Страница 15 из 63
Багато чого можна купити за гроші, але не моє мовчання. Дещо, на мою думку, набагато дорожче, ніж долари: моя свобода. Бути далеко від них і від того, що там відбувалося, розчинитися в натовпі: така була моя ціна.
«Якби ти все не зіпсувала...»
Не можу вгамувати біль, який гризе мене. Минуле рветься назовні, беззастережно розчищаючи собі дорогу. Можна поховати лайно під багатьма шарами марних спогадів, щоб не приділяти йому уваги, але воно все одно прорветься нагору.
Під бадьорі вигуки друзів закидаю в себе чарку горілки. Вероніка миттєво робить те саме. Наші руки здіймаються, демонструючи жест перемоги, а горлянки гарчать так, що стіни здригаються. Мій гнів, моє розчарування, та розмова... Хочу забути, що через неповні два тижні я знову опинюся з ними в одному будинку, їстиму «смачні» страви, вдаючи, ніби нічого не сталося, ніби вони не зламали моє життя. Я хочу забути своїх батьків. Забути родину Кларксів. Забути Адріана, якого моя мати люб’язно запросила. Хочу забути сама себе в алкоголі й вечірках.
«Каппа Ню» влаштували справжній танцмайданчик у холі будинку їхнього братства. Зазвичай тутешні туси більше скидалися на посиденьки невиправних алкоголіків із чипсами та пивом, проте ця вечірка за атмосферою нагадувала нічний клуб. Диджей, бар із коктейлями, кольорові прожектори, потужні колонки... Студенти відриваються як ніколи. Попри холод іззовні, усередині все кипить. О, як просто розслабитися в таких умовах...
Звучать перші ноти синглу Еда Ширана — Shape of You. Поглядом кидаю Вероніці виклик і починаю імпровізувати. Вона розуміє мій задум і приєднується: батл! Інші теж долучаються до танцю, і зрештою натовп ділиться на дві ватаги. Кожна по черзі втинає безглуздий трюк, змушуючи опонента відступити. Потім ми формуємо коло, в якому змагаються двоє танцюристів. Хто програв, має спорожнити чарку, хто виграв — так само. Зрештою, треба ж відзначити свою перемогу, перш ніж звільнити місце для наступної пари.
Не знаю, скільки пісень уже прозвучало, коли я, виснажена, вийшла з гри. Господи, земля хитається, ні? Я буквально на кілька секунд присіла на коліна Джоша, щоби спитати, чи все гаразд, як Вероніка знову потягла мене на танцмайданчик. Він теж приєднується, припасовується до мене ззаду, обіймає, цілує в потилицю, і я повертаю голову, щоб він міг знайти мої губи. На його язиці присмак пива. Розвертаюся, обіймаю хлопця за шию та розгойдуюся ще сильніше. Ох, як спекотно! Яскраві блискавки танцюють перед очима, мозок здається завеликим для черепної коробки, а голос — голос моєї мами — гучно повторює в голові:
«Якби ти все не зіпсувала.. Якби ти все не зіпсувала... Якби ти все не зіпсувала...»
Утикаюся обличчям у шию Джоша, він гладить мене по спині, цілує в плече, скидаючи бретельку моєї сукні.
Пам’ять божеволіє і атакує мене картинками подій цього року... Перша вечірка початку навчання — повідомлення від Адріана. Заплющую очі, але стає гірше. Спалах. Дві дівчини біля «Сільської смакоти». За вікном Еш у своїй бандані порається біля плити. Знову спалах. Еліас у гелловінській масці цілує мене в щоку, залишаючи кристалики цукру на моєму обличчі, коли торкається його рученятами.
Мені недобре. От-от знудить, жовч піднімається до горла.
— Не хочеш трохи відпочити на другому поверсі? — шепоче мені Джош, а погляд його недвозначно натякає.
Можливо, саме це мені й треба. Може, зрештою, це... саме те, що мені потрібно. У вухах гуде, і якщо алкоголь не здатен зарадити моїй проблемі, це зробить Джош. Він зможе. Просто зобов’язаний.
Хапаюся за його плечі, обхоплюю ногами за талію. Підкладаю його руки під свої сідниці та скеровую до першої ліпшої кімнати, справді байдуже, до якої. Він переступає через ряд курців, які діляться косячком, потім на сходах оминає пару, що цілується. Я могла би йти, але в його обіймах світ не так сильно хитався.
Він вкладає мене на ліжко, знімає футболку, відкриваючи своє бездоганне тіло. Простягаю ноги, щоб він зняв із мене взуття, і Джош, усміхаючись, перекидає їх через своє плече. Великими пальцями ніг пещу його прес, граюся з пряжкою ременя, щиро вірячи, що зможу так його розстебнути.
— Чекай, — каже Джош, — я сам.
Він веде руками вздовж моїх стегон, знімає колготки й трусики, які опиняються на підлозі разом з усім іншим. Лягає поруч, цілує мене, а його рука, дещо передчасно, прослизає між моїх стегон.
Ліжко хитається, я не розумію, чи мені надто спе-котно, чи, навпаки, надто холодно. Він цілує мене ще палкіше, його язик прослизає в мій рот, і я відчуваю на ньому пірсинг. Та коли Джош випростується, щоб глянути на мене, я розумію, що пірсингу він не має. І чи взагалі мав колись? Усе в голові перемішується.
Він навіть не завдав собі клопоту зняти з мене сукню, зате вивільнив мої груди, які тепер затято масує. Його рухи чіткі, потужні. Поцілунки спускаються нижче, рот приходить на зміну пальцям, і я трохи розводжу стегна, щоб йому допомогти. Моє тіло пливе на хвилях задоволення, він старається забезпечити мені його, але мозок усе ще намагається відділити реальне від нереального. Джош привстає, прилаштовує свій таз між моїх стегон. Дідько, коли він устиг зняти труси? Я й не помітила... Де я? І раптом червоне світло спалахує в моїй голові.
— Ти вдягнув презик?
— Не переймайся...
Але я, ясна річ, переймаюся.
— То вдягнув чи ні?
— У мене немає. Але ж ми разом, хіба ні? Нащо глючитися через шматок гуми? Я хочу бути з тобою до кінця, я люблю тебе, Скай.
— Ти любитимеш мене здалеку, якщо не вдягнеш презик!
— Я чистий! І з цією штукою не ті відчуття. Давай, ну будь ласка, лягай назад.
Своїми стегнами він намагається розсунути мої, хоча я їх стиснула.
— Зупинися! Вдягни презерватив!
— Та нема його в мене, кажу тобі! Розслабся! Ти ж хочеш чи ні? Давай, ну не псуй усе! — вмовляє він, намагаючись мене поцілувати.
«Якби ти все не зіпсувала... Якби ти все не зіпсувала. .. Якби ти все не зіпсувала...»
У мені здіймається нова хвиля жовчі. Я відштовхую хлопця, а тоді починаю гарчати:
— Ні! Ні, ДЖОШЕ, я сказала НІ! Ні, ні, ні!
— Та добре, добре... Піду пошукаю. Але чорт, годі горлати. В чому твоя проблема?
Він виходить з кімнати, а я залишаюся, мало не ридаючи. Моя проблема? Мої проблеми, так, але страждаю я тихо, ніхто й не здогадується.
За кілька хвилин він повертається з дорогоцінним скарбом:
— Ну ось, усе владналося. Боже, Скай, як же я тебе хочу, вибач.
Він цілує мене, і я, трохи заспокоєна, намагаюся повернути собі відповідний настрій. Тим часом він займає потрібну позу.
— Що ти робиш?