Страница 23 из 63
Вони сідають за стіл. Сибілла готує їжу для Елі-аса, балакаючи зі своєю матір’ю. Еліас — дуже жвавий і грайливий хлопчик. Сибілла постійно включається в його гру, вони раз у раз регочуть. З’ївши свій десерт, малюк біжить надвір до Еша. Сибілла кидає вказівки навздогін:
— І ніякого купання! Я серйозно, чув?
— Так, матусю.
— Я це казала Ешу.
Мама Сибілли, своєю чергою, виходить на свіже повітря в сад, щоб поговорити трохи зі своїми племінниками. Ми із Сибіллою залишаємося наодинці.
— Тож це він, твій хлопець, з яким ти зустрічаєшся вечорами після кінотеатру?
— Так, мій маленький скарб.
— Ти мені не розповідала.
— Вибач, звичка. В універі тебе миттю засудять, якщо ти самотня мама. Ти моя подруга, Скай, але я хочу захистити Еліаса. Він — усе, що в мене є, все, заради чого я б’юся щодня. Гарувати на роботі, вчитися і бути матусею — це не так уже й легко.
— Я розумію, — щиро запевняю її. — Думаю, ти дуже добре з усім справляєшся...
Я завмираю і ніби знову чую свій голос: «Ти дуже добре справляєшся». Ось Сибілла та Еліас щасливі разом. Удвох. Ні, не тільки удвох — ще є Сибілли-на мати, яка підтримує доньку, і навіть Еш, який, здається, справді замінив дитині батька. Пригадую власне життя, ті вибори, які робила, шляхи, якими б могла піти... Одним із них могло би бути це. Сльози навертаються на очі. У грудях прокидається тупий біль, каяття та провина.
— Вибач, я скоро повернуся.
Розвертаюся, злітаю сходами на другий поверх і кидаюся на ліжко. Сльози течуть так, що я не можу їх зупинити. Невдовзі чую, як наближаються кроки.
— Агов, красуне...
Це Сибілла. Я витираю очі рукавом.
— Вибач, не знаю, що зі мною...
— Це через Джоша?
— Ні, — схлипую. — Ні, це інше...
Посуваюся, звільняючи трохи місця, щоб вона могла сісти поруч.
— Розповідай.
Якусь мить вагаюся. Але ця таємниця гризе мене вже досить довго, і зрештою я кажу собі, що подруга теж через це пройшла. їй теж довелося обирати.
— Я побачила тебе щасливою з Еліасом, і це показало мені, що я би теж могла бути такою з... моєю дитиною.
— Твоєю дитиною?
— Так, я завагітніла в ліцеї. І була змушена зробити аборт.
Тож ось це сталося. Я ніби виблювала мерзенну кулю, яка сиділа в моєму нутрі багато місяців. Нарешті відчуваю: я не самотня. Я почувалася самотньою весь цей відтинок мого життя.
— Співчуваю, моя люба. Це дуже непросто. Але думаю, що, мабуть, тоді це було правильне рішення.
Западає тиша. Вона заправляє пасмо волосся мені за вухо й ніжно, сумно всміхається.
— Я краще розуміюся на деяких речах, — каже вона. — Послухай, красуне, життя — відстій. От реально. Але водночас — повне прекрасних сюрпризів. Ти ще надто молода, щоби втрачати надію, щоби не вірити в майбутнє. Твоє минуле — це не в’язниця. Рухайся вперед. Найкраще — попереду, і аж ніяк не позаду, ти розумієш?
— Я стараюся... Але здається, ніби йду по сипких пісках. Що більше б’юся, то більше вони мене засмоктують.
Вона обіймає мене, як може це зробити тільки мати. Як могла би це зробити моя мати.
— Ми тобі допоможемо, люба. Обіцяю, ми допоможемо...
У коридорі чутно дитячі крики, Еліас штовхає двері, які не були щільно зачинені. Він кидається до матері.
— І мене, і мене обійми!
— Але зайчику, що ти тут робиш? Я думала, що ти у дворі з Ешем.
— Я впав у грязюку, ми повернулися перевдягнутись.
«Ми» повернулися? Кидаю погляд у відчинені двері й розпізнаю в коридорі силует Еша. Витираю очі, сподіваючись, що він іще нічого не помітив.
— Ні про що не шкодуй, Скай, бо це повільно тебе знищує, — шепоче Сибілла перед тим, як поцілувати мене в щоку, досі тримаючи Еліаса. — Хочеш залишитися тут і трохи відпочити чи спустишся разом із нами?
Вона поспішно виходить, і все, що я бачу тієї миті, це Еш, який стоїть у коридорі й дивиться на мене. Я мушу піти.
— Мені треба провітритися...
Його блакитні очі. У мене дивне відчуття, ніби цього разу вони дивилися на мене інакше. Ніби я сама стала інакшою.
-ЕШ-
Попіл і небо
And she said, “Use your hands and my spare time
We’ve got one thing in common, it’s this tongue of mine"
She’s got a boyfriend anyway.
«SEX», The 1975
Аборт...
Поки Еліас мив руки у ванній кімнаті, я не міг заборонити собі слухати те, що розповідала Скай. І коли хлопчина кинувся до спальні, щоби скочити на руки до своєї мами, наші погляди перетнулися. Це правда, спочатку я бачив у ній татусеву доцю, яка поспішає гратися в дорослі ігри, хоча геть нічого не знає про життя. Але я також розпізнав у ній велику внутрішню силу, яка робила її унікальною, сяйливою... І побачивши цю силу, також усвідомив, що більшість часу та була ніби вимкнена, придушена болем, який щоденно її пожирав. Тепер я знаю правду. Я почув слова, побачив її лице. Її очі, червоні від сліз. Думаю, це вперше вона була собою. Розбитою, травмованою. Як і я.
— Мені треба провітритися...
Вона збігає сходами й покидає будинок. За хвилину кидаюся їй навздогін, але вона вже зникла. На вулиці мене перехоплюють дівчата.
— Ми не запізнюємося за стіл? Ти з усіма?
— Сибілла нагорі з Еліасом. Я шукаю Скай.
Здається, я здогадуюся, де вона. Бреду високими травами, обходячи озеро. Старий гігантський ясен відкидає свою тінь на пляж, вистелений галькою. Підводжу погляд угору, до гілок. Нікого. Я помилився... Це дерево так мене заспокоює, тож я подумав, що вона теж це відчула, але... Збираюся йти назад, як раптом чую, як вона схлипує. Обходжу стовбур і бачу її. Сховалася між коренів дерева, як дитина.
— Скай?
Вона підстрибує. Не очікувала, що я прийду? Тре очі, ніби щойно прокинулася від сну. Від поганого сну.
— Що ти тут робиш?
— Здається, час сідати до столу, тож...
— Ти через це за мною пішов?
— Так. Хоча ні...
— Облиш мене. Будь ласка.
Що тут скажеш? Стою, як укопаний, як ідіот, а її погляд спрямований на воду, ніби мене взагалі не існує.
— Як ти знав, де шукати?
— Правду кажучи, я думав, що ти десь серед гілок. — У мене немає на це сил.
— Але вчора були. Немає причин їх втрачати.
Зрозуміло, що я говорю не про фізичні сили. Вона теж.
— Ти все чув, так?
— Так...
— Прекрасно. Досі ти бачив у мені дурепу, як хотіла переспати з хлопцем заради челенджу. Тепер бачиш у мені дурепу, яка примудрилася завагітніти ще в ліцеї... Можеш нарешті піти? Будь ласка...
— Не треба перейматися тим, що люди про тебе думають, а надто що думаю я. Але можеш бути впевнена: я зовсім не так тебе бачу.
— Будь ласка, я більше не хочу про це говорити!