Страница 3 из 63
Я бачу дівчину, яка пробирається в мій бік поміж рухливих тіл. Ту саму, яка пару митей тому безсоромно на мене витріщалася. Вона — ніби виклик для мене, адже геть не вписується в ці рамки. Ніби кольоровий мазок на чорно-білій картині. Вона не належить до цього світу. Взагалі не належить — чи поки що? Це питання, на яке я просто зараз отримаю відповідь.
— Хочеш випити? — питає вона, не ходячи коло та навколо.
Дівчата, з якими я сиджу й чиїх імен уже не пам’ятаю, зиркають на неї обурено — мовляв, це приватна територія! Але мене її сміливість забавляє. Напевне, вона не має досвіду, зате принаймні має сміливість. От тільки... вона мене не цікавить.
— Пропонуєш випити на вечірці з халявним алкоголем? Нічого кращого не придумала? Я вже маю склянку, а ще... двох офіціанток.
Вона переводить погляд із мене на дівчат.
Я її попередив — або вона відступає, або приймає виклик. Якщо це в неї таке парі з друзями-невдахами, то я швидко нап’юся. Якщо ж вони хочуть, щоб я познущався з неї, то не будуть розчаровані.
— І геть не маєш манер, але ніхто не ідеальний. Щодо сервісу, то я не впевнена, що вони це зроблять краще за мене...
Вигинаю брову — це іронія та свого роду відповідь. Вона осушує склянку перед моїми очима, набирає повен рот пива й наближається. Сягає рукою мені за шию, торкається потилиці. Її пальці трохи тремтять, виказуючи хвилювання. Вона справді планує напоїти мене пивом у такий спосіб? Сміливо, але їй бракує кмітливості: я не маю жодного бажання заляпати свою шкірянку, аби лише прийняти її виклик. Тим паче що з надутими щоками вона схожа на хом’яка, який хоче мене поцілувати.
Ця перформерка раптом зупиняється у своєму пориві, розплющує очі і... вибухає реготом, оббризкуючи двох білявок. Якусь мить я бачу в ній підступну невдаху, яка вирішила помститися дівчатам за свою поразку. Але ні, це зовсім не так. Її сміх не штучний. Вона щиро регоче.
— Вибачте, дівчата. Я уявила цю картину й не змогла стриматися... Чорт, про що я думала? Ще й мало не вдавилася.
Але білявки її не слухають: якщо до того вони нестямно потішалися з неї, то зараз гнівно верещать, наче їх ріжуть. їхніми обличчями тече пиво впереміш із макіяжем. Дівчата вирушають до вбиральні відмиватися, і кількість гравчинь зменшується. Залишається ця свята невинність. Уперше беруся її роздивитися. Хвилясте каре, настільки ж темне, наскільки світлі її очі. Юне обличчя випромінює водночас свіжість і войовничість, а силует видається ніжнішим за її репліки. Навіщо вона затято грає роль, яка геть їй не пасує?
Мовчки вивчаю її і не можу втримати усмішку.
Вона заговорює першою:
— Слово, яке ти зараз шукаєш, це «дякую», — каже, забираючи з моїх рук склянку та спустошуючи її замість мене. — Перепрошую, не вдалося скуштувати моє.
От же нахаба!
— А за що «дякую», даруй?
— О, вибач, ти реально насолоджувався компанією Круелли та Урсули? Мені так не здалося.
Зізнаюся, її сміливість мене вражає. Вона грає до кінця.
— Колись у ліжку — без сумніву.
Це лишилося без відповіді. Моя стріла влучила в ціль. Нічого, крім голої правди, — тоді вона злякається. Вона не готова. Та поки вагаюся, чи завдавати останнього удару в цьому й так уже затягнутому маскараді, розумію, що їй ще є що сказати:
— Викликом там, мабуть, і не пахло.
— Дві дівчини в моєму ліжку — це не виклик, — кажу, вдаючи зарозумілість.
— Мені розповідали про хижака, але хлопець, який вдовольняється двома готовими до споживання тілами, більше схожий на стерв’ятника, хіба ні?
— А п’яненька мама-пташка, яка хоче напоїти мене з дзьобика, — це була твоя ідея крутого виклику?
Запала тиша. Дівча злегка насупило брови, вочевидь шукаючи відповіді:
— А що для тебе крутий виклик?
— Ти не хочеш знати. Але це точно не буде підбурювання підчепити дівчину на вечірці.
— Що?
— Ну, ти ж сказала, що тобі про мене розповідали, хіба ні?
— Ні... Інші тут ніяким боком не замішані. Це не був виклик!
І ось уперше вона уникає мого погляду. Про що ця дівчина думає? Її приятелі спостерігають за нами. Може, очікують, що я відштовхну її раз і назавжди — вона й сама, мабуть, цього очікує. Цікаво, чи відмовиться, якщо я запрошу її піднятися нагору?
— Дідько! Про що я думала?
— Що?
— Спишемо мою поведінку на вплив алкоголю?
Цікавий хід. Поки повірю їй на слово.
— Залишаю тебе в компанії двох твоїх трофеїв. Та навіть якщо я трохи загралася через алкоголь, все ж думаю, що дівчину не слід розцінювати як виклик чи приз для завойовника. Це стосується і їх, і мене.
Шах і мат. Вона відступає. Але принаймні їй вистачило клепки відчути себе смішною наперед. Більшість дівчат почуваються приниженими після — і мені справді шкода, — але правила зрозумілі зі старту: я не маю наміру дарувати їм більше, ніж одну ніч.
Дівча розвертається на підборах і вже збирається йти, аж раптом на мить зупиняється. Завмирає, мов паралізована, стискає кулаки. Залишки войовничості? Вона кидає погляд через плече, не шукаючи моїх очей:
— І це стосується тебе.
От і все. Я весь цей час хотів примусити її здатися, але чому почуваюся так, немов програв сам? «І це стосується тебе».
— Що ж, бувай, — бурмоче вона на прощання.
— Знаєш, я себе не переоцінюю. І направду не засмутився би, ставши твоїм утішним призом.
Тисяча емоцій спалахом перемішалася в її очах. Що принесе цей великий вибух? Простягаю руку, припускаючи, що здоровий глузд підкаже їй тікати.
Вона дивиться на мою руку, потім на моє обличчя, прикусує нижню губу; попри всі очікування, вагається. Це безглуздо, після того що ця дівчина щойно наговорила! Проте вона дивує мене востаннє, вкладаючи пальці в мою долоню.
-СКАЙ-
Перша гра
All he wants to do is party
With his pretty baby, yeah.
«Cola», Lana Del Rey
Роздивляюся його якусь долю секунди. Він серйозно — чи кепкує з мене? Однак його погляд зосереджений, а в очах читається бажання покінчити з викликом нагорі. А я? Чи справді я готова піти за незнайомцем до котроїсь із кімнат? Хай навіть щойно сказала йому, що вважаю нездоровим оцінювати людей як об’єкти, банальні трофеї? Може, він намагається тицьнути мене носом у мої ж суперечності? Серце калатає. Здається, я втрапила у власну пастку.
Якусь мить вагаюся. Не думала, що події розвиватимуться так швидко. Те, як він промовив цю останню фразу: «Я себе не переоцінюю...» Він здавався щирим. Проте він точно й не з тих, хто себе знецінює...