Страница 2 из 63
Фанатичні аплодисменти, якими вітають нового стрибунця-сміливця, супроводжують мої перші кроки, і я уявляю, що насправді всі ці люди потай підбадьорюють саме мене. Вероніка тягне вбік, до садової хвіртки, адже головний вхід зайнятий грою з мильним ковзанням. Понад газоном між деревами та дахом веранди натягнуті гірлянди з кольорових лампочок. Світло тепле, атмосфера внизу наелектризована. Танці, пив-понг, жваві дискусії, басейн із піною, незліченні французькі поцілунки — це лише невелика частина програми.
Ми проходимо на кухню, де стоять бочки з пивом і ряди найрізноманітніших пляшок. Кілька мисочок із «Чітос» — на випадок, якщо хтось захоче зажувати надлишок алкоголю. Вероніка простягає мені наповнений по вінця червоний кубок, а тоді озирається наліво й направо, очевидно когось шукаючи.
— Паркера виглядаєш?
У відповідь її рука смикає мою. Ми приєднуємося до групи людей, що обсіли диванчик. Без найменшого збентеження вона сідає Паркерові на коліна й представляє мене решті компанії.
Я прибула до університету два тижні тому. Вероніка теж приїхала завчасно, але з іншої причини: мала скласти іспит, на який не втрапила через проблеми зі здоров’ям. Мені дуже пощастило познайомитися з нею одразу після приїзду: зараз п’ятниця, до початку навчання залишається всього кілька днів, але я вже пройшла пришвидшену ініціацію в університетське життя.
Вечірка в «Бета Тау Гамма» перед початком навчального року — перше офіційне свято в календарі студентських братств. Вероніка каже, що це класний спосіб для новачків не загубитися в натовпі — більшість студентів прибуде в кампус протягом найближчих двох тижнів. Унікальна можливість бути поміченим, виокремитися з-поміж інших. Це саме те, чого я очікувала від початку студентського життя.
Джейсон, схожий на баскетболіста молодик зі спортивною ходою, пропонує гру на випивку. Судячи зі стану учасників, ця гра в них не перша. Навіть Вероніка, яка щойно приєдналася до веселощів, здається, вже напідпитку. Мені дають два гральні кубики й швидко пояснюють правила: обов’язково кидаю тричі, якщо випадає п’ять — п’ю, якщо сім — також п’ю. До дна. Інакше кажучи, шанси не пити мінімальні. Я струшую кубики в долонях перед тим, як випустити їх на низький столик.
П’ять. Програла. Вже...
— До дна! До дна! — вигукують усі хором.
Беру чарку з рук усміхненого Паркера, спустошую її одним ковтком і кривлюся. Передаю кубики Кері,
дівчині, яку вже якось бачила в житловому корпусі, — наступній жертві.
Кидаємо по черзі, і всі, на жаль, програємо. Але мети виграти ніхто й не мав.
Гра помалу відходить на другий план, відновлюються розмови, а дехто навіть покидає канапу, щоб піти потанцювати. Мене ж, трохи пригальмовану, але направду ще не п’яну, заскочило зненацька запитання сусідки по кімнаті:
— Слухай, Скай, а ти хіба не мала шукати когось на цей вечір?
— Що?
— Як це — «що»? Ти мені весь тиждень про це торочила! «Хочу змінитися, до біса наслідки, хочу жити в моменті...» Я кажу про твій роман на одну ніч!
Мало не давлюся пивом. Піна йде ніздрями, провокуючи загальний регіт.
— Не так голосно! — благаю її, ще сподіваючись, що моє позорисько не пошириться далі нашого маленького гурту.
— Та не психуй! Мені доведеться кричати, щоб тут хтось почув, що СКАЙ ШУКАЄ, З КИМ ПЕРЕСПАТИ!
До нас обертається вервечка чоловічих облич. Якби я могла втопитись у власній склянці, то радо б це зробила. Якби могла втопити Вероніку в її склянці — аналогічно. Але вона помиляється. Так, я шукаю безтурботності, яка видається такою природною для
більшості молоді мого віку, однак не маю бажання кидатися на першого ліпшого безмозкого хлопа. Я хочу пригоду на одну ніч — без завтра, без клопоту, без наслідків.
Чую, як неподалік якісь дівчата регочуть голосніше за музику, і це привертає мою увагу. Вони танцюють на колінах у хлопця — класичного бедбоя, судячи з образу. Загадкова усмішка, підсилена пірсингом на губі, здається пришитою до його красивого кутастого обличчя. Перед ним вихиляються дві спокусниці, проте його погляд видається ясним і наче спрямованим далеко-далеко поза хтиві рухи стегон. Каштанове волосся, бездоганно виголене на скронях, пасмами спадає на лоба. Татуювання піднімаються аж до шиї, визираючи з-під коміра короткої чорної шкірянки.
Мабуть, я витріщалася надто відверто, бо Вероніка спускає мене на землю:
— О ні, погана ідея!
— Чому це?
— Якщо і є якийсь один, кого тобі варто уникати, то це саме він. Еш — хижак. — Вона робить паузу, намагається сісти, але марно — надто багато випила. — О, ну ще є Нед, але цього треба морозити суто з міркувань особистої гігієни. Якось так.
Цей Еш, певне, відчув, що я його розглядаю, чи почув Веронічині слова — сусідка не надто переймалася стишуванням голосу, — бо тепер уже він витріщається на мене. Мені не дуже комфортно відчувати на собі цей пронизливий погляд, адже в той самий час він однією рукою підтримує білявку, яка вже майже злилась із ним стегнами.
Раптом він відводить від мене очі, так ніби видовище його втомило. Можна подумати, що вечірка більше його не цікавить. Що він тут робить направду? Його манера тримати склянку, спорожняти її... Він ніби закидає алкоголь у горлянку, сподіваючись, що той прихопить із собою всі його проблеми. Він не бере участі в розмовах навколо — здається, сама його усмішка достатньо добре заповнює прогалини. Чи розуміють це інші? На перший погляд він — типовий спокусник. Однак уважний спостерігач може помітити в його погляді відстороненість, самотність і сум.
На низькому столику вібрує мій телефон. Нове повідомлення. Я відкриваю його, не роздумуючи. Серце вибухає, а на очі навертаються сльози. Як він посмів? Безтурботні дні лишилися позаду. За якусь частку секунди минуле наздогнало мене. Спожитий алкоголь загрожує знову вирватися на волю. Але ні, ні. Я не збираюся блювати тут і зараз. Не дозволю минулому розвалити моє нове життя.
Мені необхідно відволіктися. Потрібен спосіб, щось таке, що завантажить розум. Я хочу загубитися. Підводжу погляд на Еша. Так, це божевільно, нерозумно... непередбачувано.
— Не кажи, що я тебе не попереджала! — кидає Вероніка вже мені в спину, коли я наближаюся до цього очевидно поганого хлопця, готова кинути виклик усім труднощам.
-ЕШ-
Нова гравчиня
You're never go
I'm a hazard to myself
I'll break it to you easy.
«We Don't Have to Dance», Andy Black