Примарне правління

— Я не жартую. Ти не зробив нічого поганого, і байдуже, що про це каже закон. Учинок тих людей є ганебним і жахливим. Але не твій. У жодному разі не твій. — Я ніжно погладила його по щоках. — Ви з Еваном пережили жахливі речі. Мені боляче від того, що сталося з твоєю сім’єю. Хотілося б, щоб цього не трапилося. Я захоплююся твоєю мужністю і готовністю до самопожертви. — Я змусила його подивитися на мене. У його очах читався сумнів. — Я збережу твою таємницю, — прошепотіла я.

Він довго дивився на мене.

— Кожна людина, яку я любив, або загинула, або приречена на безпорадне існування. Відтоді я пообіцяв собі ніколи більше не опинятися в такій ситуації. Я не хотів нічого відчувати. Ні дружби. Ні кохання. Жодних спільних обідів, довгих розмов, разом проведеного часу. Я лише хотів… вижити.

Від його слів моє серце стиснулося. Потім він схопив мене за зап’ясток, нахилився і торкнувся мене.

— Але потім тітка Грейс змусила мене щодня проводити час із тобою. Я проклинав її за це. З кожним днем ти показувала мені, ким я є насправді. Як сильно я приховую і придушую те, що відбувається всередині мене. І що більше ти відкривалася мені, то сильніше в мені зростало бажання зробити те саме для тебе. Ти розбудила в мені бажання. Жагу до життя, про яку я не міг навіть мріяти.

Мої очі запалали. Мені було важко стримати клубок у горлі.

— Ти запитувала, кого я мав на увазі, коли казав, що був закоханий. Але це була не Амара. Я говорив про тебе, — прошепотів він.

— Ділане…

Мій голос зірвався, і я вже не розуміла, хто кого підтримує.

— Не думаю, що зміг би це пережити. Якби з тобою щось трапилося. Я не зміг би тебе відпустити, — продовжив він.

Ось чому він тримав мене на відстані. Він так сильно боявся. Через жахливий досвід, який він не хотів переживати знову.

— Я відчуваю те саме.

Це було чудо, що я взагалі змогла то сказати. Я досі тримала його обличчя, а зараз відчула, що тримаю і його серце. Це був найцінніший подарунок, який мені коли-небудь підносили.

— Мені шкода, що я тримав тебе на відстані. Гадав, так буде краще. Для нас обох.

— Так не було краще, — промовила я.

Кутики його губ ледь помітно піднялися.

— Це я вже зрозумів. — Він на мить замовк. — Раніше я нікого не хотів у своєму житті. Тітки Грейс та Евана було цілком достатньо. Я не хотів більше ризикувати. Тому прийняв свою самотність. Віднайшов у ній прихисток.

— Ти говориш так, ніби цей час позаду.

— Ти знаєш, що так і є.

Він ніжно погладив пальцями мій зап’ясток, а його очі потемніли.

— Відтоді як я тебе зустрів, усе змінилося. Ти пробралася в моє життя, таємничо й несподівано, і тепер я не можу уявити його без тебе.

— Таємничо пробралася? Як нахабно з твого боку. Не я зачиняла нас у кімнаті наодинці, — промовила я напівжартома, щоб трохи розрядити напружену атмосферу.

Ділан знову злегка усміхнувся.

— Міс Еверфолл у всій своїй красі. Намагається вказувати мені, як я повинен зізнатися у своїх почуттях, — сказав він, нахилившись вперед.

Потім його губи торкнулися моїх, і моїм тілом розлилося гаряче полум’я. Цей дотик тривав лише мить, але моє тіло затремтіло. Час для жартів закінчився, коли він відірвався від мене й доторкнувся своїм чолом до мого.

— Моя душа потребує твоєї. Я не думаю, що зможу витримати ще хоча б один день без тебе. Я відчайдушно закоханий у тебе, Зої Кінґ. І немає нічого, чого я не зробив би заради тебе. Я ладен піти заради тебе на край світу. У потойбіччя і далі.

На очі навернулися сльози. Ніколи раніше ніхто не говорив мені нічого настільки прекрасного. Я ледве могла дихати, так сильно моє серце переповнювалося коханням.

— Ти повернув мені віру в себе. Ти навчив мене приймати себе і виходити за межі своїх можливостей. І ти завжди поруч зі мною. Я теж закохалася в тебе, Ділане. Дуже сильно, — прошепотіла я, наближаючись до його губ.

— Я дуже щасливий. Але… мені також страшно, — зізнався він.

— Мені теж.

Сльози потекли щоками, коли я згадала всі сумніви, які оселилися в мені.

— Я думала, що я — тягар для тебе. Що зайшла занадто далеко, коли ти продовжував відштовхувати мене.

— Були моменти, коли страх просто поглинав мене і я не міг нічого вдіяти, окрім як утекти. Я знав, що якщо одного разу повністю віддамся цьому почуттю, то дороги назад не буде. Я заледве міг перебувати з тобою в одному приміщенні і не робити ось цього, — визнав він, доторкнувся рукою до моєї шиї і притягнув до себе.

Він знову поцілував мене, і земля зникла з-під мене. Він ніжно торкнувся своїми устами до моїх. Я обхопила руками його шию, провела руками по його м’якому волоссю і повністю віддалася моменту. Ми залишили позаду болючі спогади, а також все, що стояло між нами.

Через деякий час я відсторонилася від нього, затамувавши подих.

— Будь ласка, скажи мені, якщо знову відчуєш страх. Мені здається, я не витримаю, якщо ти знову відштовхнеш мене.

Він дивився на мене крізь примружені повіки.

— Для мене вже немає шляху назад. Я вже впав занадто глибоко. І я не хочу нічого іншого.

Я відчула правду в кожному його слові і знову припала до його вуст. Наступний поцілунок здавався значно ціннішим через почуття, у яких ми одне одному зізналися. Усі мої відчуття загострилися, мені ставало все тепліше, коли Ділан міцно обійняв мене й притягнув ближче до себе. Те, що починалося з ніжності, ставало все глибшим і палкішим, і якби я не сиділа у нього на колінах, ця хвиля пристрасті точно звалила б мене з ніг. Ділан тримав мене в обіймах так, ніби я була його найціннішим скарбом, і я торкалася його з такою ж відданістю. Коли його язик проник до мого рота, я відчула усю глибину поцілунку і повністю віддалася йому. Ми переплітали язики у пристрасному танці, а голова йшла обертом. Це було чудово. Це було більше ніж чудово.

Ми

були чимось більшим. І щосекунди я прагнула стати ще ближчою до нього.

Я почала погойдуватися, це сталося само собою, але Ділан видав стогін, який пронизав мене до самих кісток. Потім його руки потяглися під мій светр і топ, який я носила під ним, і зняли їх одним плавним рухом. На мить я затримала подих, відчувши різкий біль у руці, і він одразу зупинився.

— Все добре, — прошепотіла я і знову поцілувала його. — Все просто чудово.