Примарне правління

Глава 28

23

Якби хтось два місяці тому сказав, що Джорджина Донован нестиме мене на спині через увесь кампус, я, мабуть, назвала б його божевільним. Ця думка здавалася сміховинною. Але Джорджина все-таки зробила це. Вона несла мене майже пів дороги з тунелю, вихід із якого вів до берега озера, аж до гуртожитку Срібних Круків. Вона наполягала на тому, щоб віднести мене до медпункту, але я щоразу намагалася вирватися, і зрештою вона здалася. Натомість вона доправила мене туди, де, на її думку, мені буде найкраще. І ось я знову опинилася в місці, куди воліла б ніколи не повертатися, але яке водночас викликало в мені більше хвилювання, ніж будь-що інше.

Джорджина невпинно і гучно грюкала в двері кулаком, а я втомлено замислилася, що, напевно, нас ось-ось спіймає комендант гуртожитку. Нарешті двері відчинилися і пролунала груба лайка. У дверному отворі з’явилося обличчя Ділана; він мав розпатланий вигляд, і цей його образ одразу відклався у моїй пам’яті. Але потім він так зблід, що я на мить подумала, чи не страждає він також від втрати крові.

— Що в біса сталося? — прогарчав він.

Він підійшов до Джорджини, а від його тіла розкотилася темрява, знизивши температуру на декілька градусів.

— Що ти зробила з нею?

— Спокійніше, женче. Я врятувала твою подружку від чудовиська, яке хотіло її викрасти. Чи не так, ваша величносте?

— Я перша врятувала тебе, — пробурмотіла я. — Ти мала покликати на допомогу, але повернулася.

— Лише тому, що знаю, як паскудно ти б’єшся.

— Агов! Я досягла значного прогресу.

У голові мені запаморочилося. Наступної миті Ділан уже стояв поруч і підтримував мене. Я спробувала зробити крок, але голова й далі йшла обертом. Ділан повів мене до своєї кімнати і… я застигла посередині.

Ділан був тут не один.

Хтось сидів на його ліжку.

Кілька секунд тому моя голова була переповнена думками про засідання Ради та напад чудовиська, однак тепер здавалося, ніби серце перестало вміщуватися в грудній клітці і ось-ось вибухне, розірвавши й грудину.

На ліжку Ділана сиділа Амара. Її довге волосся було скуйовдженим, ніби вона щойно прокинулася. Я дивилася то на Ділана, то на неї, а мої гордість, сила й здоровий глузд покинули мене одночасно.

— Я не можу.

У моєму голосі вчувалася та сама порожнеча, яка раптом наповнила мої груди. Я обернулася, проте Ділан схопив мене за руку.

— Зачекай, — промовив він.

— Що ти тут робиш? — холодний голос Джорджини пронісся кімнатою.

— Джорджі, — прошепотіла Амара, а її щоки почервоніли.

Я переводила погляд з однієї на іншу. В очах Джорджини спалахнули ревнощі та біль, які вона швидко сховала за суворим виразом обличчя. Я знову подивилася на Амару, яка то відкривала, то закривала рота. Розпач затьмарив її погляд, а в очах віддзеркалився біль, який читався в очах Джорджини.

— Ти серйозно?

Голос Джорджини був суворим. Вона прокашлялася.

— Ти казала, що між вами все скінчено. Ти збрехала мені.

Амара рішуче похитала головою:

— Ні! Я лише хотіла…

Вона затнулася на півслові. Міцно стиснула губи, ніби боялася проговоритися про щось важливе. Я не розуміла, що тут відбувається.

— Ви обоє зараз поговорите, — тихо, але впевнено сказав Ділан. — Так само, як і ми із Зої. Але спершу мені потрібно оглянути її рану.

На цих словах він потягнув мене до ванної. Я знову глянула на Джорджину, яка продовжувала стояти на порозі Діланової кімнати і мала такий вигляд, наче хотіла б бути де завгодно, тільки не тут. Потім Ділан зачинив за нами двері, і ми залишилися самі. Мене переповнювали думки. Очевидно, тут відбувалося щось, чого я не розуміла, оскільки мені бракувало важливої інформації, та моєму тілу, здавалося, було байдуже на логічні аргументи. Я не хотіла бути з Діланом у замкненому просторі, коли ще декілька хвилин тому в його ліжку лежала інша дівчина.

— Я не можу цього… — прошепотіла я. — Я не можу…

— Дай мені п’ять хвилин, гаразд? Будь ласка.

Його благальний голос змусив мене подивитися на нього. Розпатланий вигляд Ділана усе ще впадав у вічі. Вони з Амарою спали. Вдвох. У його кімнаті. Я хотіла щось розбити.

— У тебе є дві хвилини, — промовила я.

Ділан кивнув і повів мене до краю ванни, яка, здається, стала новою територією для лікування одне одного. Потім він розстібнув і зняв з плечей мою куртку. Не довго думаючи, роздер тканину мого светра там, де залишилися сліди укусів вовка, відірвавши частину рукава. Я різко вдихнула, коли побачила ступінь поранень. Ікла істоти проникли глибоко в шкіру, але принаймні ця ділянка більше не кровоточила, що я вважала добрим знаком.

Ділан узяв свою аптечку, продезінфікував рану і наніс мазь, а я сиділа в очікуванні, відчуваючи, як серце калатає в грудях.

— Ти навіть нічого не запитуєш, — зауважила я.

Ділан почав перев’язувати мою руку бинтом:

— Я вже бачив такі рани. В Амари.

Я подивилася на нього насупившись:

— Що?

Він закріпив пов’язку і залишився стояти переді мною навколішки, дивлячись знизу вверх.

— Амарі погрожують уже кілька тижнів. Спочатку це були лише листи, схожі на ті, що ти отримувала раніше. Але потім…

Він на мить замовк і потер обличчя рукою. Лише тепер я помітила темні кола під його очима і блідий колір обличчя.

— Потім щось почало переслідувати її в кампусі. Спочатку вона просто бачила червоне світло в темряві, однак потім, на вихідних, на неї напали. Це був гончак — стародавня міфічна істота, схожа на вовка. Укуси на нозі Амари ідентичні твоїм.

Я уважно слухала Ділана. Хоча розуміла його слова, все ж було дуже багато інших речей, яких осягнути не могла.

— Що було в листах? — запитала я.

— Що вона має передати певну інформацію. Про свою матір.

Я згадала те, про що говорили на засіданні Ради. Лицарка Чандран тяжко поранена. А тоді подумала, звідки Крі дізнався про артефакти. В голові роїлися думки.

— Лицарка Чандран працює на Магвайрів, так?

Він повільно кивнув.

Я глухо вилаялася.

— Вона поранена. Крі напав на Магвайрів, щоб дістатися до скарбу, який вони охороняють.

Ділан стиснув зуби.

— А Амара чинила опір, і саме тому на неї напав гончак. Той, хто її залякував, виконав свої погрози.

Тож ось що сталося. Крі націлився на Амару і погрожував їй, щоб отримати інформацію про Магвайрів та їхніх лицарів.

— І вона поступилася.

— Амара підробила розклад чергувань своєї матері та її підрозділу, бо просто не знала, як діяти інакше.