Страница 22 из 63
Заснути після цього неможливо. Я встаю. Дім тихий, усі ще сплять. Спускаюся сходами, які жалісно риплять під ногами. Відкриваю холодильник і наливаю собі склянку апельсинового соку — навряд щось інше пролізе мені в горло. Дякую, Адріане!
Саме цієї миті на кухню заходить Еш — із голим торсом, скуйовдженим волоссям, босоніж по холодній плитці. Спортивні штани служать йому за піжаму. Він, мабуть, здивований моєю присутністю. Дивиться на мене підозріло.
— Привіт, — бурмоче він.
— Привіт, Еше.
Він вмикає кавомашину і, очікуючи, кидає до рота жменю пластівців сухого сніданку з мисочки на столі. Западає тиша, в якій чутно лише хрумкотіння. Але ця тиша мене не напружує, навіть навпаки. Якусь мить ми завмираємо, насолоджуючись миттю.
— Ти сердишся?
Підводжу голову. Він не всміхається і, здається, теж не виглядає ображеним.
— Ні, не серджуся.
— Та ні, ти таки злишся на мене.
Дивлюся на нього й не вірю своїм очам. Йому що, реально не байдуже?
— Ти ще той довбень, але ти не зробив нічого поганого, тож певно що ні, я на тебе не злюся.
Встаю, ставлю стакан у мийку й беруся мити вчорашній посуд. Еш мовчки мені допомагає, витираючи рушником те, що я йому віддаю, а потім розставляє склянки й тарілки по шафках.
—Джош справжній сонько. Піду розбуджу його, — кажу, ніби маю щось пояснювати.—Дякую за допомогу.
Тихо піднімаюся сходами й раптом бачу Джесс, яка виходить із кімнати Еша. Вона вітається, кивнувши, і спускається сходами. Боже, тільки не це... Учора вона казала, що їй шістнадцять.
Сибілла, яка саме вийшла з ванної кімнати, дивиться на мене, вигнувши брову.
— Ти ж не думаєш, що?..
— Ти про що, Скай? До речі, раночку!
Я вказую пальцем на Джесс, яка щойно спустилася сходами, а потім на кімнату Еша.
— Вони? Ні, жодного шансу.
Сибілла ні миті не вагалася. Навіть не зважаючи на те, що Джесс неймовірно мила і що вчора вона зізналася, що просто мліє від Еша та його татух.
— Але ж і дурню зрозуміло, що в нього була інтрижка із Зоєю, твоєю найкращою подругою. Це його не зупинило.
— Це інше. Еш чесний з дівчатами: йому байдуже до таких дрібниць. Але ж він не повний ідіот. І не пустить у своє ліжко юну «незайману», — вона зображає «лапки»,—дівчину. Він захисник. Завжди був таким.
Я досі не впевнена. Дівчина таки вийшла з його спальні, хіба ні?
Сибілла тицяє в мене пальцем і дивиться скоса:
— Скажи, мені здається чи ти аж надто вже цікавишся його вчинками та вибриками? Особливо як на дівчину, що вчора безперервно вимагала від нього не лізти в її життя. До речі, ви мені так і не розповіли, як познайомилися...
Її обличчя розпливається в широкій усмішці. Але щойно я відкриваю рота, Сибілла розвертається і йде. Вона просто підколює мене, їй не потрібна відповідь, достатньо констатувати факт. І вона має рацію. Я постійно вдаю, що ні разу не цікавлюся ним, його поведінкою, його таємницями... Але не можу стриматися, щоб не втручатися в усе, що його стосується. Як мої батьки постійно робили те саме зі мною... Ця потреба знати, контролювати... Так, я невиправний продукт родини Пауеллів: справжній успіх... Сподіваюся, це лікується.
Коли прокидаються всі інші, я допомагаю Сибіллі приготувати обід. Дівчата накривають на стіл у дворі. Джош показує Тренту якісь футбольні паси. Нам треба виїжджати назад десть о п’ятій вечора, і залишається тільки післяобідній час, щоби скористатися цією паузою поза містом у нашому студентському житті.
Коли стіл накритий, дівчата приходять нам допомогти. Ну, Зої допомагає. Джесс улаштовується на стільці. Таке враження, ніби телефон — частина її руки. Як вона взагалі ловить мережу?
— О господи! Дівчата, гляньте на ці фотки Нейтана Янґа! У нього нове тату! Нейтан Янґ набив нову татуху! О-о-о, я тану. Я просто задихаюся!
Ми із Зоєю та Сибіллою обмінюємося усмішками досвідчених жінок, але підлітку це, здається, зовсім не хвилює.
— Якщо вже говорити про татуйованих красунчиків, — вставляє Зої, — учорашні розмови, здається, показали, що Еш не змінився.
— Помиляєшся, він дуже змінився. Ну, щоправда це не торкнулося його ставлення до дівчат. А що? Ти ще сподівалася? — підколює її Сибілла.
— Га-а? У тебе з ним щось було? — вигукує Джесс, яка раптом відривається від свого телефона.
Зої нічого не відповідає, що і стає її відповіддю.
— Він учора весь вечір до мене ставився як до пацанки! Я хотіла помститися сьогодні вранці, але він уже пішов.
Ось і пояснення, чому Джесс виходила з його спальні. І знову я почуваюся ідіоткою.
— Повір, — жартує Сибілла, — для тебе це навіть на краще.
Цієї миті ми чуємо звук двигуна. Я підходжу до вікна. Еш, із цигаркою в роті, виходить на ґанок. Викидає недопалок і всміхається. Хлопець, який учора втік, щоб не зустрічати Сибіллиних друзів, здається налаштованим якнайкраще прийняти цих нових гостей. Білий «форд» паркується в садку, і Еш підходить до автівки. Відкриваються задні дверцята, і звідти вихоплюється маленький хлопчик — темно-косий, смаглявий, максимально милий. Він кидається Ешеві на шию, ніби не бачив його сто років, і регоче, коли той крутить його в повітрі. Еліас, хто ж іще! Щоправда, я його бачила тільки в масці на Гелловін.
Пані років п’ятдесяти виходить слідом. Еш обіймає її, вони жваво розмовляють. Це його мати? Вони заходять до будинку. Коли двері відчиняються, Сибілла озирається. Обличчя Еліаса сяє в долонях Еша.
— МАМО!!!
Еш спускає його з рук, і хлопчик кидається на руки до Сибілли, його... матері? У мене перехоплює подих. Молода жінка в капелюсі у «Сільській смакоті» — це була вона? Тепер мене не полишає одне запитання... Хто тоді Еліасу Еш?
— То що, моє золотко, добре провів день із бабусею?
— Так! А Еш каже, що він учора купався! Можна мені теж піти?!
— У жодному разі, — відповідає Сибілла усміхнено.
«Еш каже»... Не «тато»... Тож Еш — не його батько? З цієї миті все набуває для мене нового сенсу.
І я серджуся на себе. Серджуся, бо дійшла якихось дурних висновків. Серджуся, бо оцінила його надто поспішно, приписала йому те, чого не немає. Він любить цього хлопчиська, це очевидно, а я йому цим дорікала... Усвідомлюю, що цей геть безпідставний гнів походить лише з того, що я намагалася втручатися в його життя. У цій історії я постаю вкрай недолуго. І це до мене дійшло аж через кілька місяців...