Страница 32 из 63
Окей, Скай. Годі думати, ворушися. Посуваю ковдру, тихесенько всідаюся, почуваючись так, наче мені сто років. Ох, моя спина... І ось я вже стою. Перемога! А от ця футболка точно не моя — бачила її на Еші. Шукаю поглядом свої речі. Де їх можна було покласти?
Стою посеред кімнати. Двері відчиняються. Еш виходить із душу з мокрим волоссям, рушник огортає його стегна.
Щось у кімнаті різко стало гаряче. Я не те щоб дуже вдягнена. Не те щоб... Хочеться знову пірнути під ковдру. Звісно, він уже раз бачив мене голою, може, навіть двічі, але тоді я ще не мала хлопця. Хай там як, у мене нема сил якось реагувати.
— Нарешті прокинулася.
— Гм, так. Повстала з мертвих. Котра година?
— Майже полудень.
Мені на мить здасться, що Еш розглядає мої ноги, проте з його невдоволеного виразу обличчя я розумію, що дивиться він на фотографію в моїй руці.
— Поклади це туди, де взяла.
— Так, вибач. Я саме думала, хто цей хлопець. Ніколи не бачила його в кампусі.
— Це мій найкращий друг Зак.
Ставлю фото в рамці на тумбочку й пригадую епізод, коли Еш у машині писав такий терміновий мейл своєму другові. їхні стосунки вочевидь дуже важливі для нього.
— Він з іншого факультету?
— Хочеш прийняти душ тут?
Його голос звучить як заклик до порядку.
— Ем, так.
— Принесу тобі речі.
Я рухаюся до ванної кімнати зі швидкістю равлика під антидепресантами. Еш повертається зі складеним рушником у руці. Поверх нього лежать тюбик пасти і зубна щітка.
— Еш, пожирач сердець, має запасну зубну щітку для гостей? Це так мило, — підколюю його.
— Мусив сходити купити, поки ти спала. Бери, вважай це подарунком, але повір, якщо скористаєшся нею, це буде подарунок мені.
Я готова послати його, але сенс? Беру все, що він мені пропонує, — разом із моїм приниженням —
і заходжу до ванної кімнати. Тестую свій подих, прикривши рот долонею. Так, точно не пахне квітами. Ні, між нами нічого не було. Це факт. Інакше він би мене вже прибив.
— Приготую тобі каву.
— Дякую...
Зачиняю за собою двері та з полегшенням видихаю. Усередині вирують емоції. Що ж направду вчора сталося? Важко зібрати всі уламки спогадів докупи. Я знову бачу Еша в милій компанії. Щось таке пригадується про нашу суперечку. А потім... прокидаюся в його квартирі. Але я не можу вдовольнитися припущенням. Я мушу знати. Якщо ні, то думатиму про це день у день!
Прочиняю двері.
— Еше?
— Що?
Він стоїть посеред кімнати. Геть голий. Білі нетатуйовані сідниці дражнять мене своєю досконалістю. Блискавично зачиняю двері й притискаюся до них. Чомусь важко ковтати.
— Чи... Я хотіла спитати... чи ми?..
— Чи ми переспали?
— Ага...
Не поспішає відповісти, чортяка. Упевнена на сто відстотків: він це робить спеціально. Здається, я зараз помру на місці.
— Ні.
Слава богу, я не зрадила Джоша. Моє життя й без цього досить непросте. Мені потрібна буде його підтримка, і це невдалий момент, щоб конфліктувати. Якщо не брати до уваги те, що хвилину тому я бачила іншого хлопця голим... Так, треба із цим покінчити. Холодний душ, щоб привести мізки до ладу!
Коли я виходжу з ванної кімнати, Еш на кухні готує каву. Друга чашка парує, очікуючи на мене на барній стійці. Наближаюся, вдягнена у свої речі — знайшла їх охайно складеними на стільці біля душевої кабіни. Але футболка таки не моя.
— Вибач, що спитала. Просто геть нічого не можу згадати про вчорашню вечірку.
— Це буває, коли вип’єш зайвого. Ти можеш робити зі своїм життям усе, що хочеш, Скай, я теж не приклад для наслідування. Але твоя вчорашня епопея з алкоголем... Думаю, що у твоєму випадку він тільки погіршив справи.
Я ціную той факт, що зважаючи на його небездоганну поведінку, він утримується від повчань. Натомість зауважує, що я могла б робити щось більш путнє, і, мабуть, має рацію. От тільки я почуваюся на самому дні глибокої ями й не можу придумати, як вибратися. Ось чому я хочу знову побачити Джоша, повернутися до занять, спробувати жити нормальним життям — можливо, так зможу вловити промінь світла. Щось, Еше, я зараз зовсім не бачу тих зірок, які мають світити посеред чорної ночі.
- Ти розчарована, що між нами нічого не було?
Ми дивимося одне на одного, а я тим часом намагаюся дібрати слова. Але чому вагаюся?
— Звісно, що ні.
Я забарилась із відповіддю на п’ять секунд більше, щоб це могло образити, і на десять — щоб це звучало правдиво...
— Чому? Хочеш повідомити мені, що це таки сталося?
— Я не гратимуся з твоєю пам’яттю, Скай. І не такий я вже і покидьок. Вразливі дівчата не для мене. Я тобі вже казав, що ніколи не брешу. Ми навіть не цілувалися.
Що ж, не всі чоловіки паскуди. Але хоча Джош і турботливий хлопець, я не можу забути нашої першої невдачі. А що стосується Адріана, мушу визнати, що тут я помилялася в усьому. Думаю, можна знайти йому виправдання, якщо всі ці роки батько був із ним жорстокий, але не думаю, що Адріан на них заслуговує. Йому подобалося знущатися з мене, я бачила це в його очах.
Мушу перестати про це думати. Ніби нічого не сталося, трохи похапцем відновлюю розмову. Є дещо, що не дає мені спокою...
— Я теж була вразливою тоді, коли ти поцілував мене під деревом.
Роблю ковток кави. Еш спостерігає за мною. Мабуть, не розуміє, навіщо я про це згадую.
— Скажімо так, того дня я не тримав твоє волосся над унітазом, поки тебе нудило.
Я майже давлюся кавою.
— О! Раунд другий? — жартома питає Еш.
Він витирає ганчіркою стіл, заляпаний коричневими плямами.
Зависає тиша. Ми вивчаємо глибини наших чашок. Потім Еш береться до своїх справ, ніби мене тут і немає.
— Припускаю, що попросити коротко переказати вчорашні події — це буде занадто?
— Ти танцювала, пила (забагато), курила (трохи), блювала (багато), ми розмовляли, ти заснула на моєму плечі, я привіз тебе додому.
— Ми говорили... про що?
— Ти нічого не пам’ятаєш?
— Уривки... Я знаю, ми обговорювали татухи, але крім цього...
— Не пригадуєш, що сказала мені перед тим, як заснути?
— Вибач... Якісь дурниці?
Він ставить чашку в мийку.
— Мені скоро час виходити на зміну в дайнер. Можеш залишитися тут, щоб зібратися, або я відвезу тебе в гуртожиток. Але я мушу йти.
— Ні, все добре. Я скинула повідомлення Вероніці, вона мені писала сто разів. Думаю, їй буде спокійніше, якщо я приєднаюся до неї.