Страница 36 из 63
відбілитися в її очах. Я хотів тільки, щоб наші шляхи розійшлися, але вони, навпаки, раз у раз сходилися. Я бачив, що вона інакша, вона така і є, але все одно здається, ніби наші душі однакового кольору.
Вираз її обличчя змінюється. Упевненість руйнується, я бачу це в її очах. Лоб зморщується, брови кривляться — вона от-от почне плакати. Я вже надто легко це в ній упізнаю...
— Моя футболка, звісно, все ще доступна... Але стережися зневоднення.
Вона підводить голову, замахується на мене кулачком, який я рефлекторно перехоплюю. За інерцією вона врізається в мене. Чи відштовхну я її? Ні. Навпаки. Згорнувшись у моїх обіймах, заспокоєна й переможена, вона цілує мене в щоку, перш ніж випростатись і поправити зачіску.
— Дякую, Еше.
Ми беремося розмовляти про все й ні про що. Я бачу, що вона не готова залишитися на самоті. І ці її погляди крізь вікно... Упевнений, вона панікує від думки, що Джош заявиться сюди зі своїми дружба-нами. Добре, що я нікуди не йду.
— А де ти навчився так кидати м’яч?
— Я граю ще з коледжу. В ліцеї був пітчером команди. Чесно кажучи, завдяки цьому мені вдалося отримати стипендію.
— Тоді навіщо працювати на двох роботах? Ти навіть не в університетській команді...
— Аварія на дорозі, перелом руки... все це затримало мій вступ в університет. Тому я тільки на третьому курсі. Більше ніякого бейсболу, ніякої стипендії... Доводиться викручуватися підручними засобами.
— А твої батьки? Вони не могли тобі допомогти?
— Моя мама померла дуже молодою. Тато... я ніколи його не знав. Мама розповідала, що він був професійним бейсболістом, постійно в роз’їздах, щось таке... Тож коли мене навчили грати, я сказав собі, що стану крутим, батько почує про мене, пишатиметься мною і повернеться додому. Але коли я підріс, то зрозумів, що це була просто вигадка.
— Іти виріс... в інтернаті?
— Ні, мене виховала бабуся. Вона померла незадовго до того, як я вступив до університету. Направду, це завдяки її страховці я зміг виплатити позику на навчання.
— Мені шкода...
Вона підсувається до мене й бере за руку. Я розповів це не для того, щоб мене жаліли. Але поважаю такі моменти довіри — це створює зв’язок. А ще, можливо, знаючи про мої проблеми, вона легше поборе власні. Тож цей її жест не був жестом жалості. Мені здалося, що своєю долонею вона каже: «Я розумію твій біль», а не: «Господи, яке гівняне твоє життя». Хоча це направду мій біль, і я не хочу, щоби хтось його торкався... Тому забираю руку.
— А ти що робила в ліцеї? Стрибала в групі підтримки?
—Жартуєш, сподіваюся? Мої батьки зроду би цього не дозволили.
— Вони були такі суворі з тобою?
— Морально? Справжні тюремні наглядачі.
М-м-м... Радощі сучасного пуританства. Дріб’язковий консерватизм. На мить уявляю Скай в обтислій уніформі, і на думку спадають певні нехристиянські ідеї. Опануй себе, Еше!
— Направду, я в ліцеї нічим таким і не займалася. Поверталася швиденько після уроків, щоб допомагати в церкві.
— Тільки не кажи, що ти співала в церковному хорі! Це було б надто банально!
— Так, я співала в хорі.
Вона мимохіть сміється від думки, що її життя так ідеально вписується в стереотип про маленьку християнську родину.
— І саме там ти зустріла свого колишнього?
Її погляд похмурніє. Делікатне запитання.
— Наші батьки були знайомі, це нас зблизило.
— Ти бачила його після... ну, після аборту?
— Так, він був на обіді в День подяки.
Вона здригається, ніби від удару струмом. Я веду далі, ніби нічого не сталося, але мої підозри починають набувати форми:
— Ви довго були разом?
— Два роки. Це довго, і водночас недостатньо, щоби справді когось пізнати... А може, я геть погано знаюся на людях.
Це правда: Скай — висококласна спеціалістка з поспішних суджень. Вона помилилася щодо Джоша, щодо мене і, найімовірніше, щодо свого колишнього. І якщо її перше враження про нього було достатньо хорошим, щоб зустрічатися з ним два роки, це означає, що він дуже талановито приховував свою справжню натуру. Кожне слово на цю тему їй дається важко. Чорт, це він, він її побив, закладаюся!
— Він залишився в Лібертівілі?
— Ні, поїхав у Колумбійський, до Нью-Йорка.
— Престижний факультет, так? Певно, спортсмен, як і Джош?
— Ні, просто син майбутнього сенатора.
Вона заледве вимовила ці слова. Її обличчя ніби вкрилося маскою. Тепер у мене немає сумнівів.
— Кумедно: я маю багато претензій до своєї сім’ї, і, слухаючи мене, можна подумати, що саме вони — причина всіх моїх проблем. Але я і тут їх притягую. Батьки завжди радили не збурювати воду, поводитися добре. Я переспала з цим хлопцем, завагітніла, звинуватила їх у тому, що змусили мене зробити аборт, а вони втовкмачили мені ще більше почуття провини. Я приїхала сюди, сподіваючись стати вільною і безтурботною, — і притягнула Джоша та його банду гвалтівників.
— Не кажи так, Скай.
— Чому, чорт забирай, ні? Що як я сама винна, га? Може, все, що зі мною сталося — моя провина?
Вона тулиться до моїх грудей і починає ридати, наче маленька дівчинка. Це сльози абсолютного відчаю. Вона впала так низько, що здатна звинувачувати хіба що себе.
— Ти не відповідальна за людське божевілля, Скай. Удари, яких ти зазнала, зради, які пережила, — ні в чому із цього немає твоєї провини.
Ридання посилюються, наче мої слова нападають на неї, на те, в чому вона сама себе переконала. Це самонавіювання шмагає її своєю отрутою.
— Ти не винна, чуєш мене?
Скай підводить на мене погляд. Її щоками пролягли борозни від сліз, проте зараз вона прекрасніша, ніж будь-коли.
— Що за лайно? — сопе ця дівчина. — Єдина чесна людина, яку я знаю, — це поганий хлопець, який навіть мене не схотів.
Вона дивиться в мої очі в пошуках відповіді, потім її погляд зупиняється на моїх губах — і моє серце завмирає. Неможливо, я не можу її поцілувати, хоча все всередині прагне, жадає цього. Наші подихи зависають у повітрі, і це дивне відчуття: ніби абсолютно все навколо зникло... Я заплющую очі, щоб покласти край цим тортурам, щоб відступити. Її губи торкаються моїх. Розплющую очі, і мої руки природно знаходять шлях до її лиця. Язик зустрічається з її язиком, і я відчуваю, що вона вкладає весь свій біль у цей рух, що вона нарешті здається. Її поцілунок на смак як сльози, солоний і сповнений відчаю. Але я бачу зорі на її губах. Я бачу зорі серед ночі.