Страница 88 из 98
Мені запекло у шлунку, і я зраділа цьому відчуттю, дозволила йому поглинути мене. Бажання помсти — потужний порив змусити Ронана заплатити за все. Його, Віолет, Крі і всіх інших клятих людей, яких вони зібрали навколо себе.
Я з криком кинулася на нього. Цей напад не мав нічого спільного з тим, що Ділан вкладав у мене протягом численних годин тренувань. Один агресивний удар за іншим, а Ронан, здавалося, з легкістю парирував їх усі. Я бачила перед собою Бо, спостерігала, як кров стікає з його тіла, і хоча сам Ронан не вбивав його, він був частиною цієї змови, частиною плану Віолет і Крі. І мав за це поплатитися.
Моїм рухам бракувало витонченості, та я наносила удари в такому темпі, що Ронан ледве встигав за ними. Я била, била і била його мечем Бо. Знову й знову, доки суперник не сповз на землю і не видав різкий свист. Тоді гончак стрибнув поміж нами, зігнувшись і вишкіривши зуби. Перш ніж він встиг скочити, пролунало каркання, і крук накинувся на нього. Це сталося так швидко, що я розгледіла лише розмитий чорний слід і спалах чогось вогненно-рудого.
Мерфі.
Крук дзьобнув гончака в морду, прямісінько в його єдине око, і тварина видала оглушливе ревіння.
— Зої, — пролунало позаду мене.
А я з високо піднятим мечем не зводила погляду з Ронана. Перед очима в мене все досі було залите кров’ю.
— Зої, ми про це подбаємо. Зупини Крі, — знову пролунав голос.
Я злегка повернула голову і побачила Кенну. Я зглитнула.
— Бо загинув, — прошепотіла я.
— Я знаю. Ділан сказав нам.
У мене затремтіла нижня губа, і я зціпила зуби. Потім почала насилу вичавлювати із себе слова.
— Не він напав на мене, — прошепотіла я. — Це був Ронан.
Кенна міцніше стиснула моє плече, а в її очах промайнули співчуття і страх:
— Мені так шкода.
Ще й досі було важко відірватися від Ронана. Хотілося зробити йому боляче. Показати йому, на що я здатна. Але Кенна мала рацію. Слід було знайти Крі та не дозволити їм із Віолет дістатися до скарбу.
— Де Ділан? — прохрипіла я.
— Коли я востаннє бачила його, він був із професоркою Чен. Але з ним усе гаразд, не хвилюйся.
Я хотіла щось відповісти, коли Кенна зойкнула. Я простежила за її поглядом і побачила, як Мерфі ледве уникнув нападу Ронана, який замахнувся на нього мечем. Гончак знову загарчав і накинувся на Мерфі, перетвореного на крука. Наш друг знову відхилився, а потім атакував Ронана, дзьобаючи його в обличчя так, що той заревів від болю. Цього разу, змахнувши мечем, Ронан влучив у Мерфі.
— Дарію! — закричала Кенна і кинулася до Мерфі, що впав на землю і перетворився у свою звичну форму.
Хлопець утратив свідомість. Кенна підняла голову і зиркнула на Ронана:
— Ти пошкодуєш про це.
Наступної миті вона стрибнула, загарчала і впилася зубами в Ронанову шию. Він кинув зброю і схопив Кенну за плечі, щоб відірвати її від себе, проте дівчина була сильнішою. Обличчя Ронана зблідло. Ставало все блідішим і блідішим.
— Тут усе під контролем, — сказав хтось поруч зі мною.
Джорджина. Вона швидко стиснула мою руку.
— Іди, — додала Амара.
Я знову подивилася на Мерфі, що лежав на землі. Він не був мертвим. Єдиний, хто міг зараз померти, то був Ронан. Ще не зараз. Але він міг померти щомиті. Я бачила це ще до того, як воно сталося. І цього разу я не зробила нічого, щоб завадити цьому видінню втілитися.
Мені було неймовірно важко покидати своїх друзів, та я пересилила себе. Тепер настав час покласти цьому край. І це було можливо, тільки якщо мені вдасться зірвати план Крі.
Я побачила їх із Віолет трохи віддалік біля озера. Він повернувся до неї, поки вона до нього говорила. Витріщивши очі від жаху, я також побачила кількох лицарів, що були обплутані ліанами або бездиханно лежали на землі з численними ранами на грудях. Вони стікали кров’ю. Видовище було жахливим і вразило мене до глибини душі. Однак потім я оговталась і, засліплена гнівом, кинулася вперед. Ще здалеку я побачила, що Крі нахилився і притиснув руку до льоду. Раптом на нього кинувся інший лицар з оголеним мечем. Він, здавалося, з’явився нізвідки й атакував Крі. Я роззирнулася, шукаючи інших, та всі вони були зайняті своїми битвами, а інші лежали на березі озера мертві. Тепер саме я мусила запобігти подальшим руйнуванням. Я кинулася до них трьох, а лицар, здавалося, краєм ока впізнав мене. Він зміряв мене швидким поглядом, і тієї ж миті я інстинктивно зрозуміла, що вже запізно. Моя магія знову прокинулася і заревіла всередині мене.
— Забирайся! Повертайтеся до гуртожитків! — проревів він.
Але я і не думала виконувати його наказ і бігла далі, витягнувши руку з мечем… але Крі завдав удару. Я закричала, коли меч простромив лицарський обладунок просто на рівні грудей, і лицар упав. Ще одна смерть. Ще одна людина, яку мені не вдалося врятувати.
Мені перехопило дух. Мене не повинна була дивувати холоднокровна точність, з якою діяли Крі й Віолет. Не після того, що вони зробили з Бо.
Бо.
Щось стиснулося в грудях, коли я подумала про те, як він продовжував наполягати на тому, що не причетний до нападу на мене. Як він шкодував про своє ставлення до мене. Його останні слова, промовлені до мене. Усередині мене все здригнулося від гострого болю. І цієї миті до мене повернулася Віолет. У своєму подертому тюремному одязі і з дико розкуйовдженим волоссям вона скидалася на примару. Віолет замахала руками в повітрі, і земля у мене під ногами затряслася: моя колишня подруга знову закликала рослини.
Я перестрибнула через корінь дерева, що звивався до мене, однак інший корінь перегородив мені шлях. Із мерзлої землі пружно вискочила рослина, я підняла меча і вдарила по ній. Лоза впала нерухомо, шлях був вільний. Я налетіла на Віолет із такою силою, що ми обидві впали на землю. Вона схопила мене за руку, смикнула за неї, а вільним кулаком вдарила по моєму зап’ястку, послаблюючи хватку на руків’ї меча. Я смикнула вільну руку та вдарила суперницю долонею. Удар був настільки сильним, що я мала б відчути біль. Але я оніміла, майже осліпла від гніву.
— Навіщо ти це зробила? — прокричала я.
Я хотіла струсонути її. Я хотіла повернутися назад у часі й виправити все, починаючи з моменту, коли Віолет збилася зі шляху.
— Інколи треба чимось жертвувати заради кращого майбутнього, — відповіла дівчина крізь зуби.
— Ти мала все, але тобі однак було замало. Ти зрадила друзів. Ти втратила всіх, окрім брата. Ти вбивала суто через егоїзм. Що в цьому кращого?
Вона усміхнулася:
— Скоро побачиш.