Страница 37 из 63
Ми переводимо подих, Скай усміхається, і я, природно, роблю те саме. Вона опускається на ліжко, притягуючи мене до себе, і ми знову цілуємося. Нависаю над нею, обережно, щоб не розчавити, моє бажання наростає. Вона рухає стегнами, обома руками притискає наші тіла одне до одного. Відповідаю повільним ковзанням уперед і назад. Ніколи не відчував такого сильного збудження, і це ми досі одягнені. З її вуст зривається стогін задоволення, який так неповторно резонує всередині мене.
Раптом ми чуємо брязкіт ключа. У дверях стоїть Вероніка, затуляючи долонею очі.
— Скай, люба, я бачила світло, тож знаю, що ти тут. Просто хотіла переконатися, що ти не привела сюди Джоша, щоб завершити ваш «особливий вечір» за моєї відсутності.
Заінтригована, вона розводить пальці.
— Але, звісно, ти не сама, інакше... Еш?!
Скай схоплюється на ноги, я теж підскакую, щоб їй допомогти.
— Ні, ні, не хвилюйся, це не те, що ти подумала, Еш просто, е-е...
— Я не хочу нічого знати, — відказує Вероніка, відвертаючись. — Хоча ні, хочу. І ти мені все розкажеш. Але коли містер піде.
Час іти. Востаннє дивлюся на Скай. Не знаю, що б віддав за останній поцілунок...
— Добраніч, Скай
-СКАЙ-
Перезавантаження
We don't wa
To become one
It could be lethal
Sleeping with a friend.
«Sleeping With a Friend», Neon Trees
— Ax, яка ж падлюка! — вигукує Вероніка з притаманною їй пристрастю. — Просто не можу в це повірити!
Я вже обізвала його всіма можливими словами. Але слухаючи її, розумію, що навіть не завдала собі клопоту покласти вину на цього типа. Відколи Адріан... ні, ще від першого разу із Джошем я поводилась як жертва: замкнулася в собі, відгороджувалася, жаліла себе, намагалася загоїти рани, ізолювавшись. Але ніколи навіть подумки не нападала на людей, які намагалися мене знищити. А Вероніка робить це абсолютно природно, і коли я це чую, мені стає добре.
— Дуже пощастило, що там був Еш, — кажу я.
— Була б на місці Еша, то била би не по машині, а конкретно по Джошевих м’ячах!
— Думаю, Еш би вбив його на місці. Бачила б ти силу його подач.
— Тільки не кажи, що це б тебе дуже засмутило.
— Скажімо так: в Еша були б неприємності.
— Еш, цей герой... — зітхає Вероніка та підштовхує мене ліктем, ніби запрошуючи довіритися їй.
Знітившись, ігнорую її хихикання. Лише двадцять хвилин тому вона нас застукала, коли ми... Власне, що? Як далеко ми б зайшли, якби вона не повернулася?
— І ось тут на ліжку — це була невеличка нагорода для цього доблесного лицаря? Чи ви вигадували новий переможний танець? — жартує вона.
Вероніка чарівна, вона здається безтурботною і незворушною, але я знаю: те, що я пережила, її жахає, і її запальний характер генерує саме ті слова, які мені потрібно почути. Еш угамовує мій біль, а Вероніка мене підбадьорює. Так, я помилилася з Адріаном і Джошем, але відкрила для себе нового Еша, а Вероніка стала мені майже сестрою. Тож, може, я не така вже й недолуга у людських взаєминах. Можливо, це частина життя — кидатися в небезпеку. Сибілла сказала мені колись у кінотеатрі: свобода — це щоденний бій, що завжди розгортається в наших головах. Але в моїй голові повний рейвах, і треба там навести серйозний лад, щоби трохи посвітлішало. Але завдяки Вероніці я подумки встановила маленькі мішені, що виглядали як Адріан і Джош, і тепер насолоджуюся віртуальним метанням ножів. Усміхаюся подрузі.
— Не хочеш відповідати?
— Не те щоб, але... я й сама не розумію, що ми з ним робили. Просто відчула між нами якийсь зв’язок, і...
—То от як ти це називаєш...
—Тобто? А ти б як це назвала?
— Бажанням трахатись? — вона сміється.
— От ти дурко. Правда в тому, що він дуже відрізняється від того Еша, якого ми знаємо. У мене було відчуття, ніби я бачу його справжнє обличчя, і ми не такі вже й далекі одне від одного, він і я.
— Чекай, це нормально — відчути цей порив, особливо після того, що ти пережила. Але я тебе попереджаю: Еш залишається Ешем. Він не може бути наступним у твоєму списку або ж таким собі перевантажним пунктом. Якщо тільки ти не хочеш страждати ще більше.
Я слухаю її, але не розумію, чому вона мене застерігає Те, що сталося тут із Ешем — це просто був такий епізод. Між нами нічого не почалося, я нічого не планую. Слово «стосунки» мені навіть на думку не спадало. Чи міг Еш подумати, що я хочу його спокусити? А він же тільки почав відкриватися... Якщо ж побачить у мені дамзельку, яка відчайдушно потребує хлопця й готова в нього вчепитися, то швидко заповзе назад у свою мушлю й уникатиме мене. Після всіх його зусиль я не можу дозволити такому непорозумінню нас віддалити. Він підтримав мене. Я теж хочу бути другом для нього.
— Добре, а які в тебе плани на новорічні свята? Припускаю, що ти не повернешся в Лібертівіль...
— Це навіть не обговорюється. Ні на Різдво, ні... Зрештою, ніколи.
— Можемо поїхати до мене додому. У гуртожитку в грудні доволі безлюдно.
— Це дуже мило з твого боку, але мені доведеться дуже багато працювати. Я ще не обговорювала цього з батьками, але є велика імовірність, що вони більше не дадуть мені грошей. Я мушу почати заощаджувати. На Різдво завжди є підробіток.
— Що ж, це добре. Так тобі буде зручніше.
— Зручніше?
— Я не заважатиму тобі під час свят. Ти зможеш знову запросити Еша й завершити свої витребеньки в ліжку!
Побачивши, що я набурмосилася, вона вибухає реготом.
— Але увага, моя люба! Нічого, крім сексу, з цим жеребцем із кампусу. Таких не приручають. Він має залишитися диким!
Киваю, збентежена. Як я тепер зможу порозумітися з Ешем і дивитися йому в очі, не зашарівшись?
— Серйозно, Скай, якщо тобі сумно, ти знаєш, що я поруч, правда? Мої двері для тебе завжди відчинені.
Ми обіймаємося й завмираємо так на якусь мить, вдаючи, що не помічаємо емоційних сльозинок, які
набігли кожній із нас на очі. Вероніка — це сім'я, якої я ніколи не мала.
— А що б тебе порадувало? Ось тут і зараз? Відро морозива й ромком на нетфліксі?
— Морозиво? О ні! Радше зефірки!
* * *
Увечері наступного дня я вже чатую неподалік дому Еша: довга триповерхова будівля з рядом невеликих квартир, об'єднаних зовнішнім коридором, а-ля мотель. Місце недоглянуте й не дуже приємне. Еш мешкає на другому поверсі, в самому кінці. Востаннє я тут була п'яна, забльована й напівгола. Є певна закономірність у наших зустрічах. Можливо, саме час викласти карти на стіл, як ми зробили колись у його дайнері.