Страница 75 из 98
Я відчула співчуття. Я зустріла цю істоту лише раз, але моя рана досі пекельно боліла. Як же це було для Амари?
— Ось чому Крі не зміг отримати артефакт. Тому що інформація, яку передала Амара, була хибною, — промовила я вголос.
— Чому ти так думаєш? — запитав Ділан.
Я коротко переповіла йому події з моменту, коли пробралася до таємного проходу, і він замислився.
— Тобто він справді хоче заволодіти всіма скарбами.
Я кивнула.
— І один із чотирьох скарбів знаходиться тут, у кампусі. Рада наказала стежити за гуртожитками, бо боїться, що він скоро завдасть удару.
Ділан тихо вилаявся.
— Є ще дещо, — промовила я, і Ділан подивився на мене очікувально. — Я теж отримувала листи. Спочатку думала, що це якийсь жарт, — через те, що сталося на першому випробуванні, але… тепер я впевнена, що вони справді були від Віолет.
Обличчя Ділана спохмурніло після того, як я переказала їхній зміст.
— Чому ти не розповіла мені про це?
Я зам’ялася. Якусь мить вагалася, але зрештою зізналася:
— Я думала… що між нами щось було. Потім ти почав проводити увесь свій час з Амарою, а я почула від Лоркана, що раніше між вами щось було, і ти тримав мене на відстані. Гадаю, я не наважилася. Та зрештою я все одно не сприймала ці листи всерйоз.
Ділан знову тихо вилаявся. Потім нахилився вперед, спершись обома руками на край ванни.
— Амара прийшла до мене після того, як отримала перші листи. Вона попросила мене про допомогу. Тому ми знову почали більше часу проводити разом. Ми хотіли показати, що перебуваємо в близьких стосунках, щоб ніхто не наважився втілити погрози в реальність. Ти ж знаєш, як сильно мене всі бояться. Але потім гончак повернувся і напав на неї. Ми намагалися заплутати його і залишили хибний слід, щоб він її покинув, і саме тому вона влаштувалася тут.
Мені знадобилося кілька секунд, щоб осмислити його слова.
— Ти танцював із нею. Торкався її. Пішов до неї після слухання. Мені… мені важко повірити, що ти зробив усе це лише з благородних намірів. Особливо зважаючи на ваше минуле.
Ділан подивився мені просто у вічі:
— Між мною та Амарою нічого немає. Абсолютно нічого. Тим паче що вона вже давно закохана в іншу людину.
Мій погляд ковзнув до дверей ванної кімнати. Я чула тільки приглушений голос Джорджини. Згадала, як вона кинулася до Амари під час першого випробування. Як Амара скорочено називала її. Шок на обличчі Джорджини, коли вона побачила Амару тут, і біль, який вона намагалася приховати. Ділан, здається, прочитав в моїх очах усі ці думки.
— Запитай мене. Запитай про що завгодно, і я поясню тобі все, — сказав він.
Я насупилася.
— Чому раптом?
— Я обіцяв Амарі нікому нічого не розповідати. Але після нашої останньої розмови я пішов до неї та сказав, що більше так не можу.
Я думала про все, що трапилося за останні декілька днів. А потім про те, що Ділан сказав мені тоді, коли ми вперше поцілувалися. Було безглуздо згадувати це саме зараз, та я нічого не могла із собою вдіяти. Це вперше за довгий час ми говорили так відверто, і я хотіла виплеснути все. Просто мусила.
— Тоді, тієї ночі, коли ми були тут, ти сказав, що для тебе не існує ні дружби, ні чогось подібного. І що ти колись був закоханий, проте не дозволив цим почуттям перерости в щось більше. Це… це була вона?
Не знаю, чому я хотіла впевнитися в цьому. Можливо, тому що те, що він називав благородною допомогою, було чимось більш значущим.
— Зої, — ніжно промовив Ділан, і я знову звернула до нього свій погляд.
Він повільно підняв руку, забрав пасмо волосся з мого обличчя і заправив його за вухо. На якусь мить він затримав свою руку біля мого обличчя, а потім опустив її.
— Давай трохи пізніше поговоримо спокійно.
Його слова нагадали мені, що в сусідній кімнаті на нас чекали ще двоє людей, і я підвелася. Мій організм нарешті прийшов до тями, і я стояла на ногах впевненіше. Я пішла за Діланом до його кімнати. Амара і Джорджина стояли посередині. Джорджина схрестила руки на грудях, а її очі блищали від гніву.
— Не можу повірити, що ви приховували це від мене. Ти казала, що отримувала погрози лише раз і більше таке не повторювалося, — звернулася вона до Амари.
— Я не хотіла, щоб ти хвилювалася і знову зробила щось дурнувате, приміром, кинулася на чудовиська, щоб захистити мене.
Джорджина фиркнула:
— Ну, чудово вийшло, бо саме це мені щойно довелося зробити, хоча ти навіть не подумала мене попередити.
— Я хотіла хоча б раз захистити тебе!
Голос Амари, який завжди звучав мелодійно, зараз зірвався.
— Нам пощастило, що Ділан прийшов на допомогу. Без нього я могла б не вижити.
— Я
вдячна
за допомогу. Але я теж могла б допомогти. І я терпіти не можу, коли ти щось приховуєш від мене, — Джорджина прямо сказала те, що спало на думку й мені.
— Можливо, поговоримо про це в іншому місці? — запитала Амара стишеним голосом.
Джорджина поглянула на мене та Ділана, відкрила рота, але потім знову стулила губи й нарешті кивнула. Тоді вона простягла руку, за яку Амара негайно схопилася. Очі Амари засяяли, коли вони з Джорджиною переплели пальці.
— Давай завтра обговоримо те, що почули, — запропонувала Джорджина, проходячи повз мене.
— Зачекай-но.
Я промовила це мимоволі. Джорджина зупинилася. Я не знала, звідки взялася ця думка, та мені потрібно було дізнатися.
— Хто підмішав мені наркотики на вечірці? Ти натякала, що у напоях щось є.
Джорджина гірко всміхнулася:
— Я лише побачила, як хтось у капюшоні проходив повз. Здалося, що, йдучи, він на мить простягнув руку над келихами.
Вона замовкла, й Амара щось прошепотіла їй.
— Вибач мені, — знехотя промовила Джорджина. — Я мала сказати тобі до того, як ти випила. Але я була зла на тебе. І я думала, що цей тип просто хотів поцупити у всіх брошки.
Те, що Джорджина тоді нічого не сказала, було неправильно, але… вона врятувала мене сьогодні ввечері й привела до Ділана. Вона буквально несла мене через увесь кампус. Раніше Джорджину цікавив лише турнір. Та зараз усе змінилося.
— Ти маєш рацію, — промовила я, стомлено всміхнувшись. — Поговорімо про це завтра.
Джорджина примружилась. А потім теж усміхнулася. І вперше її усмішка здалася мені не глузливою, а щирою.
Зрештою вони з Амарою пішли, сказавши декілька слів на прощання. Біля дверей Амара ще раз повернулася до Ділана і подарувала йому тремтливу усмішку:
— Дякую, що був поруч.