голос:
— То ми її співатимемо, цю пісню, чи як?
Озираюсь і бачу Еша з похмурим обличчям, яке оживає тільки тоді, коли він зустрічається зі мною поглядом.
— Ми саме збиралися заспівати ще раз, — вочевидь ризикує мій новий партнер.
Еш питально дивиться на мене, явно стримуючись, щоб його не послати.
— Давай пізніше, гаразд? Я дуже хотіла би заспівати з моїм найкращим другом.
Хлопець радо киває і передає мікрофон Ешу, перш ніж покинути сцену, мов справжній джентльмен.
— Що, пан ревнує?
— І не мрій.
Упиваюся в нього поглядом. Еш знизує плечима — от поганець! Потай тішуся. Мені подобається думка, що він ревнує.
— Заспокой мене: ти ж не обрала якусь засолодку пісню?
— І не мрі-і-ій, — відповідаю, стримуючи регіт, тоді як у барі починає лунати музика з «Брудних танців».
Еш зводить очі до неба, і це ще більше роздмухує задоволення, яке я дістаю від своїх невинних знущань.
Танцюю під перші акорди й не стримуюся, заохочуючи Еша теж віддатися моменту. Треба сказати, що він радше говорить, ніж співає, і явно шкодує, що покинув своє крісло. Та потім, потроху, його глибокий голос, трохи захриплий від тютюну, підлаштовується під музику. Нарешті поступаюся йому текстом й інстинктивно хапаю за руку, щоби його увага була спрямована тільки на нас — можливо, це вгамує його страх перед сценою.
Еш зосереджується на моїх очах, на музиці. Можна сказати, що він нарешті розслабився, і я підспівую йому, і здається, ніби світ навколо нас зникає.
Співаю: «Ти єдине...»
Еш співає: «Чим я не можу насититися».
Кожне з цих слів звучить щиро і ще більше наелектризовує мене. Це лякає, але мені подобається те, що я зараз відчуваю. Чи й ти, Еше, відчуваєш те саме? Він робить крок назад, не відпускаючи моєї долоні, а потім прокручує мене попід своєю рукою, як у старій добрій рок-пісні, і ми разом співаємо приспів:
«Щойно я прожив найкращу мить мого життя. Ніколи раніше такого не відчував».
З нашими мікрофонами, які добряче заважають, ми не надто вдало намагаємося повторювати хореографію «Брудних танців». Мало на що зважаємо, адже повністю віддалися моменту, і він прекрасний. Потім наступає мить, коли Ешу доводиться танцювати на самоті. Я бачу, що він знає рухи, і не можу стримати усмішку. Здивована, шпортаюсь і ледве не падаю. Ми сміємося з цього, намагаючись устигати за піснею, але мені вже байдуже! На обличчі Еша така усмішка, якої я досі не бачила. Маска, яку він постійно носить, щойно впала.
Наближається великий фінал. І раптом мене прострілює одна ідея... Залізаю на барну стійку, Еш навшпиньки стає в позицію, щоб мене впіймати. Я довіряю йому, ні на мить не боюся забитися. Падаю, і він мене ловить. Можливо, на вигляд це не так добре, як у фільмі, але вся зала аплодує. Еш притискає мене до себе, я зісковзую вниз його тілом і так приземляюся. Вмираю від бажання поцілувати його. Він теж — я бачу це в тому, як він дивиться на мої губи і крутить свій пірсинг. На очах у всіх ми обіймаємося, і наші серця досі колотяться від активного руху.
Це найкращий день народження в моєму житті.
-ЕШ-
Демони
Don't get too close
It's dark inside
It's where my demons hide.
«Demons», Imagine Dragons
Прекрасні дні повернулися. He тільки в Блумінгтоні, а й певним чином у мені. Нарешті я теж маю своє синє небо, воно тепер супроводжує мене. Сонце заохочує нас не користуватися автомобілем для коротких подорожей. Усе частіше ми ходимо вздовж дороги удвох. Інколи разом дістаємося «Сільської смакоти», інколи я проводжу Скай до гуртожитку, але час від часу ми просто гуляємо, щоби звільнити голову та провітрити легені.
Від її дня народження я навчився цінувати ці моменти безтурботності. Скай легко крокує вперед парковою доріжкою. Сонце проникає крізь листя, і вона бавиться, намагаючись вхопити сонячні плями на землі, немов грайлива кішка. Скай ще не повністю відновилася. Інколи я бачу, як змінюється її обличчя, коли надходять якісь повідомлення, бачу, як завмирає її погляд, а потім вона відвертається, коли до якихось студентів приїздять батьки. А ще є певна дистанція, яку вона старається тримати з Еліасом. День у день вона бореться за те, щоби бути цією Скай — сильною, сяйливою, незалежною.
Одного разу Сибілла сказала їй, що свободу виборюють щодня. Скай сприйняла це буквально, і цілком можливо, що їй вдасться. Вона не перестає дивувати, і останнім здивуванням був той ефект, який вона на мене справляє.