Страница 56 из 98
Ми пішли до гвинтових сходів, що вели нагору, але Амара пройшла повз них до коридору, освітленого електричними свічками на стінах. Коли ми дійшли до кінця проходу, то натрапили на широкі двері з темного дерева. Я вирішила, що це бібліотека Бронзових Вовків, проте коли дівчина відчинила їх, я здивовано кліпнула.
Ми опинилися у своєрідній студії. Перед нами відкрився величезний простір, і куди б я не кинула оком, чітко відчувала, що перебуваю в домі мистецтв і ремесел. Сяйво електричних свічок забезпечувало достатньо світла, на великому вітражі було зображено Кредне, одного з головних богів ремесла, який бив по мечу на ковадлі, а від нього розходилися магічні промені. Надворі було хмарно, але вікно немов світилося, додаючи кімнаті особливої атмосфери.
Студія була розділена на зони. Ліворуч від мене на стрічці висіли засушені квіти й трави. Трохи нижче до мольбертів були притулені полотна, на яких ті самі рослини були зображені в ескізах або картинах. У кутку навпроти стояв своєрідний верстак, на якому лежало декілька грудок глини. Готові скульптури стояли на широкому дерев’яному стелажі, що сягав самої стелі. На протилежному боці була зона відпочинку з безліччю барвистих вишитих подушок на підлозі, кристалами на столику посередині та свічками різних розмірів, віск із яких стікав по боках і залишав сліди на дереві. Амара попрямувала туди. Запрошувальним жестом вона вказала на подушки. Ми з Кенною перезирнулися і нерішуче сіли.
— Моя магія не панацея. Вона може спрацювати не зовсім так, як ви очікуєте, — попередила Амара, відкинувши чорне волосся на плече.
Я помітила, якими граційними були її рухи. Моїй мамі вона сподобалася б.
Я відігнала ці думки й рішуче глянула на неї:
— Думаю, в цьому відношенні моя магія дуже схожа. Мої видіння іноді складно розтлумачити.
Амара нахилилася над столом і почала запалювати свічки.
— Як і те, що було на озері?
У її тоні була прихована цікавість, від якої мої плечі напружилися. Я припустила, що вона не вірить мені, як інші. Або ж це запитання мало іншу причину.
Хоча я вже звикла до своєї магії, мені все одно було важко говорити з людьми про те, що я бачила. Попри те що на заняттях мене готували до цього. Але люди, мої близькі чи ті, кого торкнулися видіння, зазвичай реагували на те, що бачили банші, радше гнівно, ніж з удячністю. Та все ж я зібралася з думками.
— Я бачила твої мертві очі, спрямовані в небо. Але не можу сказати, хто зробив це з тобою.
Амара глибоко вдихнула.
— Дивно це чути. Однак я принаймні досі тут. І це завдяки тобі.
Я здивовано моргнула. Я думала, що вона, як і Джорджина, сумнівалася в моїх діях на озері. Але коли вона це сказала, враження склалося протилежне.
Запаливши всі свічки, Амара опустилася навколішки на одну із подушок і подивилася на Кенну:
— Було б добре, якби ти на хвилинку сіла там, щоб Зої могла краще сконцентруватися, — промовила Амара, вказавши на зону зі скульптурами.
Подруга кивнула і перейшла кімнату, щоб сісти за верстак. Потім Амара повернулася до мене. На її губах була м’яка усмішка.
— Влаштовуйся зручніше. Заплющ очі й дихай.
Здавалося, це було просто. Я виконала прохання, сіла, схрестивши ноги, і зробила саме так, як порекомендувала Амара: вдихала й видихала. Повільно й глибоко. Мій пульс заспокоївся, серце забилося спокійно й рівномірно.
— Тепер ти повинна очистити свій розум, — пролунав ніжний голос Амари. — Уяви, що ти як полотно, яке чекає, поки на ньому щось намалюють. Того, що сталося, більше немає. Твій розум сповнений лише спокоєм.
Я уявила собі образ чистого полотна. Думки продовжували пробиватися на поверхню, та я щосили блокувала їх. Натомість я зосередилася на м’якому потріскуванні свічки. На своєму диханні. На завданні, яке стояло переді мною.
— Перед собою ти бачиш екран, — сказала Амара, її тон злегка змінився.
Хоча вона говорила тихо, голос заповнив усю кімнату. У мене на руках виступили сироти. Це була її магія. Тиха, але прониклива. Не відчутна, але сильна. Хоча я заплющила очі, дух Амари, здавалося, засвітився перед моїм внутрішнім зором.
— На ньому ти можеш побачити святкування минулої ночі. Детально уяви все. Атмосферу. Своє оточення. Запахи, музику, людей.
Із кожним словом Амари екран наповнювався. Наче художник малював на ньому пензлем. Кожна кольорова пляма ставала ще однією деталлю. Потроху вимальовувалася цілісна картина. Ми з Кенною йдемо на вечірку разом із Мерфі. Яскраві сукні, пильні погляди інших учасників. У залі тихо грає музика.
— Бачиш картину перед собою? — запитала Амара.
Я повільно кивнула.
— Добре, тепер я хочу, щоб ти простягнула руку до цього уявного полотна і пройшлася по картині.
Я виконала її вказівку, простягнула руку, торкнулася полотна… і мене перекинуло просто на вечірку. Я роздратовано кліпнула. Раптом я немов знову опинилася на святкуванні. Мене оточували різні компанії, деталі спогадів були настільки яскравими, наче ми повернулися в минуле. Хіба що ніхто з оточення не звертав на нас уваги.
Раптом Амара опинилася поруч зі мною. Вона обвела поглядом кімнату і ретельно вивчила кожну деталь мого спогаду. Вона побачила себе й Ділана за одним зі столів і, відкинувши голову назад, продовжила розглядати картинку.
— То ось якою ти мене бачиш? Цікаво, — пробурмотіла вона.
— Як це працює? — запитала я, абсолютно спантеличена.
Амара глянула на мене з усмішкою:
— Це візуалізація, підсилена моєю магією.
— Тобто ти можеш бачити те, що бачу я?
Вона кивнула.
— Оскільки я також була там, то можу навіть помітити деталі, які ти пропустила.
Визнаю, це було дуже круто.
— А тепер розкажи мені, як пройшов вечір, — зажадала Амара.
Я подумки знову повернулася в той час. Раптом перед нами опинилася пара, що танцювала, і придивившись ближче, я впізнала себе з Лорканом. Він нахилив до мене голову, так, ніби ми розділили інтимну мить. Він цікавився лише укладанням угоди зі мною та можливістю продемонструвати свою силу. Тоді я відірвалася від нього і попрямувала до бару, де на мене вже чекала Джорджина. Я взяла келих і випила. Ми з Джорджиною обмінювалися репліками, поки вона нарешті не зробила попередження про напої. Амара поруч зі мною заклякла:
— Не може цього бути.
— Так і було, — відповіла я.
Амара насупилася:
— Джорджі знала, що в напоях щось було?