Страница 18 из 63
Дорога до Ліллі-Дейла, віддаленого лісового селища за дві години на південь від Блумінгтона, монотонна. Щойно ми виїхали з міста, обабіч дороги, скільки бачить око, розляглися кукурудзяні поля. Сибілла швидко задрімала. І не тому, що вчора вночі останньою закривала кінотеатр — просто завжди любила поспати в машині.
Кидаю погляд у дзеркало заднього огляду. Скай роздивляється пейзаж, Джош поправляє зачіску, дивлячись на себе в екран телефона в режимі селфі. Опускаю вікно з його боку, миттєво псуючи результат.
— Упс, сорян, помилочка. Хотів відчинити своє. Не проти, якщо я закурю?
— Якщо димитимеш назовні, то нічого, — відповідає Скай.
Я ніколи не курю за кермом, але сьогодні чомусь нервую. Дістаю телефон. Мені треба закінчити той мейл, поки ми в мережі. Помічаю світлофор у кінці вулиці й підлаштовую швидкість так, щоби скористатися зупинкою на червоному.
Кому:
Від:
Дата:
Тема:
Поїздка обіцяє бути навіть гіршою, ніж зазвичай. Те вперте дівчисько з вечірки їде з нами. Мабуть, моя карма зараз геть хрінова, якщо вона подружилася з Сибіллою і навіть запрошена на день народження. Не кажучи вже про те, що з нею її хлопець.
Позаду сигналить автівка — світлофор уже перемкнувся на зелений. Я рушаю й одразу беру ліворуч, нетерплячий водій, який покинув ряд, щоб обігнати мене, ледве уникає зіткнення. Показую йому фак і їду далі.
— Альо, чувак, — гарчить до мене футболіст, — що і робиш за кермом із телефоном? Хочеш, щоб ми вляпалися, чи що?
— Я відправляв мейл другу, який не зміг бути з нами. Якщо це тебе дратує, можеш іти пішки.
Чую, як футболіст буркоче, скаржачись своїй дівчині. Звісно, він шкодує, що не сидить зараз у своєму супермустанґу, подаруночку від татуся. Зиркаю в дзеркало на його подружку. Вигляд у Скай геть відсутній, хоча я гарикаюся з її хлопцем.
— Усе нормально, Джоше, він писав на червоне, а не під час руху.
Вона дуже делікатно врівноважує гру. Але в міру того, як нейтралізується гнів, я відчуваю, що серце моє калатає, мов барабан. Чесно кажучи, він має рацію. Я давно розучився возити пасажирів. І ніколи не ризикував писати за кермом, навіть коли стою на місці, це казна-що...
— Та все добре, я ж нічого такого не сказав. Чого одразу стартуєш? — втручається Джош.
— Стартуєш... — розумію, що він має на увазі, та шкірюся: — Поганенький із тебе двигунний експерт, містере Мустанг. Це не я стартую, це Сибілла хропе!
Скай вибухає реготом — щирим, кришталево чистим сміхом, антиподом кислого настрою, який доти панував у машині. І, як не дивно, я не можу не приєднатися.
— Вибач, Джоше, нічого особистого... — заспокоює його Скай. — Це все Сибілла. Мені точно треба це записати!
—Так, вибач, Джоше. Теж нічого особистого — мені до тебе геть байдуже. Ти мене добив із тим мотором, — кажу, щоб із ним покінчити.
Тобі вже не смішно, приятелю. Наступні кілька хвилин Скай намагається загладити провину перед надутим хлопцем. Не знаю, хто з них перший знудиться.
Невдовзі ми наближаємося до Паолі. Дописую листа, користуючись наступним червоним вогником світлофора.
Кому: Зак <zachxharrington47@gmail.com>
Від: Еш <ashxwalker47@gmail.com>
Дата: 11 листопада 2017,10:00
Тема: Без теми
Цей чувак реальний козел. Мене нудить від думки, що він тинятиметься паркетами в будиночку Сибіллиної тітки. Йому там точно не сподобається... Коротше — день народження Сибілли проходить без тебе, і це відстій. Ти відстій. Побачимось.
Кидаю телефон до кишеньки у дверцятах і зосереджую увагу на дорозі, стискаючи між зубів іще одну сигарету.
-СКАЙ-
Слабо?
Is this the place we used to love?
Is this the place that I’ve been dreaming of?
«Somewhere Only We Know», Keane
Сибілла прокидається саме тоді, коли Еш виводить автівку на вибоїсту ґрунтову дорогу, зарослу чагарниками по узбіччях. На цьому етапі Джош має дякувати небесам, що не поїхав своєю машиною.
— Ми вже приїхали? — питає Спляча Красуня, яка весь шлях мирно похропувала. — Звісно, коли спиш, дорога пролітає швидше.
Ми з Ешем обмінюємося веселими поглядами.
Сибілла пояснює, що дім, у якому ми проведемо вікенд, колись належав її покійній тітці, а тоді дістався кузенам і кузинам, які тримають його як заміський будиночок. Власники попередили: вони доглядають за будівлею, але сад там трохи занедбаний.
Фермерський будинок із побіленої деревини виявився невеликим, але дуже елегантним. Внизу є невеликий ставок, такий собі природний басейн для літніх днів. Екзотичний котедж, далекий від традиційних будинків Індіани.
Еш паркується в самому кінці дороги, там, де трава ще не така висока, щоб заважати проїзду. Ми виходимо з машини, я потягуюся, вдихаючи заміське повітря на повні груди. Мене накриває хвиля оптимізму. Хлопці видаються скептичнішими.
— Що ж, друзі, саме час засукати рукави. Перш ніж насолодитися садом, треба трохи підготувати дім. Джоше, Скай, ходімо, покажу вам велику кімнату. Думаю, там доведеться ще перемити посуд. І треба буде назбирати хмизу, щоб розкласти багаття. Можеш цим зайнятися, Еше?
— До ваших послуг! — відповідає той, витягаючи з машини багаж.
Джош підходить до нього, щоб забрати мою торбу, за яку Еш щойно взявся.
— Я впораюся, — каже він, тягнучи з його рук вантаж.
— Як скажеш, — байдуже відповідає Еш.
Ці двоє точно не знайдуть спільної мови, але, сподіваюся, зможуть хоч не зважати один на одного. Здається, в Еша проблеми не тільки з дівчатами. Винятками є Сибілла, Еліас і той друг, якому він пише. Здається, цей хлопець відштовхує від себе весь світ. У певному сенсі це заспокоює: він не має нічого проти мене особисто...
Дивно, що він здатен терпіти народ на вечірках, але замикається в собі, коли йдеться про створення людських стосунків.
У цей момент до нас поволі підкочується сірий кросовер, явно добре адаптований до тутешніх умов.
— О, напевне, це мої кузени! — задоволено анонсує Сибілла. — А ще Зої, подруга дитинства.
Автівка паркується, і з неї виходять троє людей: хлопець років тридцяти та дві дівчини — одна помітно старша за Сибіллу, а друга приблизно мого віку.
— Оце ви вчасно! Ми щойно приїхали!
Сибілла обіймає новоприбулих і веде їх до нас.
— Це Скай та її хлопець Джош. Скай працює зі мною в кінотеатрі. Друзі, це мій кузен Трент. А дівчата — Зої, моя подруга, і Джессіка, — наймолодша Трентова сестра.
— Так, але ж я вже доросла, хіба ні?! — супиться та.
— Закон так не вважає! — ласкаво піддражнює її брат. — А чого ти хочеш? Для нас ти завжди будеш пупсом у підгузку.