Страница 17 из 63
— Та ні, ні, я була згодна, хотіла близькості з ним, але я просто хотіла захищеного сексу, не поспішати, насолодитися моментом, розумієш? Мабуть, я занадто вимоглива...
Сибілла хмуриться, але я відчуваю, що моя відповідь трохи її заспокоїла.
— Послухай, люба: ні те, що ви у стосунках, ні те, що ви випили, не дає йому права ігнорувати твої бажання. Він змушував тебе це робити без презерватива, так чи ні?
— Ні, він... пішов по презерватив після... Вибач, мені незручно про це говорити. Та це й не так важливо.
— Це могло би бути важливо. Не всі закохані альтруїсти, Скай. І це не перші невдалі стосунки в історії. Важливо те, що ти ніколи не повинна почуватися змушеною щось робити, з хлопцем чи без. Ти розумієш?
— Так, я знаю.
— Наступного разу постарайтеся створити для себе кращі умови. Для початку — без алкоголю. І забудь ти хоч на п’ять хвилин про своїх батьків. Щоб твоє минуле не псувало твого сьогодення.
Киваю, трохи знічена. Вона обіймає мене за плечі:
— До речі! Наступних вихідних я святкую свій день народження. За містом. Думала запросити тебе одну, але якщо хочеш приєднатися разом із Джошем... Природа... тиша... Це могло би вас надихнути, відродити стосунки. Якщо тобі справді здається, що ви з ним невдало почали і що воно того варте, ви мусите дати собі другий шанс.
— Дякую, Сибілло! Я подумаю про це.
— Хочеш сказати, що не впевнена, чи хочеш прийти на мій день народження? Я в шоці!
Через силу всміхаюся:
— Ні-ні! Звісно, я прийду, обіцяю. І маєш рацію: поговорю про це із Джошем. Маленький вікенд на природі — непогана ідея.
— І так я зможу наглядати за ним! — завершує вона, вказуючи двома пальцями спочатку на свої очі, тоді на мої.
-ЕШ-
Шанс до пекла
Even the half smile would have slowed down the time
If I could call you half mine.
«Speeding Cars». Walking On Cars
Спершись на підвіконня, затягуюся ще раз. На мить затримую дим у собі достатньо довго, щоб відчути опік, а потім випускаю його. Я не спав усю ніч — як зазвичай, робив дурниці. Що ж, міс Парке могла би пишатися... Кручу в руці три капсули, ковтаю і запиваю залишками холодної кави. Я приймаю їх три роки. Три роки, відколи вона виставила мене за двері, заявивши, що я погано впливаю на Еліаса. Я хотів її заспокоїти, згодившись на це лікування, але, здається, воно не надто допомагає. Може, якби я сприймав це лайно серйозніше, то й ефект був би кращим. Але я боюся, що пігулки полегшать мої страждання. Зрештою, я на них заслуговую.
Швидко приймаю душ, щоби позбутися запаху дешевих жіночих парфумів. Відтак вдягаю чорні вузькі джинси і розтягнутий в’язаний светр. Волосся висохне під кепкою. Витягаю спортивну сумку з-під ліжка, щоб накидати туди всяких дрібниць — зарядний пристрій, пачку цигарок... Мене вкурвлює ця поїздка, але я не можу відмазатися — надто багато гарних спогадів пов’язано з цим місцем. Забагато суму, втратних моментів. Беруся друкувати мейл...
Від кого:
Кому:
Тема:
Йо.
Гадаю, ти знаєш, який сьогодні день. Але знову не з’явишся. Навіть щоби здивувати мене і врятувати вихідні... Тобі начхати... Ти боїшся. Я теж... Повернутися туди після стількох років... Не впевнений, що мені це сподобається. Я намагаюся жити так, ніби ти нас не покинув, але якщо кожна дрібниця нагадує мені, що ти пішов, що я маю робити, га? Звісно, тобі байдуже. Ти не маєш жодних зобов’язань. Ти не маєш, але ж я...
Чорт, запізнююся. Збережу лист у чернетках, допису в дорозі. Беру ключі від машини й виходжу з квартири. Їду з опущеним вікном — запах холодного тютюнового диму в салоні не кожного порадує. Принадно викидую все, що валялося на задньому сидінні.
Паркуюсь у дворі, сигналю. Виходжу з машини, об викурити останню цигарку, спираюся на дверцята. Багажник відчинений. Саме беруся дописувати лист, як чую за спиною:
— Ого! Майже вчасно. Що це з тобою?
Повертаюсь і жестом вітаю Сибіллу. Інші гості також виходять надвір, і коли моя приятелька вирушає в обхід машини, я помічаю Скай.
— Що вона тут робить?
— Ти не пам’ятаєш, що я планувала прихопити свою колегу і її хлопця?
— Так, але ти мені не сказала, що саме вона твоя колега.
— Я не знала, що ви знайомі.
Скай так само ошелешена, як і я. Вочевидь, її теж не попередили.
— Це довга історія. Але так, ми знайомі.
Сибілла знизує плечима. Думаю, їй байдуже. А от Скай ні, і на її обличчі це негайно проявилося. Що ж, дорогенька, це все реальність, попереду в нас — пекло довгого вікенду. Мерсі, Сибілло.
— Ну то хоч не треба вас знайомити, — відповідає вона.
Той, кого назвали Джошем, наближається до машини, щоб потиснути мені руку. Він намагається зробити це жорстко, по-чоловічому, але в мене є чим відповісти. Наша остання зустріч мене не вразила.
— Я дещо забув у «мустангу», — він наголошує на марці, як раптом хто не зрозумів. — Ти впевнена, що його тут безпечно лишати? Ми могли би на ньому їхати за вами.
— Навіщо брати дві автівки, якщо можна об’єднатися? — відповідає Сибілла. — І повір, ти точно не захочеш тягнути свою крихітку туди, куди ми їдемо.
Джош чвалає до своєї восьмициліндрової коштовності. Нахиляюся до спонсорки наших вихідних:
— Тобі не завадить бути перебірливішою у зв’язках...
— Принаймні мої тривають довше за одну ніч, — відповідає вона тихо, перш ніж продовжити голосніше: — А де ви познайомилися?
— В університеті... — відповідає Скай.
— На одній вечірці, — кажу одночасно з нею.
Сибілла кидає нажаханий погляд на неї, потім на мене.
— Ні-ні, — заспокоюю її, — це геть не те, що ти думаєш.
— О господи, ви мене налякали. Уся ця дипломатія не для мене. Давай, ворушися, Скай!
Дівчина ще не зробила жодного кроку, відколи мене побачила. Здається, вона якась втомлена — геть не така, як кілька тижнів тому. Хіба університетська рутина не мала зробити з неї «нову Скай»? Якщо це так, то результат не дуже...
Бачу, що вона ніяк не наважується, тож сам до неї підходжу:
— Допомогти?
—
Що?
— Я про твою торбу, вона здається важкенькою.
Не очікуючи на згоду, заважую в руці її сумку. Та й правда важкенька. Вона в курсі, що ми їдемо тільки на два дні?
— Виглядаєш жахливо. Пропустила сніданок? — підколюю її.
Це, здається, її розбудило. В очах спалахує лютий блиск.
— Ні, просто вражена, що ти здатен підтримувати тривалу дружбу з дівчиною. Якби мені хтось сказав, що...
Повертається її хлопець. Ми обоє мовчимо.
— Та сідайте вже в машину! Ми не можемо чекати цілий день!
* * *