Страница 31 из 63
Дивлюся на неї, заскочений зненацька.
— Багато.
— І ти не шкодуєш про жодну?
— Чому? Ти думаєш як Джош?
Вона мовчи дивиться на мене.
— Ні, — каже зрештою, — я думаю, що вони тобі дуже личать. Припускаю, це частина твого образу.
— Мого образу?
— Ну, так, це елемент «поганого хлопця». А ще це додає загадковості.
Скай підносить червону пластянку до вуст, але змазана вимова підказує, що їй уже достатньо. Тож оскільки я не хочу, щоб вона закінчила як я, забираю з її рук пластянку, щоб допомогти її спорожнити.
— Якої загадковості?
— Усі ці малюнки на твоєму тілі... Хочеться розібратися, що вони кажуть. Хіба ти не цього хотів — щоб вони розповіли твою історію? І потім, коли хтось тебе ще не знає, то є спокуса поцікавитися, чи далеко вони простягаються. Маю на увазі, під одягом.
Вона дурнувато всміхається і користується моєю сконфуженістю, щоб забрати пластянку. Робить великий ковток, але заходиться реготом, і половина напою вилітає фонтаном через ніс.
— Чи далеко вони простягаються?..
— Та в тебе їх стільки, що якби я не бачила тебе голим, то мучилась би питанням, чи не татуйований твій хвіст.
Щиро регочу. Припускаю, що алкоголь дуже послабив її захист, якщо вона пустилась аж у такі відверті міркування. Те, як вона говорить про моє оголене
тіло, пробуджує спогади про нашу ніч, наші тіла та пестощі. І мій член, який твердішає, теж, чортяка, не проти пригадати. Треба пригальмувати цю гру.
— А ти ніколи не хотіла забитися?
— Хотіла.
— То чому досі цього не зробила?
— Бо вродилася без пеніса.
Якусь мить Скай дивиться на мене невимовно серйозно. Вона жартує? Я відчуваю глибокий смуток в її голосі, той нюанс, якого не відчув за першої нашої зустрічі, але усвідомлюю зараз. Особливо побачивши її закатовану спину. Вона так промовила ці слова, ніби статус дівчини завжди позбавляв її чогось... вибору, просто свободи. І я хочу їй вірити. Бути хлопцем—це великий привілей, про який я не задумувався до того, як зустрів її.
А тоді вона раптом починає реготати. Мов дитина, якій байдуже до вибриків долі.
— Думаю, ти вже достатньо випила цього вечора, Скай. Звісно, ти дуже прикольна, коли п’яненька, але, здається, вже час повертатися.
Ігноруючи мою пораду, вона кладе голову мені на плече:
— У мене все пливе перед очима, Еше. Я б хотіла посидіти трішки ось так.
Мовчки обіймаю її за плечі, щоб їй було зручніше.
Кінчиком вказівного пальця вона водить по контуру мого тату, яке визирає з-під рукава футболки.
Скільки часу ми так сидимо? Коли нарешті вона знову починає говорити, її свідомість здається затьмареною алкоголем, а сама вона — ще вразливішою, ніж будь коли.
— Чому ти всіх завжди відштовхуєш, Еше?
Я чую: «Чому ти відштовхнув мене, Еше?», тому що вона й досі не знайшла відповіді.
— Я не маю таланту бути щасливим, Скай. А дехто хоче переконатися, що може врятувати мене від мене ж самого... Але вони нічого не розуміють.
— Мені здається, я могла би їх полюбити.
Про що вона говорить?
— Твої рани. Я про твої рани. Бо тепер знаю, що є такі, які ніколи не заживають і залишають мітки на все життя. Зрештою, єдиний спосіб знайти свою людину — це зустріти того, хто нас полюбить. Нас і наші рани.
Що я можу на це відповісти? Моє серце більше мені не належить: воно вибиває власну скажену мелодію. І до всього — вона притискається вухом до мого торсу. Дідько.
— Не думаю, що Джошу сподобаються мої рани...
І там, угорі, говорячи про свій подих з ароматом дохлого щура, Скай дуже помилялася: я скажено хочу її поцілувати.
-СКАЙ-
Сяйво світанку
I know you just wa
You see iny friend
Life is just a game.
«Morning Light», Palaye Royale
Мало-помалу до мене повертаються відчуття. Видираю себе з тяжкого сну з одним бажанням: поринути туди на сотню років. Здається, ніби мене переїхала вантажівка. Не може бути, щоб моя спина аж так боліла. Напевне, у мене росте горб. Ох, не хочу перетворитися на Квазімодо...
Я мала би розуміти, що це неможливо, але моя голова в тумані. Скажена мігрень плюс запаморочення — і це при тому, що я не ворухнула й пальцем. Розплющити очі? Навіть подумати про це не наважуюся.
Учора ввечері я топилася в алкоголі. Висновок: це ні разу не допомагає — ні забути, ні почуватися краще. Щоразу як відчуваю біль у спині, воно повертається. Моя кімната. Оскаженіле обличчя Адріана. Його ремінь. Я знову блюватиму, якщо не зможу викинути це з голови.
У мене зовсім немає спогадів з вечірки. Так, я явно перестаралася — це одне, в чому я впевнена. Розсипані переплутані пазли. Якісь провали в пам'яті. Як мені вдалося дістатися свого ліжка, наприклад? 1, до речі, котра година? Намагаюся намацати телефон на тумбочці, але рука знаходить лише м’який матрац. Дідько, відколи це моє ліжко стало таким широким?
Різко розплющую очі. На бога! Світло — це пекло. Дайте мені, будь ласка, пару темних окулярів! Замружуюсь, даю очам трішки пристосуватися і... О ні!
Я не в себе. І це ліжко — не моє ліжко. Піднімаю ковдру. Я в майці і в трусиках. Не піжама, але принаймні не гола. Це заспокоює тільки наполовину. Ну ж бо, Скай, ворушися, шукай зачіпку. Білі стіни — забагато світла. Ніяких плакатів, картин — мінімалістичний декор. У кутку — стара акустична гітара. На ній бракує струни, а корпус збляк. Музикант? А може, спортсмен — у кутку покинута бейсбольна рукавичка, що стискає м'яч. Порепана шкіра, пожовкла від піску. Це ніяк мені не допомагає. На тумбочці — лавова лампа і скляна банка, наповнена... презервативами! Боже, у кого вдома я спала? Що за божевільний зберігає презервативи в банці з-під солодощів? І найголовніше — що я з ним тут робила? Позаду за банкою — фоторамка. Беру її, щоб роздивитися ближче.
— Ну звісно.
Еш. Трохи молодший і точно не такий похмурий. Окей, уже з татухами, уже має цей дещо недбалий образ бедбоя, але його обличчя сяє. Я ніколи не бачила,
щоб він усміхався так щиро й променисто. Поруч із ним якийсь хлопець — копиця чорного волосся, блискучі очі, дещо андрогінний вигляд... І там теж радість.
Спалах. Еш у якійсь кімнаті. Зайнятий білявкою в колінно-ліктьовій.
Чому з усього, що сталося вчора ввечері, це єдине, що спливає в пам’яті?
Кров бамкає мені в скронях. Чому він в біса не замкнув ті кляті двері? Хвилинку... а ми... між нами щось було? Нічого не можу пригадати... О ні, цього не могло статися!