Страница 83 из 98
Я стенула плечима і взяла в’язку ключів, що він мені простягнув. Нарешті я повернулася до дверей.
Ось він, момент, якого я так боялася. Момент, від якого залежав не лише добробут Ради, а й доля кількох моїх близьких.
Я так боялася зустрічі з Віолет. Я тижнями тонула в муках совісті й несамовито намагалася відгородитися від усього цього. Але цей час позаду. Я покінчила із цим. Якщо хочу рухатися далі, то мушу зіткнутися з тим, що так сильно на мене вплинуло. Якщо є хоч найменша ймовірність, що розмова з Віолет допоможе, то я просто мушу спробувати. Тож я випрямила спину, випнула підборіддя і нарешті повернула ключ у масивних дверях, перш ніж взятися за ручку. Лоркан кинув на мене останній погляд, і штовхнувши двері, я зайшла всередину.
Повітря тут було вологим, у підвалі пахло як у старих тунелях, де на нас із Джорджиною напав гончак. Стіни були темно-сірими й голими, зяяло невелике вікно з видом на клумби. З меблів у кімнаті був тільки стіл, прикріплений до підлоги гвинтами. І хоч я вважала себе морально готовою, втримати урівноваженість не вдалося. Як би я не намагалася зберігати самовладання, ніщо не могло підготувати мене до того, що я побачу Віолет, прикутою до столу.
Її обличчя було попелясто-сірим, чорне волосся пасмами спадало на лице. Вона була злегка зігнута, і коли я опустила погляд, то помітила, що залізні кайданки натерли їй зап’ястя до крові. До горла мені підступив клубок, коли я знову поглянула їй в очі.
— Зої?
Її голос звучав так, ніби вона проковтнула скло. Наче кожне слово, кожнісінький звук завдавали їй болю. У мене на руках виступили сироти.
— Привіт, Віолет. Чула, що ти хочеш поговорити зі мною, — промовила я і поволі підступила на крок ближче. — Ось, я тут.
Вона кілька разів кліпнула, ніби не вірила, що я справді стою перед нею.
— Зої? — повторила вона.
Її зіниці були розширеними. Мені стало цікаво, чи вони їй щось дали.
— Я тут, — повторила я.
Її очі здавалися скляними. Вона роздивлялася мене згори донизу.
— Ти не надто квапилася.
— Я донедавна не знала, що ти взагалі хочеш зі мною поговорити, — відповіла я.
— Я тобі писала, — нагадала вона.
— Коли я знаходила листи, то думала, що хтось наді мною жартує. Мені дуже шкода.
Останні слова я вичавила з себе, хоча було важко. Зрештою, я прийшла сюди, щоб витягнути з неї інформацію. Але точно не зможу цього зробити, якщо вона на мене образиться.
Віолет перевела подих. Її дихання тремтіло.
— Ти знаєш, що вони зі мною зробили?
Мені довелося зціпити зуби.
— Ні, не знаю. Знаю лише, що
ти
зробила
зі
мною
тієї ночі. Що хотіла зробити з Кенною. І як ви тоді маніпулювали Фінном. Як ви з Крі вбили його.
Ці слова просто вирвалися з мене. Я нічого не могла із собою вдіяти. Але місяцями це все лежало невисловленим і накопичувалося в мені. Так, я хотіла ясності, і мені також була потрібна інформація, проте й занадто довірливою залишатися було не можна. Віолет знала мене. Хоча протягом останніх місяців ми втратили зв’язок, та вона знала, що мене хвилює. Якби я не сказала цього, вона, напевно, поставилася б до мене скептично, а мені це було не на руку.
Віолет стиснула кулаки, одначе здригнулася, коли кайданки вп’ялися в зап’ястя, і знову розтиснула пальці.
— Я знаю, що вчинила неправильно. Повір мені, якщо хранителям і вдалося щось мені втовкмачити, то саме це.
Мені було цікаво, як саме хранителі намагалися отримати інформацію про Крі. Чи були у неї ще якісь травми. Вона мала жахливий вигляд, цього я заперечити не могла. Темні кола під очима, запалі щоки, поріділе волосся. Щось стиснулося в моїх грудях. Частина мене не могла витримати її вигляду. Це була частина мого серця, яка все ще сумувала за нею. Частина, яка провела з цією дівчиною більшу частину свого дитинства. Частина, яка довіряла їй кожну таємницю і кожну думку. Її вигляд руйнував мене.
— Ти знаєш, чому я тут, так?
Мій голос знову наповнив кімнату, і я відкинула всі бурхливі емоції та зосередилася на своєму завданні.
Віолет схилила голову:
— Не впевнена.
— Насправді я переконана, що ти знаєш, чому я тут.
Я повільно підійшла до столу і сіла навпроти неї на місце, де раніше, ймовірно, сидів хранитель або лицар, а може, навіть сам містер Магвайр.
— Мені потрібні відповіді, Віолет, — промовила я.
— Які відповіді?
Я сперлася руками на стіл і рішуче поглянула їй у вічі:
— Мені потрібно знати, що твій брат планує робити далі. І я практично впевнена, що він поінформував тебе про всі свої помисли.
Вона ніби мимовільно похитала головою:
— Я не хотіла в це вплутуватися. Ти маєш мені повірити.
З глибин моєї свідомості зринули спогади. О`брази, які переслідували мене місяцями: як Віолет зв’язувала мене, як насміхалася з мене, якою наївною я почувалася, коли осягнула її зраду. Я згадувала шрами, які досі були в мене на плечах, де колючі ліани впивалися в плоть.
Я не хотіла, щоб із мене робили дурепу.
— Не вірю жодному твоєму слову.
Віолет відкинулася на кріслі, наскільки дозволяли кайданки.
— Щось змінилося. Ти здаєшся… іншою.
— Таке трапляється, коли тебе зраджує найкраща подруга, кидає хлопець і розвивається особливий вид інтуїції, пов’язаний із магією смерті.
— Схоже, ти таки залишила своє минуле життя позаду, — промовила Віолет, і в її словах прозвучало безпомилкове звинувачення.
— А ти як думала? Що після того, що ти зробила зі мною, з Фінном і Кенною, я з радістю прийду до тебе у в’язницю? — відповіла я, одразу ж дратуючись на свій різкий тон.
Я була тут, бо хотіла щось із неї витягнути, а не спровокувати її настільки, щоб вона не видала більше ніякої інформації.
— Я думала, наш зв’язок міцніший. Я думала, що ти прив’язана до мене так само, як я до тебе.
Вона важко зглитнула й випнула підборіддя, ніби намагаючись приховати біль, що ховався за цими словами. У якомусь сенсі ми були однаковими. Навіть попри те, що зараз мені таке порівняння робити не хотілося.
— Я також прив’язана до тебе, — відповіла я. — Настільки, що протягом останніх місяців постійно запитувала себе, що я зробила не так. Чи ти аж настільки не довіряла мені, що не розповіла, що коїлося з твоїм братом. Може, я тебе зрадила чи засмутила якимось іншим чином. Бо як інакше ти могла так учинити зі мною?
Цього разу в мій голос закрався біль, що мучив мене впродовж останніх місяців.