Страница 47 из 63
Уже втретє за день мати намагається мені зателефонувати. Доручаю це автовідповідачу. Взагалі збираюся відкласти телефон і забути про нього на деякий час, як раптом отримую повідомлення з незнайомого номера. Адріан... Хоч я і заблокувала його номер, він усе одно знаходить спосіб написати мені. На Різдво, на День святого Валентина, сьогодні... Навіть не дочитавши до кінця, видаляю повідомлення.
Ніяких сліз чи гніву. Я залишила тих демонів позаду.
— Усе гаразд? — питає мене Еш.
Ховаю телефон і киваю. Не можу повірити, що він погодився прийти сюди, в цей караоке-бар. Вероніка організувала вечірку-сюрприз. Слухаючи, як я співаю в душі, вона остаточно переконала себе, що я діва, яка сама себе не знає. Подбала про гостей, серед яких і поганий хлопець. Я знаю, що вона переконлива, але ж це Еш. Навіть не можу уявити, скільки дипломатичних прийомів їй довелося застосувати, щоб укатати його. І ось я тут, у невеликій компанії з усіма людьми, які змінили моє життя, відколи я приїхала до Блумінгтона.
Поруч зі мною — Еш із пивом у руці. Гарикається із Сибіллою, яка намагається (поки що марно) переконати його поспівати.
— Ти не уникнеш цього випробування! — кажу, тицяючи в нього пальцем. — Якщо не хотів співати, то й сидів би у своїй печері!
— У жодному разі. Навіть під тортурами.
— Це мій день народження! — відповідаю я.
Він підносить пиво до вуст і вигинає брову. Мені так подобається, коли він це робить. Я починаю розуміти його міміку. В його арсеналі є «здивована» брова, а є така, що кидає тобі виклик. Зараз точно другий варіант: він переконаний, що я не зможу змінити його рішення. Та це ми ще побачимо, містере Еш Волкер!
Ледве встигаю ковтнути свого коктейлю, обдарувавши його поглядом, сповненим підтексту, як Вероніка смикає мене за руку:
— Ходімо, ходімо!
Ледь не розливаю напій, але Еш ловить його в польоті — не без того, щоб блиснути в мій бік посмішкою малого нахаби.
Ми з Веронікою та Керрі підіймаємося на сцену, і я відчуваю, як мене охоплює дивна енергія — суміш страху перед сценою і хвилювання. Вероніка ж, навпаки, здається у своїй стихії, хоча я чула, як вона співає, і це далеко не її спеціалізація.
Моя подруга обирає Call Me Maybe — сучасну класику, яку безліч разів переспівували й перепаскуджували в інтернетах. Вероніка не виняток із традиції: вона навмисно волає на високих ноти і страшенно фальшивить. Стримую скажений сміх, і дуже швидко до нас приєднується вся наша компанія, хором підхоплюючи приспів та імпровізуючи хореографію. Ну, вся компанія, крім Еша, звичайно. Я бачу, як він повільно потягує пиво, пильно спостерігаючи за мною.
Щойно пісня закінчується, Вероніка передає мікрофон Сибіллі, але побачивши, що я готова віддати комусь свій, зупиняє мене й пояснює, що спочатку я мушу заспівати з кожним запрошеним. Нічого собі афера! Наш «Магітеатр» спонукає мене й Сибіллу взятися за саундтрек до фільму. Я показую на той, що впав мені в око на екрані, і вона схвалює.
— Чекай, мені потрібен реквізит, — кажу я, — починайте без мене!
Звучать перші ноти, і я кидаюся до Еша, благаючи віддати мені його шкіряну куртку. Він підкоряється, та не без того, щоб привернути увагу інших дівчат у приміщенні, відкривши свої голі татуйовані руки. Вдягаю куртку, скуйовджую волосся, щоб надати йому дикого вигляду, а тоді повертаюся на сцену й співаю перші рядки:
«У мене мурашки по тілу,
їх дедалі більше...»
4
Підхоплена поривом, спускаюся в залу і крокую з цією серенадою до незворушного Еша. Не для того, щоб його спокусити, а щоб подратувати: його і всіх цих дівчат, які витріщаються на нього в залі. Я б так хотіла, щоб він трохи розслабився. Поганий хлопець чи ні — він частина мого життя і навіть мого тіла. Я хочу, щоб він був зі мною, навіть коли ми не граємо. Мені осоружно, що він залишається наодинці зі своїми думками...
Аж раптом мені здається, ніби я бачу сон: губи Еша розтягуються, коли я починаю волати приспів: «Ти єдиний, кого я хочу!». Його очі сяють від задоволення, хоч він і стримується. Бідолашний Еш, ти виказав себе: ця усмішка — твоя погибель! Повір, до кінця вечора ти таки триматимеш у руках мікрофон!
Зрештою Сибілла приєднується до мене, і незабаром уже дві Олівії Ньютон-Джон манячать перед його кам’яним обличчям. Сибілла позиціонує себе як найкраща співачка в компанії, хай навіть щось заважає їй повністю розслабитись. Сексуальності ж їй точно не бракує. Припускаю, у неї вже досить давно не було можливості відірватися з друзями, і вона, без сумніву, користується моментом. Власне, я так само.
Після мого переможного туру всі хлопці — звісно, крім Еша, — піднімаються на сцену. Паркер видирає мікрофон із моїх рук і всідається на стілець навпроти прожекторів. Хлопці стають у дивну позу, стильну, але дивну, і лунає вступ до «Я хочу, щоб було так» від Backstreet Boys. О господи! Я більше не можу! Вони співають як старі каструлі, але вкладають у виконання стільки енергії, що це смішно. Не вірю, що вони спеціально підготували танцювальну програму. Хіба що вони таємні фанати бойз-бендів? Ніяк не можу перестати сміятися, особливо коли Трент і Джейсон починають тверкати просто перед моїм обличчям. Між вибухами сміху відчуваю на собі погляд Еша. Він нерухомий і не зводить із мене очей. Забуваю про те, що відбувається навколо, й усміхаюся йому. Він киває у відповідь. Заспокоююся, бачачи, що йому не так нудно, як я думала.
Наш виступ нарешті закінчується, я посилаю зі сцени кілька поцілунків і спускаюся вниз, щоб приєднатися до цього татуйованого самітника.
— Якщо заспіваєш зі мною, дозволю тобі обрати місце нашої наступної партії.
— Це сексуальний шантаж? Серйозно?
— Тільки одну пісню... Будь ласка...
— Що ви вже удвох задумали? — питає Сибілла.
— Нічого, вона просто мене спокушає.
Очі Сибілли розширюються від несподіванки та здивування. Я все ще намагаюся придумати влучну відповідь, коли Еш прочищає горло.
— Та я жартую!
Навіщо він знову прикривається жартом? Щоби захистити мене — чи це пов’язано з Сибіллою? Еш не з тих людей, які дають зрозуміти, що жартують... правду кажучи, він це майже запатентував. Жартує він чи ні, у нього завжди однакова інтонація. І я гублюся в роздумах.
Вероніка повертається з іменинним тортом. Уся кімната, за винятком Еша, починає хором наспівувати «Happy birthday!». Задуваю одним махом всі свічки.
— Еше, я загадала дует: тобі не відмазатися.
Він знову вигинає брову, і його вустами пробігає хитра дитяча усмішка.
— Думаю, мазатися краще тобі!