Примарне правління

Мої думки вирували з шаленою швидкістю, і я вже хотіла наблизитися до шпарини, аж раптом щось почула. Тихе шкрябання.

Ми з Джорджиною одночасно обернулися. Лише за кілька метрів від нас у тіні спалахнуло червоне світіння. Пролунав рик, і я напружилася. Світло наближалося. Щось рухалося в темряві.

— Якого біса, — пробурмотіла Джорджина.

— Ти теж це бачиш, правда? — прошепотіла я.

Двічі я це червоне світло вже зустрічала. Спочатку під час першого випробування, а потім — незадовго після нападу на мене Бо. Спершу гадала, що мені просто здалося, але потім припустила, що це якось пов’язано із випробуваннями.

— Хоч тут і темно, але все ж я не сліпа.

Мене надто відволікло гарчання, щоб придумати гідну відповідь. Шум наростав. Ми з Джорджиною одночасно зробили крок назад, а потім ще декілька. У горлі пересохло, а серцебиття пульсувало аж у вухах. З тіні виринула постать. Вона була величезною, значно більшою, ніж я уявляла. Що ближче вона підходила, то виразнішими ставали її обриси. Спочатку я подумала, що це собака, але швидко зрозуміла, що помилилася. Ця істота була схожою на вовка. Густа темна шерсть, блискучі червоні очі, що яскраво мерехтіли в темряві. Воно підкрадалося до нас, готове ось-ось стрибнути.

— Зберігай спокій, — прошепотіла Джорджина поруч.

На жаль, мій інстинкт утікати спрацював раніше, ніж я встигла усвідомити її слова. Я продовжувала відступати назад, мало не спіткнулась. Чудовисько приготувалося стрибати. І в цей момент Джорджина теж втратила здатність зберігати спокій. Вона схопила мене за руку і потягла за собою. Ми вдвох кинулися бігти через тунель у протилежному напрямку від того, звідки я прийшла. Гарчання відлунювало від стін, і ми прискорилися, коли почули, що чудовисько мчить за нами. Холодний піт вкрив мою шию, а серце, здавалося, от-от вискочить із грудей. Раптом Джорджина різко звернула праворуч, у тунель, де я раніше не бувала. Боляче сіпнула мене за руку, але здавалося, вона знає, куди бігти.

Шкрябання наближалося і ставало голоснішим. Від одного лише звуку тіло вкривалося сиротами. Джорджина ще прискорила темп, тягнучи мене за собою через тунель. Іноді вона була швидшою, іноді я випереджала її і тягнула за собою. Але все було намарно. Чудовисько насувалося все ближче і ближче, його кроки були нестримними та швидшими за наші. Ми не мали жодного шансу вибратися звідти цілими. Не вдвох.

Саме цієї миті пробудилася моя магія. Я відчула, як кров у жилах закипіла, усе навколо здавалося занадто блідим, а свідомість зосередилася лише на Джорджині. Я мала врятувати її. Якщо не зроблю цього, істота розірве її на шматки — я відчувала це кожною клітинкою свого єства. Я була створена для цього, це було тим благословенням, яке я отримала від богів. Якщо у моїх силах було врятувати ближніх від смерті, то я зроблю це. І я зроблю це саме зараз. Сила предків пронизувала моє тіло. Руки свербіли, нутро палало.

— Біжи по допомогу, — задихаючись, промовила я, повернула руку і вхопила Джорджину за зап’ясток.

Попереду з’явилося ще одне відгалуження тунелю. Ліворуч було світліше, і я сподівалася, що це відгалуження виведе її назовні.

— Що ти… — почала було Джорджина, та я не дала їй договорити.

Завдяки силі, отриманій за допомогою магії, я рвучко розвернула дівчину і штовхнула вперед, а сама залишилася позаду. Джорджина різко обернулася до мене, проте я зробила лише заперечливий жест рукою.

— Забирайся звідси! — гаркнула я.

Більше часу на розмови не було.

Я розвернулася. Вовк — ця істота — зупинився позаду мене й загарчав. Він був величезний, майже такого ж зросту, як і я, але в мені не залишилося місця для страху. Лише прагнення захистити. Я не дозволю цій істоті дістатися Джорджини.

Чудовисько стрибнуло. Я похитнулася під вагою його лап, але все-таки встояла. Вчепилася пальцями в його густу чорну шерсть і завдяки силі, яку отримала від магії, змогла відштовхнути. Вовк закружляв навколо мене, а я тим часом намагалася згадати все, чого навчилася за останні місяці тренувань. Однак ніщо не могло мене підготувати до такого. Вовк кинувся на мене, і оскільки зброї в мене не було, не залишалося нічого іншого, як відступити назад. Туди, звідки ми з Джорджиною прийшли. Я не хотіла, щоб він пішов за нею. Моєю єдиною метою було захистити її. І, сподіваюся, при цьому не загинути.

Я не була впевнена, що сталося далі. Коли чудовисько стрибнуло цього разу, сила удару була настільки потужною, що я упала. Головою вдарилася об камінь, і перед очима на мить замерехтіли зірки. Я підтягнула ноги і завдала істоті удару. Вона заскімлила. Я встигла піднятися на коліна саме вчасно, щоб відбити наступну атаку. Лівою рукою я вдарила, одночасно піднявши праву, щоб відволікти вовка, та звір був швидшим. Вовк роззявив пащу… і вкусив мене за руку.

Коли гострі зуби істоти проткнули тканину куртки, а після і шкіру, я закричала. Тепла кров просочилася крізь тканину і потекла по руці. Чудовисько позадкувало, намагаючись відтягнути мене в протилежний бік, я чинила спротив, але біль пронизував мене, на очі набігли сльози. Іншою рукою я спробувала звільнитися, але істота не відпускала.

Раптом хтось із криком кинувся на звіра. Я розплющила очі й побачила Джорджину. Вона тримала в руках два кинджали, які встромила у вовка. Істота завила, коли Джорджина завдала їй удару, і нарешті відпустила мою руку. Дівчина знову здійснила відпрацьований рух кинджалом, і цього разу поцілила вовкові в бік. Я відповзла назад, сперлася руками об землю і знову підвелася. Рана на руці пульсувала, проте адреналін поволі тамував біль.

Чудовисько знову загарчало, але цього разу я була готова, відчуваючи, як сила магії пульсує в жилах. Чудовисько вишкірило зуби і кинулося на мене, однак я ухилилася і схопила його. Вовк вирвався, але Джорджина була тут як тут і нанесла черговий удар. Вона знову вразила його клинком, чудовисько кинулося на неї, але дівчина спритно ухилилася, перекотилася по підлозі й опинилася позаду нього. Звір знову звернув на мене свій розпечений кривавий погляд, а я знову спробувала стати у бойову стійку. Та рухи мої були млявими. Я не була впевнена, що маю достатньо сил, аби витримати ще одну атаку.