Страница 38 из 63
Біля дверей я ще трохи вагаюся. Який підхід обрати? Це я його поцілувала, тож тепер маю пояснити, що це нічого не означало? Не дуже-то я добре на цьому знаюся.
Тук-тук.
— Еше? Це Скай.
Не відповідає. Принаймні коли я проходила повз дайнер, його там не було. Той бейсбольний заклад? Не обговорюється — я більше туди не повернуся. Раптом переді мною постала дилема. Чи справді це хороша ідея — прийти сюди й розставити крапки над «і»? Він подумає, що я його переслідую. Може, не так уже й погано, що його немає вдома.
Але щойно я зазбиралася йти, як почула його голос по той бік дверей. Він точно там із кимось розмовляє. Притуляюся до вікна й прилаштовуюся так, щоби відблиски скла не заважали мені заглядати між двома не до кінця засмикнутими білими фіранками.
Упізнаю спину Еша, який сидить, витягнувши ноги, на канапі, з навушниками на голові й перед ноутбуком. Він збільшив зображення відеодзвінка, і я одразу впізнаю обличчя його найкращого друга Зака. Я все менше хочу його турбувати і вже збираюся йти, аж тут Еш помічає мене. На його лиці подив. Чи це Зак побачив тінь за вікном і здійняв тривогу? Еш каже кілька слів, яких я не розпізнаю, і закриває екран ноутбука, щоб відчинити мені двері.
— Скай? Що ти тут робиш? — питає він, явно заскочений зненацька.
— Прийшла тебе побачити.
— Дуже сумніваюся.
Вистачило двох фраз, щоби до Еша повернувся притаманний йому саркастичний тон.
— Вибач, я ідіотка.
— Та ні, заходь.
— Ти впевнений? Здається, я прийшла невчасно.
— Все ок. Я радий тебе бачити.
Еш? Радий?
— Зачекайте, — кажу, нахмуривши лоба. — Ви хто такий і що зробили зі справжнім Ешем?
Він усміхається й навстіж відчиняє двері. Трохи вагаюся, але заходжу. На ліжку буркоче ноутбук.
— Вибач, що перервала твою розмову. Я б могла зайти іншим разом.
— Усе добре. Я йому вже розповідав про тебе. Він зрозуміє.
— Говориш про мене зі своїм найкращим другом? — жартую я.
— Та ні, не те щоб... То що ти хотіла?
— Поговорити.
— Як учора ввечері?
Він явно насміхається, граючись пірсингом на губі. Не найкращий початок. Кручу в голові лотерейне колесо, яке має обрати наступні слова за мене. Те крутиться й крутиться, але жодна притомна фраза не випадає.
— Еше, а як ти даєш дівчині зрозуміти, що не шукаєш нічого більшого за одну ніч?
— А що, якась дівчина не дає тобі спокою? — насміхається він.
Мої очі стають квадратними. Зрозуміло, він не допоможе. Намагаюся спромогтися на якусь розумну відповідь, але він мене випереджає:
— Чекай, ти повторюєш той сніданковий трюк, як у дайнері? Чіпляєшся до мене, щоб пояснити, що не бігатимеш за мною?
— Ну от! Я була впевнена, що ти мені це пригадаєш! Ні, я не для цього до тебе припхалася. І вибач, що налетіла отак поговорити «фейс ту фейс», але на свій захист скажу: я не маю твого номера.
Здивований, він вигинає брову, явно чекаючи на продовження.
— Гаразд, може, ти й не геть помиляєшся, але сьогодні все по-іншому. Ти... Я починаю пізнавати тебе, Еше, і не хотіла би, щоб учорашній поцілунок усе зіпсував. Я тебе поцілувала, це було щиро й спонтанно, але тобі не варто перейматися. Я не планую стосунків із тобою, та й із будь-ким наразі, але зараз не про це. Хочу сказати, що нічого серйозного не сталося, добре? Я нічого від тебе не чекаю, це нічого не означало.
— Нічого... — ухильно повторює він.
Не можу прочитати вираз його обличчя. Він злий чи сумний? Зараз заговорить його гордість? Чи він розуміє?
— Мені це все геть погано вдається, правда?
— Якщо хочеш думку професіонала, то ти занадто цим заморочуєшся. Щодо того поцілунку, я думаю так само, як і ти — це був виплід моменту. Без найменшого сумніву.
З полегшенням гепаюся на канапу. Він продовжує:
— Таке враження, ніби ти боялася щось втратити...
— Друга?
Раптом Еш починає сміятися, закривши долонею обличчя й зігнувшись навпіл.
— Що? Що такого я сказала?
— Ти не надто швидко засвоюєш правила, але вже краще в них орієнтуєшся. Дідько, мене щойно зафрендзонила Скай Пауелл!
-ЕШ-
Правила
Well I know that there's a limit to everything,
But my friends won’t love me like you.
«Friends», Ed Sheeran
Ця дівчина вибиває мене з колії. Я би зроду не подумав, що так буде, на нашій першій зустрічі. Скай досі дивиться на мене недовірливо.
— Від нашого першого вечора ти говориш про гру, про партію, про правила... Але це несправедливо, розумієш? Ти ніколи не пояснював цих правил.
— Ти ніколи мене й не питала.
Правила, про які йдеться, це радше неписаний кодекс: вони стосуються двох дорослих, які свідомо не хочуть виходити за межі стосунків на одну ніч. Сам факт того, що вона ставить мені запитання, доводить, що вона не звикла до такого роду взаємин. Вона чекає, що я розтлумачу їй кожну деталь, прочитаю лекцію. Я бачу цю картину: Скай Пауелл, студентка Блумінг-тону. Спеціалізація? Секс без зобов’язань. Крім того, що я досить непростий викладач, мені подобається, коли вона напружується. Якщо хоче гратися в хорошу ученицю, їй доведеться ставити запитання.
— Добре, то ти мені розповіси про цю твою гру, щоб я більше не видавалася ідіоткою?
— Навіщо? Хочеш зіграти партію?
Я прекрасно розумію, що Скай майже не має сумніву в змісті цих правил, і знаю наперед, що грати вона не схоче. Відчуваю потрійну іронію ситуації: перша — вона відфутболює мене у френдзону, мені ж хочеться роздягнути її для сексу на канапі. Наступна — вона хоче бути моїм другом. Остання ж полягає в тому, що ця перспектива не така вже мені й неприємна. Після Сибілли і Зака у мене взагалі не було друзів.
Тим часом Скай не відповіла на моє запитання й чекає пояснень.
— Перше правило: не втручатися в особисте життя одне одного.
Вона кривиться. Припхатися до мене в дайнер — порушення першого пункту. Чи відчула вона це?
— Друге правило: ніякої ексклюзивності.
Скай стрималася, щоб не прокоментувати ці два правила. Рекорд. Упевнений, вона згорає від бажання відповісти: мовляв, це прекрасне прикриття, щоби трахати всіх дівчат, яких захочу. Зрештою, так і є. Але цей привілей доступний і гравчиням.
— Третє правило: ніяких почуттів.
—А роздратування рахується? — жартує вона, думаючи, що заробила бал.
— Якби це було так, ми з тобою ніколи б не опинилися в одній кімнаті.
Вона стискає губи: їй це допекло. Тож я можу продовжувати перелік без ризику, що мене переб’ють.
— Четверте правило: ніякої романтики.