Страница 34 из 63
— Як вона могла сама собою зупинитися?
— Я марю чи ти мене звинувачуєш? Хочеш, щоб ми пішли поспілкуватися з керівництвом?
Еш якусь мить дивиться на нього, потім знизує плечима і йде геть. Як йому вдається зберігати спокій?
— Що з тобою, Джоше? Те, що ти зараз зробив, було не просто дурницею, а й підлою і небезпечною дурницею.
— Знову його захищаєш?
І тут я пригадую його ж безглузду відмовку:
— Кажеш, вчинив би так само з будь-яким іншим офіціантом?
Він хитає головою і стискає щелепи.
— Знаєш що, Скай? Я не випадково привіз тебе сюди. Я знав, що він працює тут. Хотів, щоби ти зрозуміла одну річ: цей чувак — ніщо. Він хапається за дрібні підробітки, аби зводити кінці з кінцями, а в універі це просто фантом. Він не має ніякого майбутнього, на відміну від мене. І завжди буде здатен хіба обслуговувати таких людей, як ми.
— І що? Я не цікавлюсь Ешем!
— Ні? Тоді чому мені розповіли, що ти замикалася з ним у кімнаті на вечірці до Дня подяки, тоді як я, немов кретин, думав, що ти поїхала до своєї родини?
Він усе знає. Навіть гірше: він уявив собі те, чого не було. І це через мене в нього стільки агресії до Еша. Дідько...
— Між нами нічого не було, клянуся тобі. Я забагато випила, він допоміг мені протверезіти, ось і все. Я... Вибач, що не сказала тобі про своє передчасне повернення.
— Скай, мені просто боляче знати, що ти мені не довіряєш.
— Не те щоб... Але знаєш, ти так піднесено розповідав про свої чудові вихідні, що мені не вистачило духу розповісти про свої проблеми, коли ти повернувся. Не хотіла псувати нашу зустріч.
Він обіймає мене і цілує у волосся. Я відчуваю провину за те, що не розповіла йому всього і змусила хвилюватися. Він має рацію: я маю йому довіряти. Маю... але не роблю цього. Не довіряю.
— Гаразд, — каже він, — я з ним перегнув. Залишу йому солідні чайові, добре?
Між Ешем і мною ніколи нічого не буде. Щодо Джоша я вагалася, та більше ні. Одним реченням цей хлопець поклав кінець нашим стосункам. Він не з тих, хто перепрошує. Він із тих, хто підкуповує людей великими чайовими. Джош — потенційний Кларкс. І єдина причина, чому я не розриваю з ним стосунки просто зараз — це щоб він не асоціював наш розрив із присутністю Еша.
* * *
Ще кілька ударів, і ми покидаємо тренувальний центр. Перетинаємо паркінг майже о десятій вечора. Тримаємося за руки, ніби це єдиний спосіб нас поєднати. Але коли ми вже підходимо до «мустанґа», Джош не відчиняє дверцят і натомість дивиться у свій телефон.
— Що ти робиш?
— Я обіцяв тобі другу половину вечора, де ти зможеш відірватись як ніколи. Пам’ятаєш?
— Я втомилася, Джоше. Може, перенесемо?
— Вибач, Скай, це неймовірна подія, і не я обирав дату. От зачекай, ти побачиш!
Ми чекаємо ще кілька хвилин, аж тут під’їжджає чорний шикарний седан із тонованими вікнами. Водійське скло опускається, за ним видно двох молодих людей у темних окулярах посеред ночі. Водій подає Джошу дві темні маски-смужки на очі, і той бере їх, не вагаючись.
— Одягайте й залазьте всередину.
Джош подає мені одну, але я відмовляюсь її одягати.
— Чекай, може, ти щось поясниш?
Уся ця процедура мені геть незрозуміла. Мабуть, раніше я би захоплено тремтіла від появи лімузина з водієм. Але ті часи минули. Після Дня подяки ніщо більше не здасться мені романтичним. Я вже не довіряю своєму хлопцеві, а ще менше — цим двом типам.
— Скай, ми просто поїдемо на ультра-УІР-вечір-ку: повір мені, ти ще такого не бачила. До всього, дівчата, які там будуть, зазвичай стають королевами факультету. Ти не можеш цього пропустити!
— Я не маю жодного бажання ставати королевою і в жодному разі туди не сяду. Відвези мене додому, Джоше. Будь ласка.
Вочевидь заскочений зненацька, він не знає, що відповісти, і йому вже уривається терпець. Тут втручається водій.
— Аспіранте Картер, чи треба вам нагадувати, що в разі недоправлення об’єкта на вечірку ваш виклик вважатимуть страченим?
— Об’єкт? Виклик? Що він має на увазі? — Мені спазмує шлунок.
— Ми просили вас привезти її, але її згода не обов’язкова, —додає водій. — Вона не перша, хто спочатку каже «ні», а потім у захваті, — додає він із недоброю посмішкою.
— Скай, — скімлить Джош, — прошу... ти мені потрібна!
— Послухай, не знаю, про що ви там говорите, але я в це не граю!
Він утримує мене за руку й завиграшки притягує до себе. І я бачу в його рисах Адріана, я бачу справжнього
Джоша. Мені болять зап'ястя, а спина відгукується фантомним болем. Я кричу, кличу на допомогу, але який сенс? Паркінг безлюдний.
— Стули пельку!
Він смикає мене до себе й закриває долонею рот. У паніці намагаюся його вкусити. Водій намагається відчинити двері. Джошу залишиться тільки заштовхнути мене всередину — і я пропала.
Раптом я чую звук розбитого скла, після якого чорний седан різко зривається з місця і зникає, залишивши по собі запах горілих шин. Здивований, Джош послаблює хватку достатньо, щоб я вирвалася. Не роздумуючи, кидаюся навтьоки і раптом бачу під ліхтарним стовпом силует, що постав ніби нізвідки. Високий, стрункий, із бейсбольним м’ячем у татуйованій руці. Еш!
— Падлюка, — бурмоче, наближаючись, Джош.
— Тепер ти її відпустиш. Але спершу ти все їй розкажеш.
— А то що? Що як ні, Еше?
Без попередження мій рятівник стає в позу справжнього бейсболіста й посилає м’яч просто в смітник. Від сили удару метал мнеться, і м’яч залишається в ньому затиснутим. Як і я, Джош на мить зависає з відкритим ротом, але швидко опановує себе.
—Окей, забираю свої слова назад: ти шариш у бейсболі. Але от яка штука: твій м’яч тепер на іншому кінці парковки.
Не кажучи ні слова, Еш трохи відсувається і показує повне м’ячів відро, яке стоїть у нього за спиною.
— Телися!
— Стій... тільки мене торкнешся — і ти труп, чуваче. Чуєш мене?
— Нічого не змінилося. Твої погрози досі смішні. Старайся краще.
Еш знову нахиляється і кидає м’яч, який влучає простісінько у фару «мустанґа». Та наче вибухає.
— Зупинися! Ти сказився?!
Другий удар: цього разу розлітається пасажирське скло. Серце страшенно колотиться, але спектакль починає мені подобатися.
— Гаразд, гаразд! Братство дало мені Скай як мішень. Я мусив привезти її на вечірку, щоб підвищити свій ранг.
Мені бракує слів. Він мусив... торгувати своєю дівчиною, щоб робити кар’єру в його дурнуватому братстві?
— Це відколи?