Страница 87 из 98
Ми з Лорканом продовжили шлях і що далі бігли до головного корпусу, то гучнішими ставали звуки бою. Метал брязкав об метал, а вдалині я помітила струмінь полум’я, що здійнявся в повітря. Перед будівлями академії билися близько тридцяти людей. Зброя проти зброї, магія проти магії. Я побачила декого з учителів, зокрема професорку Мулліґан, яка також тримала в руці меч і шквалом бездоганно виконаних ударів повалила двох суперників на землю. Я впізнала їх, коли вони підхопилися і знову напали на професорку. Це були одногрупники Крі з п’ятого курсу, яких він, мабуть, переманив на свій бік.
— Не бачу ректорки Баскервіль, — промовила я, звертаючись до Лоркана. — Знайди її і розкажи, що сталося. А я піду до озера.
На якусь мить здалося, що йому ця пропозиція не до вподоби, але зрештою він неохоче кивнув:
— Гаразд.
Я схопила його руку й швидко стиснула її, а потім пішла далі, коли раптом знову почула за спиною його голос:
— Зої?
Я озирнулася через плече. Лоркан скоса усміхнувся.
— Хочу нагадати, що ти винна мені одну послугу, — вигукнув він. — Будь ласка, залишся живою, гаразд?
Я усміхнулася у відповідь і кивнула. Потім пішла, витісняючи з голови Лоркана і мовчазну обіцянку, яку я йому дала. Все, про що я могла думати, — це пошук Крі.
Згодом побачила берег озера. Місце, де я відвідала стільки вечірок. Місце, де кілька тижнів тому пройшло перше випробування. Дві постаті стояли просто на березі, і ще звідси я могла впізнати Віолет. Її темне волосся розвівалося навколо обличчя. Але не встигла я пройти далі в тому напрямку, як хтось заступив мені шлях. Темне волосся, широкі плечі, бойове спорядження. Це був здоровань. Моє видіння ще не матеріалізувалось, але показало мені нескінченну кількість смертей, і я мала врятувати всіх, кого зможу.
— Ронане, будь обережним, — швидко промовила я. — Тут небезпечно, і у мене було видіння, що тобі загрожує смертельна небезпека.
Він моргнув:
— Що?
— Послухай, Крі тут, у кампусі. Віолет втекла з-під варти. Вона…
Я не встигла завершити речення.
Ронан був найкращим другом Бо. Я не могла розповісти йому про те, що сталося. Моє тіло не хотіло промовляти це вголос, тому я просто стояла і мовчала. Аж раптом хтось мене гукнув. Я обернулася й побачила Кенну, що бігла до мене з двома кинджалами в руках. Мерфі біг за нею, далі я помітила Джорджину й Амару, озброєних до зубів й у тренувальному спорядженні.
— Обережно, Зої! — крикнула Кенна, розсікаючи повітря кинджалом.
Я повернулася до Ронана й побачила, як він щось бурмоче. З дерев поруч із нами почулося гарчання, потім тріск гілок і нарешті… з’явився вовкоподібне чудовисько, що атакувало нас із Джорджиною в тунелях. Воно побігло до Ронана і нарешті зупинилося біля нього, вишкіривши зуби.
— Хороший хлопчик, — доброзичливо посміхнувся Ронан.
За лічені секунди на мене ринуло холодне усвідомлення:
— Цим чудовиськом керував ти?
Ронан кивнув:
— Я чомусь думав, що ти запідозриш мене швидше. Але я, мабуть, добре замітав сліди.
Я пригадала блиск під час випробування, а також після нападу на мене.
— Що тобі з цього? Що…
Решта речення застрягла в горлі. Я подумала про видіння з Амарою, коли я впізнала запах Бо. Я подумала про таємну схованку, про яку, на мою думку, знав тільки Бо.
Але Ронан був найкращим другом Бо. Він, мабуть, теж знав про неї. І парфуми Бо він, мабуть, також міг дістати. Мені стисло шлунок, коли оприявнилось, наскільки сильно я помилялася.
— Не розумію, — прошепотіла я. — Ти за цим стоїш? Ти
хотів
, щоб я звинувачувала Бо?
Мій голос був як чужий. Так, ніби я чула, як говорить хтось інший.
— Лише на деякий час. Не думав, що ти так довго віритимеш. Але це все ж краще, ніж якби ти дізналася правду.
— Якого біса ти це зробив?
Ронан стенув плечима:
— Я підтримую починання Крі. Ми хотіли, щоб ти знала, що він спостерігає за тобою, навіть коли не в кампусі. А Віолет знала, що ключ до її звільнення — це ти. Дякую, що взяла це на себе. Для наступних кроків Крі Віолет має вирішальне значення.
Мені не вірилося, що Ронан був причетним до цього, що він добровільно вчинив це із Бо.
— Але чому? — запитувала я, досі приголомшена. — Навіщо ти це зробив?
— Крі потребував допомоги. І ти єдина серед наших знайомих була достатньо наївною, щоб вірити в добро в кожному, а особливо коли йшлося про найкращу подругу. Ми хотіли відвести тебе до Віолет за допомогою гончака, та, на жаль, не вийшло. Проте принаймні ти нарешті відгукнулася на прохання Віолет у листах. Це спрацювало навіть краще і швидше, ніж ми планували. Очевидно, боги на нашій стороні.
Мене пройняв біль. Вони все це спланували. Хоча в їхньому задумі було кілька прогалин, саме я довела їхні спроби маніпуляцій до кінця. Я втрапила в їхню пастку і зрозуміла це тільки тоді, коли було вже занадто пізно.
— Не слід було тобі вплутуватися в це, Ронане, — строго промовила я.
Я знала Ронана пів життя, як і Віолет та Бо. Мені не вірилося, що він насправді такий ідіот і вірить у божевільну ідеологію Крі.
— Рада обмежує нас. Можливо, колись ці правила допомагали нам перебувати у безпеці, але зараз ми живемо по-іншому. І саме Крі визначив наші слабкості й хоче використати весь наш потенціал. Ти уявляєш, наскільки сильними ми могли б стати, якби більше не дозволяли цим правилам обмежувати нас?
— Ти взагалі себе чуєш? Звучить так, ніби тобі промили мізки, — різко відповіла я.
Ронан тільки похитав головою, і на його вустах з’явилася легка усмішка.
— Це твій мозок не працює правильно, якщо ти вважаєш, що наше життя досі відповідає сучасності.
— І заради цього ти відправив свого найкращого друга на смерть? За цю божевільну віру в новий світ? — прошипіла я.
Ронан подивився на мене, примружившись:
— Та хто б казав. Через тебе Віолет відправили до в’язниці й катували. І через тебе її забрали від мене, щойно ми знайшли одне одного.
Я витріщилася на нього, на мить не в змозі нічого відповісти. Потроху частини головоломки складалися, і лише тепер я, здається, зрозуміла, де була істина.
Бо не був злим. То був не Бо. А тепер він мертвий. Він помер, думаючи, що я підозрювала його в нападі в тунелі тієї ночі. Що він хотів завдати мені болю. Що він бив мене, коли я вже лежала на землі. А то був Ронан.