Страница 57 из 98
Коли вона назвала Джорджину прізвиськом, я на мить замислилася, наскільки близькими вони були. Тим паче що Джорджина щось шепотіла Амарі перед першим випробуванням, ніби ділилася таємними знаннями. Однак тепер Амара, здавалося, була щиро цією інформацією шокована.
Далі я пригадала конфлікт між Мерфі та вогняним хлопцем. Кенна та Мерфі посперечалися, а потім зникли, а я пішла до вбиральні.
— Саме цієї миті я зрозуміла, що щось не так, — сказала я Амарі, в той час як у спогадах змочувала зап’ястя холодною водою.
Амара кружляла навколо мене, вбираючи кожну деталь спогадів і спостерігаючи, як по підлозі ковзають ліани. Я закам’яніла і відступила. Амара заспокійливо всміхнулася.
— Не хвилюйся, — промовила вона своїм мелодійним голосом. — Це просто спогад. Ми не можемо змінити те, що трапилося. Але це також означає, що тобі більше нічого не загрожує.
Я зглитнула клубок у горлі й кивнула. Разом ми продовжили слідувати за моїм спогадом, який, хитаючись, виходив із зали назовні і ставав дедалі розмитішим, наче оповитий туманом.
— Мусиш зосередитися, гаразд? — пролунав голос Амари, ніби здалеку.
Ми йшли пліч-о-пліч за моїм спогадом.
— Зосередься, позбудься страху. Натомість тримайся за речі, які пригадуєш. Наприклад, звуки. Що ти чула?
Було неймовірно важко залишатися зосередженою, бо мені здавалося, що я знову переживаю той момент. Але я зробила те, що наказувала Амара. Я прислухалася.
— Я чую кроки. Там декілька людей, — у цей момент позаду нас почувся тупіт, і ми з Амарою поспішили наздогнати мій спогад. — Саме тому я побігла в інший бік. Я хотіла сховатися, щоб вони не забрали мою брошку.
— Зосередься на кольорах навколо. Відкинь тіні, — вимагала Амара, коли краї моєї пам’яті стали ще чорнішими.
Я боролася з цим.
На чолі проступив піт. Я щосили намагалася сконцентруватися, але це здавалося неможливим. Мій мозок здавався стисненим у кулаці. Особливо коли я побачила, як біжу прямісінько на нападника. Я закам’яніла, хотіла відвести погляд, однак Амара схопила мене за руку й стиснула:
— Знаю, що тобі важко, Зої. Але я поруч. Нічого не станеться.
Я вчепилася в її руку, коли нападник штовхнув мене до стіни. Я спробувала зосередитися на тому, що все це вже сталося і що зараз він не може завдати мені шкоди. Та це було важко. Особливо тому, що боліла потилиця, рана на щоці та зап’ясті. Я зосереджено примружила очі й подивилася на постать в тіні.
— Ти була трохи не при собі, але все одно прожила цей момент. Усіма своїми почуттями. Ти доторкнулася до нападника, відчула тканину під пальцями. Він був просто перед тобою, може, був якийсь особливий запах. Можливо, капюшон трохи сповз і ти помітила якусь особливу рису обличчя.
Разом із Амарою я наважилася наблизитися до нападника. Цієї миті він вдарив мене по руці, і моя сумка дугою полетіла на середину калюжі. Я зосередилася щосили. Я відчула під пальцями тканину зимової куртки, коли смикнула за неї. Побачила, що насправді вона не чорна, як я гадала, а темно-синя. На блискавці було щось золотисте — брошка. То була брошка Золотого Листя. Потім я вловила запах. Кедрова деревина з приємними квітковими нотами.
Я затамувала подих і, похитуючись, повернулася назад. Мене так вразило усвідомлення, що я вилетіла з візуалізації й приземлилася назад у студію Бронзових Вовків. У мене було настільки уривчасте дихання, що Кенна підхопилася й кинулася до мене.
— Що таке? — її слова ніби наштовхувалися одне на одне. — Що трапилося?
Я зібралася з усіма силами, щоб не втратити самоконтроль. Було вкрай важко вимовити наступні слова, тому що я сама не могла в них повірити. Але мало-помалу шок перетворився на щось інше. Гаряча, пекуча злість пронизала моє тіло і змусила біль розгорітися полум’ям.
— Я впізнала його запах, — хрипко промовила я. — Тепер я знаю, хто напав на мене.