Примарне правління

Ділан підняв руку і приклав її до моєї щоки. Його шкіра була холодною, і все ж я на мить припала до його долоні.

— Ні, можеш. Якщо він здобуде спис, нам усім однаково кінець. Тож іди.

— Дотик, — прозвучав холодний голос Віолет. — Майже настільки ж зворушливий, як і те, що Бо відчайдушно намагався захистити тебе.

Я знала, що вона намагається мене спровокувати. І я відмовилася подарувати їй таке задоволення. Насилу мені вдалося відірватися від Ділана. Віолет відразу скористалася цим, з’явилися ще пагони, один обвився навколо моєї щиколотки і почав притискати до землі, але Ділан порубав його на шматки. Я звільнилася і побігла. Кілька разів послизнулася на льоду, а Крі був усього за десять метрів від мене. Я кинулася до нього, а він рвучко шарпнув рукою в мій бік. Морський змій зник під кригою і за декілька секунд з’явився знову просто біля моїх ніг. Я закричала, мене відкинуло назад. Меч вислизнув з руки. Я несамовито відступала навколішках, коли чудовисько піднялося наді мною, його голова смикалася.

І тоді я помітила.

Золотий блиск на шиї потвори, який я вже бачила під час випробування.

Я примружила очі, щоб придивитися уважніше. Це було щось схоже на кулон, такий собі медальйон із каменем. Камінь, що виблискував червоним. Як і камінь на мечі Крі.

Я зойкнула, коли у мене в голові зринув спогад про те, що знайшов Мерфі під час наших досліджень у бібліотеці: за допомогою ритуалів крові можна нав’язати свою волю іншим. Тоді ми не були певні, що це працює з міфічними істотами, однак тепер мали відповідь. Крі використав магію, щоб нав’язати морському змієві свою волю, і тепер командував ним.

Мені спала на думку ідея. Безрозсудна, абсолютно божевільна ідея. Але смерть досі була такою близькою і відчутною, що я просто мусила це зробити.

Я побігла. Як і під час першого випробування, помчала по кризі, намагаючись дістатися іншого боку ополонки.

— Хай би що ти намагаєшся зробити, це безнадійно, — глузливо гукнув Крі. — Хоча за цим весело спостерігати.

Я не слухала його. Слід було діяти швидко, щоб запобігти ще більшій катастрофі. Тіло змія повернулося, але шляху назад не було. Я щосили підскочила й приземлилася на його спину. Пролунало оглушливе шипіння, і звір почав звиватися на всі боки. Та я так сильно вчепилася в його луски, що лише трохи зісковзнула і швидко підтягнулася. Зціпивши зуби, я повзла чимраз ближче до його шиї, де виднівся вузький ланцюжок. Я спробувала просунути туди кінчики пальців. З першої спроби мені не вдалося: змій так сильно сіпнувся, що довелося вхопитися міцніше. Рука нила, рана, якої мені завдав гончак, знову відкрилася, крижана вода змішалася з моєю кров’ю. Крі вигукнув команду, і звір на мить перестав рухатися, наче мусив послухати свого господаря.

Це був мій шанс. Я підтягнулася ще вище, просунула пальці під ланцюжок і смикнула. Раз, два… на третій спробі він порвався. Морський змій кинувся назад, а я й далі чіплялася за нього. Зненацька він злетів у повітря й пірнув під кригу.

Навколо мене зімкнувся холод, я не могла навіть поворухнутися. Спочатку я відчула, як мої кінцівки ніби проткнули тисячі крихітних лез, а згодом руки й ноги просто повністю заніміли. Було темно. Я нічого не розрізняла, але відчувала рух змія.

Що швидше він рухався, то сильнішою ставала течія, затягуючи мене все глибше. І тоді я його побачила. Золотий відблиск на дні озера, оточений рослинами, схожими на водорості, що дико звивалися. Мене охопила дивна сила. Морський змій знову вистрибнув із води. Я не знала, чи він звільнився від заклинання, яке на нього наклав Крі. Я не могла покладатися на те, що все спрацювало. Тому я зробила єдине, що спало мені на думку: попливла вниз. Прямісінько в глибину. Щось торкнулося моєї ноги, і я брикнулася. Далі щось зачепило руку, але я не дозволила йому зупинити себе. Потужними рухами я пливла далі, все далі й далі, просто до золотого блиску. Що ближче я підпливала, то чіткіше бачила, як рослини сіпаються туди-сюди, наче змагаються з магією Віолет.

Спис. Він усе більше світився зсередини, і я розгледіла тонке гравіювання, що вкривало його золоту поверхню. На ньому можна було розрізнити декілька символів, що піднімалися до вістря. Тиск на легені збільшувався, та я й не думала здаватися. Водорості обмоталися навколо зап’ястя та смикнули руку, біль пронизав плече. Легені, здавалося, ось-ось розірвуться, але я шарпнула водорості, намагаючись звільнитися. Закинула голову назад і побачила силуети, що шалено рухалися на льоду. Водорості знову розсунулися, і я була впевнена, що це все діялося завдяки магії Віолет. Хоча мої легені горіли, а рука боліла, і хоча я усвідомлювала, що ця мить триватиме лише декілька секунд, я скористалася цим коротким проміжком, добре знаючи, що водорості можуть будь-якої миті знову накинутися на мене.

Я схопила спис. І коли це сталося… Здалося, ніби весь світ, який я знала, перестав існувати.

Мною заволоділа неймовірна сила. Настільки потужна, аж я боялася, що моє тіло може розірватися на частини. Кров закипіла в жилах, кожен атом усередині мене, здавалося, розлетівся на шматки. Я випустила беззвучний крик, а потім… Раптом все прояснилося.

Ця сила — ось за чим весь цей час полював Крі. І тепер я зрозуміла чому. Вона п’янила. Мені здавалося, що просто клацнувши пальцями, я можу знищити Крі, Віолет і кожного, хто напав на людей у кампусі. Я сп’яніла від цієї могутності, і здавалося, що мені під силу все. Ніби я могла зруйнувати світ.

Кількома потужними рухами я виплила на поверхню. Я виринула, і хоча мені мало б бути важко дихати, це вдалося напрочуд легко. Я й далі відчувала цю сліпучу силу всередині. Озирнулася. Те, що я побачила, мало б налякати мене, та цього не сталося.

Морський змій лежав мертвий на льоду, а Крі витягав свій меч із шиї істоти. Зі списом у руці я стала перед ним.

— Віддай його мені.

Його вимога вразила мене до глибини душі.

— Ти не заслуговуєш на нього, — здавалося, що говорив хтось інший, однак це були мої слова.

— Ти брудна паскуда, — тільки й сказав він, перш ніж кинутися на мене та знову атакувати мечем.