Страница 21 из 63
— Ні. Але тікаєш від людей, щоб цього не робити. Власне, тобі просто немає кому брехати.
Що ж, плюс один бал їй. Усе, що вона каже, правда. Але все, що кажу я, правда теж. Просто вона не хоче цього чути. Принаймні від мене.
— Якщо не віриш мені, поцікався сама в когось іншого.
— Ти реально думаєш, що я піду розпитувати людей про свого хлопця? Ця розмова веде в нікуди, Еше. Мені добре із Джошем, ти можеш це зрозуміти? Тож, будь ласка, не треба все псувати. Будь чемним або просто ігноруй його, але не здумай нас сварити.
Дивно навіть подумати про таке. Ніби мало повикидати людей зі свого життя, так мені ще закидають спроби когось посварити... Ось який я в її очах — егоїст, який будь-що хоче позбавити її щастя?
— Я не намагаюся вас посварити. Мені взагалі плювати, з ким ти зустрічаєшся. Я тебе попередив, не більше, — кидаю емоційніше, ніж хотів.
— Ми не такі близькі, щоб ти мав право лізти в моє життя, Еше. Тож не лізь.
Бачу розчарування в її очах. Вона розвертається й рушає до будинку. Мабуть, на якусь мить повірила, що я можу бути кумедним чи милим. Що ж, ілюзія розвіялася.
Я розчарував Скай так само, як примудрився розчарувати кожного, хто хоч раз входив у моє життя. Вона виходить на прибережну гальку, Джош зустрічає її і накидає на плечі ковдру.
Вони повертаються до будинку, щоб Скай там перевдяглася. Підозрюю, зараз бойфренд промиватиме їй мізки. А я, дідько б їх побрав, мушу йти назирці, щоби теж перевдягнутися... Попри холод, який пропікає легені, тримаюся від них на комфортній відстані.
Повернувшись у кімнату, блискавично вдягаюся в сухий одяг. За стінкою розмовляють, але не так голосно, як, на мою думку, могли би. Він досі вдає перед нею ідеального хлопця. Якийсь час сиджу на ліжку, намагаючись звільнити голову від думок. Минуле, теперішнє — усе перемішалося. Якщо я відлякую людей, то це тому, що просто більше їх не витримую. Коли підводжуся й чую рипіння паркету під ногою, пам’ять відкидає мене на шість років назад. Відсуваю ліжко, знаходжу неприкріплену планку, знімаю її, занурюю руку в отвір. Витягаю пляшку «Джека Денієлза», вкриту пилом. Це була наша схованка, наша із Заком. Відкорковую відкриту колись пляшку і вдихаю знайомий аромат. Роблю великий ковток і знову закорковую.
Закохані повертаються на свято. Я міг би залишитися тут і добряче напитися, чому б і ні? Перспектива провести вечір у компанії цієї ідеальної пари мене не радує. Але я не можу вчинити так із Сибіллою.
— Що ж, решту доп’ємо разом, Заку.
Я ховаю пляшку у свою спортивну сумку і приєднуюся до святкування. Однак серце моє не там.
Вечеря проходить без проблем, навіть якщо настрій спочатку не надто піднесений. Але щойно відкривають пакунки із солодощами, Скай так радіє можливості провести вечір за підсмажуванням маршмелоу, що її настрій передається всім іншим. Звучить сміх, починаються розмови. Мовчки спостерігаю за нею крізь язики полум’я, які нас розділяють. З виглядом голодного гурмана вона знову дивиться на солодощі, нанизані на дерев’яну шпажку, хоча з’їла вже стільки, що діабетик на її місці вже відправився б на цвинтар.
— Бачу, Еше, в тебе знову повно нових татух, — з вогниками в очах звертається до мене Джессіка.
— Є парочка.
— Якщо це для заманювання дівчат, то зі мною працює! — вона вдає, що жартує.
— Поговоримо про це, коли йому буде шістдесят, — втручається Джош.
— До шістдесяти ще треба дожити... Мої тату -це моя історія. Якщо колись я про них жалкуватиму, то це хіба тому, що не прийматиму себе тим, ким я є. Зрештою, закарбовувати щось на собі — справа не для всіх. Особливо коли волієш тримати певні речі в секреті. Правда, Джоше?
— На що ти натякаєш?
— Просто кажу, що деякі секрети не дуже добре виглядали би на деяких шкірах, якщо ти розумієш, про що я.
— Тобі слід...
— Ну так, розмалювати собі торс на все життя — це дуже мило і все таке, але коли йдеться про те, щоб провести час — трохи часу, я не кажу про вічність, хоч кілька місяців, ба навіть кілька днів — із дівчиною, охочих різко меншає. Думаю, Джош краще розуміє концепцію зобов’язань. Коли перестанеш послуговуватися дівчатами, як серветками, теж зможеш її зрозуміти. А поки — на, візьми маршмелку. Це допоможе тобі не наговорити нових дурниць.
Скай зривається з місця, підлітає до мене і... дає маршмелоу? Можливо, вона думає, що я намагаюся помститися за нашу сварку в озері. Можливо навіть, що сприйняла мої слова особисто. Байдуже. Я сказав те, що мав сказати, і Джош це почув. Він знає, що я знаю...
Скай чекає, взявши руки в боки. Але відповіді не буде, ані речення. Раптом вона усвідомлює, що всі погляди спрямовані на неї. Тож, опанувавши себе, обертається до подруги й починає співати:
— З днем народження, Сибілло...
Ця вистава викликає загальний сміх, що трансформує наелектризовану атмосферу. Користуюся моментом під час розпаковування подарунків, щоб вислизнути звідти й позбавити компанію свого похмурого настрою. Це прокляте місце вже ніколи не матиме колишнього смаку...
-СКАЙ-
Там
Before we lose everything we have tomorrow
Can we forget what went wrong yesterday?
«No Regrets», Magic!
О сьомій ранку телефон починає вібрувати.
Адріан Кларкс — Сьогодні, 7:02
«Привіт, Скай. Дізнався, що ти приїдеш у Лібертівіль на День подяки. Сподіваюся, в тебе все добре... Ти знаєш, я правда так думаю. Я про те, що написав тобі минулого разу».
У Кларксів правила життя завжди були чіткими: усі прокидаються на світанку, навіть у вихідні, а особливо у святу неділеньку. Припускаю, він дотримується цього розкладу і в Колумбії. Не так просто звільнитися від впливу свого батька, навіть на відстані у сотні кілометрів. Як і я, він був вихований за суворими правилами, зазнав сильного релігійного впливу. І якщо мене вважали свавільною, він був із тих, хто не здіймав хвиль. Той, хто зрештою завжди підкорявся думці батьків, навіть коли не був згоден. У житті є барани та пастухи, і ніхто ніколи не бачив бунтівну вівцю...
Якщо спочатку мене охоплює гнів, то, прочитавши це повідомлення, я відчуваю біль. Намагаюся зібрати думки, відкинути те, що сталося. Переступити через докори сумління, які мене мучать. Тягар провини так тяжко нести...
Набираю відповідь:
Скай Пауелл — Сьогодні, 7:06
«Треба було подумати, перш ніж ставати на бік свого батька. Ти зробив свій вибір. Тож тепер забудь мене».