Страница 29 из 63
Дивлюся на його відображення в дзеркалі, як він поправляє зачіску й розгладжує сорочку. Я хотіла би побачити в його очах каяття, хоча би слід жалю. Але нічого. Нічого, крім холодного, безживного виразу обличчя, точно як у батька, коли він абсолютно спокійно починає набирати повідомлення на телефоні. Ця картина обурює мене, але також пробуджує мою гордість. Я не скорилася їхнім грошам і не скорюся знову їхньому насильству. Ковтаючи ридання, сідаю.
— Відповідаючи на твоє запитання: так, у мене хтось є. Тому що ти ніколи не зміг би дати мені те, чого я потребую, Адріане. Ти, зрештою, такий самий, як твій батько. Втілення того, що я ненавиджу.
Піднімаю підборіддя, підбадьорена своєю зухвалістю. Що ще він може зробити зі мною?
— Ти хочеш дитину, чи не так? То я знов зроблю тобі дитину, Скай, просто зараз. Це не проблема.
Він розстібає штани, і кров застигає в моїх жилах. Ні. Він же не збирається...
— Адріане? Що ти?..
— Ти ж цього хотіла, так?
Спустошено хитаю головою, намагаюся підвестися, але він хапає мене за волосся і всаджує на ліжко перед ним. Його рука вже в боксерах, він нагладжує себе, розпалюючись. Тоді схиляється наді мною, я намагаюся відбиватись, але він штовхає мене на спину, і я кричу від болю. Невимовний страх охоплює мене. Вирватися неможливо. Він хапає мене за руки, притискає їх до ліжка над моєю головою з такою силою, що, здається, тріщать кістки. Намагається поцілувати мене, але я міцно стуляю губи й відвертаю голову.
— Будь ласка, благаю тебе, Адріане! Не треба...
— Я страждав через тебе! Ти це знаєш? Ти знаєш це? Тоді дай зробити тобі цю кляту дитину!
— Адріане...
Він утикається обличчям у мою шию й починає нестримно її вилизувати. Вдихає, як божевільний, мій запах — аромат страху, який збуджує його ще більше. Розчавлена його вагою, борсаюся, намагаючись звільнитися, незважаючи на біль у спині, але все марно, він такий важкий!
До нього не доходить ніщо з того, що я можу сказати. Він наче божевільний в трансі. Перевертає мене і заламує руку за спину, готовий її зламати, а іншою долонею намагається задерти мені сукню...
— Ну давай...
Ця сукня маленької ханжі, яку мати вибрала спеціально для мене, — іронічно, але її не так легко зняти, як мініспідницю. Поки він намагається впоратись із застібками, я використовую свій шанс. Рвучким рухом, навіть якщо це означатиме вивихнуте плече, раптово розвертаюся й б’ю його коліном між ніг. Він зі стогоном падає на підлогу. Хапаю свою сумку, яку навіть не розпакувала, хапаю телефон і вибігаю в коридор.
Частина мене померла в тій кімнаті: дитина, яка там виросла, підлітка, яка вперше закохалася, донька містера й місіс Пауелл. Тим легше піти й ніколи не повертатися.
Коли я, захекана, виходжу в коридор, то бачу, що вони повернулися до вітальні, насолоджуючись закусками, ніби нічого не сталося.
Пан Кларкс із телефоном у руці дарує мені задоволену переможну посмішку. Мабуть, прочитав повідомлення від Адріана — «місію виконано» або щось на кшталт цього.
— Скай, люба, з тобою все гаразд?
Мати хвилюється. Чи це мій порожній погляд волає до неї? Чи мої очі, червоні від сліз? Я — лише безживна оболонка, але вона, здається, навіть цього не усвідомлює.
Намагається обійняти мене, я її відштовхую.
— Скай...
Повністю ігноруючи її, пильно дивлюся на Адріанового батька:
— Ви перемогли, пане Кларкс: вашу репутацію врятовано, ви більше ніколи мене не побачите й не почуєте про мене.
Зціпивши зуби, прилаштовую сумку на плече і йду до вхідних дверей.
— Дай їй спокій, — наказує цей покидьок моїй матері, коли та намагається втримати мене.
Вона не наполягає. Вона теж його річ. Він володіє цією сім’єю, тому я не буду її частиною. Більше ніколи.
-ЕШ-
Темний лицар
Do you understand who I am?
Do you wa
Can you really see through me now?
«Just Tonight», The Pretty Reckless
На День подяки в студентів також є свої традиції. Найвідоміша — це вечірка для тих, хто не зміг поїхати додому — через відстань, чи з міркувань бюджету — та для тих, хто провів свято з родиною і повернувся вже наступного дня. Особисто я належу до тої категорії людей, які надто скалічені, щоб бачити рідних і близьких. Тож я не знайшов нічого кращого, крім як ізолюватися серед гуляк. Найсамотнішим я почуваюся в натовпі.
Але що тут робить вона? Це було перше питання, яке я собі поставив, коли побачив її на вечірці. Скай... Я чув, як вона казала Сибіллі, що залишиться на свято з батьками. Наскільки я пам’ятаю, вони мешкають далеченько.
Вона тут у своїй звичній компанії — із сусідкою по кімнаті, хлопцем сусідки по кімнаті та ще кількома приятелями. Джоша з ними немає. Не можу уявити, щоби цей татів синочок пропустив День подяки. Не знаю, чи через те, що поряд немає хлопця, але мені Скай здалася якоюсь... неживою.
— Еше? Про що ти думаєш?
Симпатична білявка, яка покусувала мочку мого вуха, здається, зрозуміла, що це не дає бажаного ефекту. Щоб не відповідати й тим паче не перепрошувати, просто цілую її та кладу руки на ідеальні опуклості її фігури. Білявка пристрасно відповідає на мій поцілунок, а я тим часом спостерігаю за Скай. Як і в перший вечір, вона п’є. Багато. Але якщо за нашої першої зустрічі алкоголь розпалював її прямолінійний і войовничий характер, сьогодні здається, що кожна склянка занурює її дедалі глибше в чорну безодню. Що там із нею сталося? Якщо йдеться про той аборт, можу тільки уявити її стан.
Загубившись у власних думках, я підводжуся й дозволяю вести себе за руку, мов якийсь хлопчисько. Моя подружка на вечір знаходить кімнату для всамітнення. Зачиняю за нами двері, дівчина похитується на підборах. Знімає із себе спідницю, стягує колготки й стринги, дозволяє їм зісковзнути по литках і кидає на підлогу.
Лежачи на животі, вона вигинає спину, демонструючи сідниці. Її меседж мені зрозумілий. Сьогодні я — коханець із функцією секс-іграшки, без прикрас. Я вже не вперше стикаюся з тим, що мене так бачать. У якомусь сенсі це мене влаштовує. Я — Еш, хлопець на одну ніч. Деякі дівчата це знають, і це єдина причина, чому вони до мене йдуть. Вони знають правила й одразу переходять до справи. Тому що їм цього достатньо. їх привчили до цього егоїстичні коханці, і вони втратили відчуття власної цінності, надію на те, що хтось їх балуватиме та вдовольнятиме, — або ж вони бережуть пристрасніші прелюдії для іншої нагоди.
Роздягаюся перед нею, обходжу ліжко і влаштовуюся позаду неї. Після недовгих пестощів відчуваю, що вона готова, і швидко прослизаю в неї, рухаючись плавно і ритмічно.