Страница 76 из 98
Ділан ледь помітно кивнув їй. Потім вони вийшли й тихо зачинили за собою двері.
Я нерішуче стояла посеред його кімнати. Повисла тиша, під час якої я намагалася розібратися в усьому, що сталося за останню годину. Засідання Ради; напад на Магвайрів; гончак; те, що Крі досі намагався дістатися до скарбів, один із яких був схований тут, в академії; Віолет, яка наполягала на розмові зі мною; а тепер ще й ситуація з Діланом і Амарою, що, як виявилося, була зовсім не такою, як я думала. Цього всього було забагато. Водночас я була неймовірно виснажена й більше всього хотіла просто зануритися в Діланові обійми. Але я не могла цього зробити. Не тоді, коли між нами було стільки перешкод. Усе несказане ось-ось мало вирватися назовні. Ми обоє, здається, відчували, що повинні випустити це.
— Хочеш сісти? — запитав він, показуючи на своє ліжко.
Оскільки ще зовсім недавно там лежала Амара, мені це видалося трохи дивним. Не роздумуючи, я сіла на його стілець. Лише тоді помітила постіль на підлозі, де, очевидно, спав Ділан. Він сів на край ліжка навпроти мене. Ми дивилися одне на одного. Я заговорила першою:
— Є ще дещо, що не дає мені спокою.
Я смикала нитку, що звисала з пов’язки, але вчасно зупинилася.
— Останні кілька тижнів ти постійно тримав мене на відстані.
Ділан важко зітхнув:
— Я намагався вчинити правильно. Особливо коли зрозумів, що ти важко сприйняла події, пов’язані з Віолет, Крі та Магвайром. Ти багато чого пережила, і я усвідомлював, що тобі потрібно спершу розібратися з цим.
— Перш ніж що? Перш ніж ти зможеш бути зі мною? Я буду достойною тебе тільки тоді, коли впораюся з усіма своїми проблемами?
Я нічого не могла із собою вдіяти: здавалося, ніби всі мої найбільші побоювання справджувалися. Мої думки так заплуталися, що я більше не могла їх стримувати.
— Ти завжди приходиш тоді, коли хочеш відволіктися, — спокійно відповів він. — Я знаю, що тобі було важко. Мені теж. Але я також зрозумів дещо. Я не хочу бути для тебе лише способом відволіктися. Я не хочу бути заміною твого колишнього і не хочу, щоб ти приходила до мене, намагаючись придушити всі почуття.
Я затамувала дух. Мені знадобилося кілька секунд, щоб усвідомити значення його слів.
— Але чого ж тоді ти хочеш? Щоразу, коли я думаю, що між нами може щось бути, ти віддаляєшся.
Ділан важко глитнув і провів рукою по підборіддю. Йому знадобилося кілька секунд, щоб зібратися з думками.
— Я припускався помилок. Я був твердо переконаний, що не можу дозволити собі проявляти почуття. Якщо зроблю це, якщо таким чином ставитиму під удар своє серце, то це призведе лише до болю. А я не хотів цього ні для тебе, ні для себе.
Я насуплено подивилася на нього:
— Чому ти так кажеш?
Він похитав головою:
— Бо це те, що я переживав. Знову і знову.
Я очікувально дивилася на нього. Я відчувала, що він збирається відкритися мені.
— Розкажи мені про це, будь ласка. Благаю, розкажи мені, чому ти нікого не підпускаєш до себе. Я дуже хочу краще зрозуміти тебе, — прошепотіла я.
Він глибоко вдихнув. Потім ще раз. Усміхнувся.
— Чорт, це не так просто.
— Тепер ти знаєш, як я завжди почувалася, коли ти вимагав цього від мене.
Він видихнув і злегка усміхнувся:
— Я офіційно прошу в тебе вибачення.
Він так боровся зі своїми почуттями, що я більше не могла сидіти на стільці. Не вагаючись, я підвелася й сіла поруч із ним на край ліжка. Я відчула, як він раптом напружився.
— Ти… ти не повинен розповідати мені речі, через які почуватимешся некомфортно, — промовила я.
— Я довіряю тобі. Більше, ніж будь-кому іншому, — відповів він. — І настав час це довести.
Ми сиділи так близько одне до одного, що наші ноги ледь торкалися. Він, здавалося, збирався з думками, і я дала йому час на це.
— Кожен, хто будь-коли мав для мене значення, загинув.
Його слова зруйнували тишу та урвали мені подих. Але перш ніж я встигла осмислити сказане, він продовжив:
— Мої батьки… вони були хранителями. Моя мама була нащадком Морріган, наділена бойовими здібностями, а батько володів магією смерті Дагди.
Я затамувала дух: ця інформація була дуже цінною для мене, і я боялася, що будь-який мій порух змусить його знову замкнутися в собі.
— Вони виконали багато місій разом. Я досі пам’ятаю, як їхні колеги жартували з цього приводу. Мама завжди казала, що вони просто заздрять їхнім чудовим стосункам. Не кожна пара може добре працювати разом.
Він замовк на мить і, тремтячи, вдихнув. Я схопила його за руку. Він одразу ж обхопив мої пальці й міцно стиснув.
— У них була місія затримати злочинного торговця. Він очолював мережу, що спеціалізувалася на продажу заборонених магічних предметів. Він порушив чи не всі закони Ради й давно був у її списку. Це була тривала місія, і мої батьки були серед хранителів, які нарешті схопили його. Їм довелося витримати запеклий бій, щоб знищити мережу, та вони впоралися.
Я провела пальцем по його долоні, щоб він продовжував, хоча вже відчувала, що ця історія матиме жахливий кінець.
— Я досі пам’ятаю вечір після успішного закінчення їхньої місії. Мені було одинадцять, а моєму братові Евану — дев’ять.
Ділан мав брата. Це теж було для мене чимось новим.
— Мама приготувала дуенджан-ччиґе{1}. Я досі пам’ятаю пар, який виходив з каструлі, й той неймовірний смак. Аж раптом вікна розбилися, і тата відкинуло вибуховою хвилею. Він одразу помер. Його душа… — Ділан на мить замовк, а потім прокашлявся. — Його душа була першою, яку мені довелося провести в потойбіччя. Якби я цього не зробив, він залишився б тут. Назавжди.
Я так сильно стиснула його руку, що перелякалася, чи не завдала болю, проте він відповів тим самим.
— Я плакав. Я сказав йому, що не хочу цього робити, не
можу