Страница 77 из 98
цього зробити, однак він наказав мені бути сміливим. Один дотик — і він зник. Це було боляче. Наче рана, що зяяла в його грудях, тепер роздирала й мене. Але перш ніж я встиг хоч щось усвідомити, мама схопила мене за руку й потягла за собою. Вона кричала, щоб я піклувався про Евана. Казала, що любить нас і що ми повинні дістатися безпечного місця. Саме Еван схопив мене за руку і врешті-решт потягнув далі. Я озирнувся і побачив лише, як мама впала на землю. А потім з’явилася її душа. Вона була поруч, коли ті люди кинулися за нами. Вона теж сказала мені бути сміливим, перш ніж моя магія перенесла її. Я це зробив навіть несвідомо. — Груди Ділана здригалися від нерівного дихання. — Ми з Еваном пробігли якихось кількасот метрів від дому, перш ніж нас оточили. Я знав, що виходу немає. Потрібно було якимось чином вижити. Вони атакували нас. У цей момент усередині мене щось змінилося. Я знав, що в мені дрімає магія. Я знав, ким я є. Я знав, що завдяки магії женця можу не лише підтримувати рівновагу. Я можу схилити терези в інший бік. Тому я дозволив цій могутній бурі вирватися назовні. Я тримав Евана в своїх обіймах, коли відбирав їхні душі.
У моєму горлі утворився клубок. Жах пронизав мене, коли я уявила Ділана — безпорадного, але водночас підкореного одній-єдиній меті.
— Тільки після цього я зрозумів, що запізнився, — сказав він хриплим голосом.
Коли він підвів погляд, я побачила сльози, що мерехтіли в його темних очах.
— Вони дісталися й до Евана. Він… він помер у мене на руках.
— Ні, — вирвалося в мене.
— Біль, який охопив мене тієї миті… його неможливо порівняти ні з чим, що я коли-небудь відчував. Здавалося, ніби мою душу розірвали на шматки. Я теж був мертвим. Або хотів бути мертвим. І тоді я зрозумів, що не можу цього дозволити. Я не міг втратити й Евана. Тож я зробив дещо немислиме.
Я продовжувала стискати його руку.
— Пройшло небагато часу. Тож я повернув його назад, — прошепотів Ділан.
Якусь мить я чула тільки пульсацію власної крові у вухах.
— Що?
— Я взяв його душу за руку й повернув назад.
М’язи на його щелепах напружилися.
— Я знаю, що це заборонено. Так само, як знаю, що за це і за те, що я зробив з тією групою, мене можуть переслідувати й ув’язнити хранителі. Але я не міг вчинити інакше. Я не міг втратити ще й Евана. Не після…
Я обійняла його. Він тремтів, і я притислася до нього сильніше. Ні про що інше зараз не могло бути й мови. Ділану знадобився час, щоб відповісти на обійми, але потім він так ніжно пригорнув мене, що мені аж дихання перехопило.
— Мені так шкода, Ділане, — прошепотіла я, задихаючись.
Він притулився обличчям до моєї шиї. Ми сиділи так певний час, поки його дихання вирівнялося.
— Що сталося з Еваном? — запитала я, м’яко проводячи рукою по його спині.
— Він живий. Але… він більше не такий, як раніше.
— Про що ти?
Ділан зібрався з думками.
— Іноді його розум ясний. Але часом настають періоди темряви. У нього з’являються видіння смерті й мороку, і ніколи не можна бути впевненим, що з цього правда, а що ні. Його життя непросте. Інколи він дуже страждає. І це лише моя провина.
— А де він зараз? — обережно запитала я.
— Він живе у приватному закладі під цілодобовим наглядом. Там перебувають й інші люди, подібні до нього. Ті, хто постраждав від магії і потребує допомоги в повсякденному житті. Ось чому мені потрібні гроші. Я оплачую його утримання.
Я злегка насупилася:
— Але ж у тебе є тітка. Чому…
— Вона нічого не знає, — урвав мене Ділан. Він відсторонився від мене, його очі сповнилися панікою. — І так має бути й надалі.
Я ретельно добирала слова.
— Як вона може не знати?
Він важко глитнув.
— Я нікому не міг розповісти про те, що сталося.
Мені знадобилася мить, щоб усвідомити його слова.
— Ти хочеш сказати, що твоя тітка думає, що Еван мертвий?
Ділан кивнув:
— Я не зміг сказати їй правду. Я боявся, що мене замкнуть і не дозволять бути поруч із ним. Тому я забрав Евана й сховав на декілька тижнів, поки не знайшов способу помістити його до того закладу. Тітка Грейс почала опікуватися мною. Вона була дружиною мого дядька, який помер за кілька років до того. Але вона завжди була моєю сім’єю. І вона зробила все можливе, щоб виховати мене.
Я досі не могла усвідомити, як Ділану вдалося приховувати цю таємницю від неї, та він ще не закінчив.
— Тоді хранителі розпочали розслідування. Вони вивчили справу і дізналися, що я заподіяв тій групі. Оскільки того вечора моя магія пробудилася і обставини були жахливими, справу закрили через декілька місяців. Але в Раді на мене завели доволі товсту справу.
Я обмірковувала все, що він мені розповів, і продовжувала погладжувати його руку.
— Коли ти зникаєш із кампусу, ти їдеш до Евана?
Він кивнув. Запанувала тиша.
Я так довго намагалася зрозуміти, що приховує Ділан. Чому він так сильно потребує грошей і чому якось заприсягнувся мені, що його смерть не буде марною, якщо таким чином він отримає гроші. Ось звідки усі ті шрами, які я бачила на його тілі. Ось чому він завжди зводив навколо себе стіну, але водночас застерігав мене стримувати свою магію, щоб та не вирвалася і не заподіяла шкоди іншим.
Він роками зберігав цю таємницю. Якою ж важкою мала бути ця ноша. Як важко йому мусило бути. Я навіть не могла собі уявити. Він був дитиною, коли взяв на себе цей тягар. І якщо не помиляюся, навіть зараз його погляд був сповнений невпевненості й страху. Він боявся моєї реакції. Але Ділан міг не хвилюватися, і я повинна якимось чином показати йому це.
— Я дуже щаслива і вдячна за те, що ти мені це розповів, — прошепотіла я, дивлячись йому просто в очі.
Потім я знову обійняла його. На мить він завмер. А тоді простягнув руки і посадив мене собі на коліна. Здавалося, ніби ми хочемо злитися воєдино. Минуло трохи часу, перш ніж я відпустила його, та лише для того, щоб обхопити обличчя долонями й знову подивитися йому в очі.
— Я вчинила б так само, як і ти, — впевнено промовила я. — Якби це були мій брат або сестра, я зробила б те саме. Я зробила б
усе
, щоб їх захистити. Навіть те, що заборонено.
Він змучено заплющив очі. Здалося, що він мені не вірить.
— Ти вчинив правильно.
— Рада думає інакше, — грубо відповів він.
— Плювати я хотіла на те, що думає Рада.
Ділан засміявся, а потім затамував подих.