Страница 33 из 63
Я допила каву з гірким відчуттям, що розчарувала його. Тон, яким він озвучив останнє запитання... Здавалося, що моя відповідь була дуже важливою. Що ж такого я могла сказати йому вчора? Чимось його образила? Може, він чекав вибачення? Може... Може, я не подякувала йому, хоча мала би... Але тепер уже надто пізно: Еш повернувся до мене спиною, і на цьому кінець.
Знову тиша. Атмосфера кімнати обважніла від наших ран. І це тільки перші дні мого нового життя...
-СКАЙ-
Удар у серце
Though my skies are turning gray
І will never let you fall
I’ll stand up with you forever.
«Your Guardian Angel», The Red Jumpsuit Apparatus
Уже два тижні як знову почалися заняття й повернувся Джош. Я поринула в роботу і навчання, щоб тримати своїх демонів на відстані. А втім, сподівання на повернення до нормального життя були абсолютно марні. Мої ночі переповнені жахіттями, і наші стосунки із Джошем від цього страждають. Я нічого йому не розповіла: ні про побиття, ні про те, що Адріан спробував мене зґвалтувати. І тим паче не розказала про візит до Еша. Раз спробувала заговорити про те, що сталося в батьківському домі, але навіть не дійшла до моменту суперечки, як Джош перемкнувся на свою історію: чудесний День подяки, прекрасна сімейна гармонія, повернення до джерел, яке дало йому змогу перезарядити акумулятори. Однозначно: ми мешканці різних світів. Ось чому я вирішила тримати язика за зубами. Грала роль зразкової подружки, хоча була надто зайнята навчанням, щоби мати час на зустрічі з ним. Через кілька днів він почав ставити запитання, але замість того щоб постаратися зрозуміти, він підготував для мене «незабутній вечір», хоча все, чого я насправді хотіла, — це забути.
От чому ми зараз їдемо на його «мустангу» в якомусь загадковому напрямку. Для мене ця зустріч — щось схоже на останній шанс. Невдовзі різдвяні канікули, він повернеться до своєї сім’ї, а я не поїду з ним. Тож або мені вдасться «змінити» свій погляд на нашу історію, або на цьому все закінчиться. Я майже почала розуміти Еша, його потяг до усамітнення та соціальний саботаж. Раптом усі стосунки здаються прісними й безплідними.
— От побачиш, сонечко, я підготував програму, яка тебе підбадьорить. Ти зможеш випустити пару, як ніколи раніше!
— Не можу дочекатися, — кажу не надто переконливо.
Це спокуслива пропозиція, але, здається, я не можу нею захопитися. Але, можливо, зрештою йому таки вдасться мене здивувати. Можу тільки сподіватися на це. Я так прагну нормальності, тож щоб її досягти, мушу вкласти в неї частинку й від себе.
Він зупиняє автівку на суперпорожньому паркінгу. Єдина будівля в полі зору це... бейсбольний тренувальний центр.
— Це сюди ми їхали?
— Саме так. Ти навіть не уявляєш, наскільки це допомагає — лупашити по м’ячу!
Чистісінько чоловіче мислення! Я не зовсім так уявляла «особливе» побачення, але мовчу. Не хотіла обламати його ентузіазм. Він винайняв локацію, і нас повели на огороджену сіткою територію, оснащену битками й шоломами. На іншому кінці - механічна установка, яка кидає м’ячі. З нашого боку в невеличкій ніші — стіл для речей і телефон зв'язку з рецепцією, щоб замовляти закуски та прохолоджу-вальні напої.
— Хочеш чогось випити? — питає мене Джош.
— Ні, поки обійдуся.
— Я замовлю собі пиво, і стартуємо.
Поки Джош пояснює, як тримати битку, і дає кілька стартових порад, офіціант приносить замовлене пиво.
— Еш?!
Він дивиться на нас, здивований не менше за мене. Його погляд промовляє: «Якого біса ви тут робите?!», але він тут працює і мусить стримувати емоції.
— Не знала, що в тебе є ще одна робота.
— Усе нормально. Я зазвичай їм допомагаю влітку, але скоро Різдво, і я ніколи не відмовляюся від підробітку. І річ не лише в грошах. Люблю тутешню атмосферу.
— Я теж шукаю другий підробіток.
— Маю кілька ідей про всяк випадок...
— Вибач, Еше, — втручається Джош. — Не хочу переривати вашу розмову, але я замовив холодне пиво, а це майже тепле.
- Воно щойно з холодильника...
— Тоді ти, мабуть, довго йшов. Я б хотів інше. Зрештою, ми саме за це вам платимо.
На відміну від Джоша, Еш не запальний, тож стримується. Бере вкрите конденсатом пиво й повертається на рецепцію.
— Що ти в біса твориш? — питаю я.
— Нічого. Я маю право на те, що замовив. І так само вчинив би з будь-яким іншим офіціантом.
— Сам факт, що ти це уточнив, свідчить про протилежне.
— Гаразд, можливо, цей хлоп мені не дуже подобається, але він же тут працює? А отже, він до наших послуг. Гаразд, почнімо.
Він точно має рацію в одному: мені треба випустити пару, то чому б не зробити цього, лупашачи по м’ячах? Коли Еш повертається з пивом, Джош саме вдесяте пояснює, як це робити, але в мене все одно не виходить.
— Треба змінити захват, — радить Еш, ставлячи пляшку на стіл. — Тобі ніколи не вдасться, якщо так триматимеш битку.
— Ти хоч щось шариш у бейсболі? — ображено втручається Джош.
— Я тут працюю, хіба ні?
— Подавати пиво й бити по м’ячу — то різні речі.
Змінюю положення рук, не питаючи Джоша, і, щойно підлітає м’яч, щосили б’ю. Влучила! Трохи кривенько, але все ж таки. Мене переповнює відчуття тріумфу.
— Молодець, люба! — вигукує Джош.
— Я зробила, як сказав Еш, і... вийшло з першої спроби.
Джош дещо знітився, але Еш уже пішов. Я повертаюся на місце. Другий м’яч. Моя битка прицільно розрізає повітря. Влучила! Знову! Починаю призвичаюватися. Джош слушно казав: дуже помічне заняття. Кожен замах, навіть якщо невдалий, дає відчуття, ніби я повертаю удари, яких завдали мені. На, Адріане, подавися! На ще! Регочу, як божевільна.
Раптом машина, що кидала м’ячі, зупиняється.
— Це що — кінець? — питаю розчаровано.
— Ні, — каже Джош, — це не нормально. Чекай, я їм подзвоню.
Невдовзі приходить Еш, цього разу вже трохи сердитий.
— Щось не так?
— Машина! Вона раптом зупинилася.
— Вона відключилася?
— Ну, як мінімум більше не стріляє...
Еш іде подивитися, в чому проблема, як раптом машина знову починає працювати і з неї вистрілює м’яч. Еш встигає відвернутися, щоб уникнути удару в лице. М’яч б’є його в спину, і я бачу, як він стискає зуби від болю. На щастя, апарат був налаштований під мене — на найслабший режим.
— Гей, все в нормі, друже? — запитує Джош глузливо. — Хіба ти не маєш бути в шоломі?
— Я думав, що машину вимкнули, — бурчить Еш, повертаючись до нас.
— Я сказав, що вона більше не стріляє, а не що її вимкнули, тож спробував вимкнути П, натиснувши на кнопку. Мабуть, це її знову ввімкнуло.