Примарне правління

Глава 27

22

Я відреагувала інстинктивно й кинулася вперед усім тілом. Рука нападника зісковзнула з мого рота, але ненадовго. Він одразу ж вчепився в мене. Я схопила його руку, рвонула її вгору і зробила півоберт, щоб звільнитися. Проте наступної миті він схопив мене за волосся і потягнув назад. Дихати стало важче, біль пронизав усе тіло. Я наосліп ступила назад і почула приглушений стогін. Жінка — усвідомила я. На мене напала жінка.

Коли вона знову смикнула мене за волосся, я замахнулася ліктем і виконала один із прийомів, яких мене навчив Ділан. Але техніка ведення бою не мала значення, якщо суперник грав нечесно. А саме так вона і робила. Я все ще тримала її за руку, а вона схопилася за моє волосся, і я ніяк не могла звільнитися. Тому вп’ялася нігтями в її шкіру, сподіваючись, що проступить кров. Вона знову приглушено застогнала.

— Припини, чорт забирай, — прогарчала вона.

Голос здався мені майже знайомим. Знадобилося лише декілька секунд, щоб зрозуміти, хто це. Не вірячи в це, я почала важко дихати.

— Джорджино?

Вона трохи відпустила моє волосся, і я різко повернулася. Це справді була вона. Навпроти мене стояла Джорджина. Її одяг був чорним, як і мій, а коротке волосся сховане під темним капюшоном.

— Що ти в біса тут робиш?

На її обличчі з’явилася іронічна усмішка:

— Кумедно, я хотіла запитати те саме.

Я напружилася, ще не оговтавшись після нападу та шоку від відкриття, яке щойно зробила.

— Це тебе не стосується.

Джорджина звернула погляд на те, що було за моєю спиною, й оглянула відкриті шухляди письмового столу.

— Ти це серйозно? Спершу ти намагаєшся викинути мене з турніру, а тепер, коли це тобі не вдалося, використовуєш мої методи?

Я примружилася і нарешті все зрозуміла. Ось як вона отримала інформацію. А я думала, що мій план був винахідливим і настільки ризикованим, що ніхто інший на таке не наважився б.

— По-перше, я вже не раз казала, що не хотіла тобі нашкодити, коли штовхнула в озеро. І по-друге, звідки мені було знати, що знайдеться ще одна божевільна, яка ризикне пробратися до кабінету ректорки?

Джорджина презирливо фиркнула. Ну звісно. Вона досі мені не вірила.

— Ти і твоя брехня. Краще б ти залишилася на своєму конкурсі краси. Там тобі й місце.

Я сповнилася гнівом. Ні, я не хотіла нашкодити їй, але поступово моя думка про це почала змінюватися.

— Як на мене, я саме там, де маю бути. Принаймні я зайшла так само далеко, як і ти. Хоча я не мала жодних переваг і не знала наперед, якими будуть випробування.

Джорджина примружила очі й загрозливо наблизилася до мене:

— Я можу тобі показати…

Джорджину перервав шум, і ми обоє завмерли на місці. Кроки. З коридору лунали кроки. І не з таємного проходу, яким ми вдвох сюди пробралися. Я тихо вилаялася. Якщо нас зараз спіймають, нам кінець. Цього просто не повинно трапитися.

Наступної миті я рвучко розвернулася, тремтячими руками зачинила шухляду письмового столу ректорки й поспішила за Джорджиною, яка вже ковзнула у вузький прохід між книжковими стелажами. Вона швидко озирнулася, і на мить я злякалася, що вона збирається зачинити стелаж перед моїм носом. Але замість цього вона схопила мене за рукав і смикнула так, що я мало не перечепилася. Ми радше впали в таємний прохід, аніж граційно в нього ковзнули та водночас майже повністю зачинили прохід за собою. Я підняла руку, даючи Джорджині знак завмерти.

Крізь вузьку шпарину, що залишилася, не було видно майже нічого. Тільки тонку смужку стіни, на якій висіла одна з важких олійних картин. Ми обидві нахилилися вперед і припали очима до щілини, Джорджина трохи вище за мене. Невдовзі в замку повернувся ключ і двері відчинилися. До кабінету зайшло декілька людей. Спершу повз шпарину пройшла ректорка Баскервіль, і я встигла лише краєм ока побачити її шовковий халат. Одразу за нею йшли цілитель Шиган, чиї чорні кучері стирчали в різні боки, професорка Чен у тренувальному костюмі (невже вона й спала в ньому?) і професорка Мулліґан у смугастій піжамі. Ймовірно, ця піжама розсмішила Джорджину, бо вона тихо захихотіла. Я сердито глипнула на неї. Ми й так були на межі провалу, а якщо нас викриють через неї, то я її просто вб’ю. Я знову нахилилася вперед і подивилася на серйозні вирази облич учителів. Усі вони мали похмурий, подекуди стривожений вигляд. Сумніваюся, шо це було якось пов’язано з нашим із Джорджиною проникненням. Мабуть, сталося щось інше.

— Сідайте, — запросила ректорка, тож інші вчителі так і зробили.

Почулися кроки і шурхіт одягу, а потім запала тиша.

— Зараз я підключу інших членів Ради.

Пролунав звук гудка в телефоні, перш ніж…

— Сподіваюся, в тебе є вагома причина витягати мене з ліжка о такій порі, Лорно.

Мені перехопило подих. Це був голос моєї мами.

— Це не я скликала засідання Ради, — відповіла ректорка.

— Якби лише дами дозволили мені висловитися, — пролунав третій голос, теж знайомий мені. Це був Джон Магвайр, тато Бо. — Стався напад.

Я широко розплющила очі, а спиною пронісся холод.

— Що сталося?

Голос моєї мами одразу став стриманим.

— Невелика група людей, наділених магічними здібностями. Очевидно, вони полювали на артефакт.

— Який статус? — запитала моя мама.

— Артефакт у безпеці.

Я почула полегшене зітхання вчителів у кабінеті.

— Є якісь подробиці про нападників?

— Його вчинив Вілан зі своїми прибічниками. Вони застосовували грубу силу, перевернули весь будинок догори дриґом у надії знайти скарб, — відповів містер Магвайр.

— Останні два місяці він не сидів склавши руки. Схоже, він стежив за родинами Ради, щоб дістатися своєї мети.

— Він хоче заволодіти скарбами. Якщо вдасться, то всіма, — промовила моя мама, і я заціпеніла.

— Якщо до його рук потрапить хоча б один, це вже призведе до загибелі сотень, — промовила ректорка Баскервіль.

— Це неможливо. Звідки цей хлопець отримує інформацію? — запитав містер Магвайр.

— Нам досі не вдалося це з’ясувати. Місцезнаходження скарбів відоме тільки нам. Це можна дізнатися лише від людини, яка має доступ до інформації.

У кабінеті запанувала тиша. Ми з Джорджиною перезирнулися. В моєму погляді, певно, читався страх, а у її — незліченні запитання.

— Якщо він якимось чином отримав цю інформацію, нам негайно треба виконати ротацію. Він не повинен дістатися скарбів, — схвильовано промовив цілитель Шиган.

— Ми віддали наказ щодо цього одразу після нападу, — відповів містер Магвайр.