Страница 46 из 63
Без сумніву, вона натякає на Скай. На диво, я вже не всміхаюся так, як до цього.
— Ні, я не можу запропонувати такий тип стосунків.
— Цікаво.
Міс Парке підходить, щоби передати мені нове замовлення, і кидає докірливий погляд на клієнтку.
— Це публічне місце, мадемуазель. Тож згортайте балачки. Цей хлопець на роботі, тому не час і не місце.
Арія виструнчується, зачеплена за живе. Мені здається, до Скай міс Парке так би жорстко не втрутилася. Не знаю, що, на її думку, ця старенька захищає, та між нами зі Скай немає нічого такого.
— Через двадцять хвилин на задньому дворі дайнеру, — кидаю Арії та повертаюся до підсмажування м’яса.
Зрештою, двадцять хвилин розтягнулися на сорок. Була просто навала замовлень, і я мусив посунути свою перерву. Можливо, дівчина вже й пішла, та яка різниця? Знімаю фартух і дістаю сигарету з пачки, прямуючи до службового виходу. Посьорбую лате, випускаю дим, насолоджуюся прохолодою... як раптом відчуваю чиїсь руки, що обіймають мене ззаду й пестять мій пах. Продовжую курити, не звертаючи уваги на її пальці, які прокралися в мої боксери.
— Ось він, мій десерт...
Навіть у такому незручному положенні вона примудряється продовжувати свої ритмічні рухи. Докуривши сигарету, кидаю недопалок і повертаюся, змушуючи дівчину прибрати руку. Притискаю її до стіни, пристрасно цілую, і бачу, що їй це подобається. Спускаюся до її шиї, мну груди. Чекаю моменту, коли вона схопить мене за волосся, але ця мить не настає. Це не Скай. Деякі звички стають приємними, наче заспокійливі орієнтири. Але це тільки про гру зі Скай, не більше. І я відчуваю невимовну злість.
Цілую дівчину ще жорсткіше, стискаючи пальцями її шию, поки інша рука рухається до місця між її ногами, щоб переконатися, що вона готова. Це, вочевидь, уже так. Нетерпляча, жадібна, вона намагається розстібнути на мені вузькі джинси. Моя ж ерекція заледве починає проявлятися.
Зі Скай — це не гра...
Розвертаю її та ставлю проти сміттєбака. Вона вагається, чи обпиратися руками об брудний край, але незабаром у неї не залишається вибору, коли я притягую її стегна до себе і змушую вигнути спину. Підсмикую її спідницю до спини, спускаю колготки й мереживні трусики.
Дістаю з кишені презерватив, одягаю. Вона намагається обернутись, щоб поцілувати мене.
Зі Скай — це не гра...
Відштовхую її.
— Не цілуй мене.
Вона трохи протестує, але повертається в попередню позицію, треться об мене, щоб посилити моє збудження. Кладу руку на її плече, щоб ривком увійти в неї. Заплющую очі, шукаючи щось у своїй свідомості, — не знаю, що саме. Повільно рухаюся в ній, помалу прискорюючись, і більше не можу стримуватися. Лють затьмарює мої думки й підганяє рух стегон.
Зі Скай —це не гра...
Мої пальці стискаються на довгих пасмах її чорного волосся. Попри прохолоду, відчуваю, як по спині збігає струмочок поту. Стискаю зуби, заплющую очі: сильніше. Я напружений, але не так, як слід.
Раптом я відчуваю, як вона люто мене відштовхує. Ошелешено дивлюся на неї.
— Ти здурів чи що? Що незрозумілого в слові «легше»?!
— Вибач, я...
Мені бракує слів. Я навіть не чув її. Ніби був не тут.
— Не знаю, що вони всі в тобі знаходять. Відчепися, психопат!
Вона хапає свої речі, розправляє одяг і йде геть, не озираючись.
— Це просто така гра... — кажу вже самому собі.
Кому: Зак <zachxharrington47@gmail.com>
Від: Еш <ashxwalker47@gmail.com>
Дата: 15 березня 2018, 01:32
Тема: Без теми
Заку, мене дивує, як довго тягнеться час, коли її немає поруч. Я шукаю ввечері її погляд, я хочу бути впевненим, що ніякий хлопець у цю конкретну мить до неї не залицяється. Вона стала константою мого життя. Я не думав, що колись так звикну до неї. Мене все ще мучать мої демони, але тепер, коли вона тут, вони не такі суворі. Я думав, що врятував її. Але тепер гадаю, що ми зцілюємо одне одного. Я більше не відчуваю, що мушу аж так боротися за виживання. Більше не мушу нагадувати собі дихати, й темрява не здається такою жахливою.
Вона терпляча, бойова, спонтанна. Навіть якщо боїться і завжди сумнівається. Ось цей мікс мені в ній і подобається. Вона долає свої недоліки, а не ігнорує їх. Вона щира й справжня, як і ти. І все ж я не можу позбутися думки, що вона врешті-решт пошкодує про те кляте татуювання. Коли ставитиме неправильні запитання. Коли дізнається про все, про тебе. Одного разу, коли була геть п’яна, вона сказала, що могла б полюбити мої рани... Я знаю, вона щиро мала на увазі те, що сказала, але не думаю, що вона розуміє значення цих слів. Вона не розуміє, що я не хочу їх загоювати. І ніколи про це не пошкодую. Здається, вона думає, що я для неї хороший, що я допоміг їй стати тією людиною, якою вона є сьогодні, але не знає, що це вона врятувала мене, Заку. Вперше, відколи ти пішов, я нарешті бачу світло. Але знаю, що ми — бомба вповільненої дії. І це тільки питання часу, поки я та моє минуле все підірвемо. Я не той, на кого варто розраховувати. Ти можеш це підтвердити. Вона це знає, я ніколи їй не брехав, але вона вдає, ніби тої реальності не існує. Можливо, вона думає, що зможе мене змінити? Одного дня вона зрозуміє... Зрозуміє й піде далі, щоб захистити себе. Я відлякую всіх у своєму житті, навіть тебе, але знаю, що ти досі, незважаючи ні на що, принаймні слухаєш мене. Якщо в мене більше не буде Еліаса, якщо в мене більше не буде Сибілли... якщо в мене не буде Скай, чи дозволиш нарешті приєднатися до тебе?
Чорт, чуваче: що більше перечитую, то більше розумію, що стаю романтиком, коли говорю про неї.
Думаєш, я в дупі?
Еш
-СКАЙ-
Найкраща мить мого життя
Now I’ve had the time of my life
No, I’ve never felt like this before.
«The Time of My Life», Bill Medley & Je
Сьогодні мені виповнюється дев’ятнадцять. Я отримала кілька повідомлень від старих друзів ще з ліцею, яких можна порахувати на пальцях одної руки. Колись я навіть не усвідомлювала, до якої міри мої батьки тримали мене в клітці. Після уроків я одразу йшла додому чи до церкви, нікуди не виходила протягом тижня, а «комендантська година» на вихідних не залишала мені часу навіть на кіно. Адріан був єдиним соціальним контактом, який мої батьки схвалювали. А кілька друзів, яких я мала раніше, власне, й не знали мене: я ніколи не була собою до Блумінгтона. До Еша.