Страница 55 из 98
— Ні. Але я відштовхнула його й утекла. Це був найкращий поцілунок у моєму житті. Та в голові одразу ж з’явилися голоси, які переконували мене, що у нас нічого не вийде. А якщо ми потрапимо в якусь ситуацію, коли я не зможу себе контролювати? А якщо я випадково його вкушу?
Я знала, що мені не вдасться за декілька хвилин повністю позбавити Кенну страхів, адже вони вкоренилися в ній дуже глибоко. Натомість мені слід було змусити її подумати про щось інше, щось світліше.
— Я все одно не вірю, що ти заподієш йому шкоду. Ну і якщо тобі цікава моя думка з приводу «кусання Мерфі», то думаю, йому сподобається.
— Зої! — обурено вигукнула подруга, але куточки її вуст сіпнулися, коли вона витирала очі.
Я стиснула її руку.
— Якби йому щось загрожувало, я б знала. Повір. Я завжди вас супроводжуватиму, якщо тобі від цього стане легше.
Кенна міцно стиснула губи.
— Мені потрібно ще трохи подумати про це.
— Подумай. А якщо захочеш знову поговорити, я завжди готова тебе вислухати.
Кенна нахилилася вперед й обійняла мене. Я так само міцно обійняла її у відповідь.
— Дякую, — прошепотіла вона.
Ми ще певний час продовжували обіймати одна одну. Потім нарешті відсторонилися, і Кенна схопила мене за плечі:
— Я не вірю, що ми серйозно говоримо про це, а не про те, що тебе вчора накачали наркотиками, а потім напали на тебе в переході.
— Це тому, що я, безумовно, краще говоритиму про любощі, а не про той вечір.
Тому що напад і події після нього були тим, про що я думати не хотіла. Якби я це зробила, якби згадала ті безглузді речі, які наговорила Ділану, і як він відреагував і після того збрехав мені… то наступною розплакалася б я. А цього мені зараз точно не хотілося.
— Ти пригадуєш, який вигляд мав зловмисник? — запитала Кенна, і я похитала головою:
— Ніби завіса висить над тими подіями.
На якийсь час Кенна замислилася.
— Це, напевно, через наркотики. Але от цікаво… — її слова розчинилися в кімнаті. Я запитально подивилася на неї, а потім зробила спонукальний жест, коли вона не продовжила. Кенна відкашлялась. — Цікаво, чи є те, що могло б допомогти тобі згадати.
Я насупилася:
— Що ти маєш на увазі?
— Серед Бронзових Вовків є нащадок Бригіти. У неї дар творчості й натхнення, як у ректорки Баскервіль, і вона може за допомогою магії зняти внутрішній блок.
— Звучить чудово. Тоді я піду до неї і запитаю, чи може вона допомогти. Хіба що вона учасниця турніру. Тоді вона претендує на перемогу, як і Лоркан. Як її звати?
Кенна раптом зніяковіла. Щоб назвати ім’я, їй знадобилася якась мить.
— Це Амара Чандран.
Я здригнулася.
Тепер я згадала, як вони з Діланом знайшли мене напередодні. Як вона поклала свої руки на його тіло, ніжно перешіптувалася з ним, і те, що Лоркан розповів мені про їхнє з Діланом минуле.
Дідько.
Я заплющила очі і зібралася з думками. Я нагадала собі, що на кону. Річ не тільки в поверненні моєї брошки. Йшлося також про те, що Лоркан розповів мені: з морським змієм дійсно щось було не так. А отже, хтось справді змусив це чудовисько напасти на Джорджину, Амару й Лоркана.
Це було важливіше, ніж моя непроста ситуація з Діланом або те, що він минулої ночі збрехав мені про Амару. Тож свої відчуття довелося відсунути на задній план, хоч як важко це було. Занадто багато пазлів головоломки досі ніяк не складалося докупи, забагато було невідповідностей, які не могли бути простим збігом. Моє видіння стало реальністю. І я за будь-яку ціну мусила з’ясувати, що насправді стоїть за нападом морського змія. Що, як хтось знову маніпулює випробуваннями й ставить під загрозу життя учнів? Це було важливіше за мої ревнощі, важливіше за будь-що.
Я прийняла рішення.
— Пропоную поснідати, а потім навідатися до Бронзових Вовків, — запропонувала я.
Кенна кивнула, хоча в її карих очах читався сумнів.
Коли вийти з гуртожитку Срібних Круків, дім Бронзових Вовків буде в правій стороні кампусу під пагорбом. Ми з Кенною не казали нічого Мерфі, а я розпитувати подругу не стала. Їй, мабуть, просто був потрібен час, щоб осмислити вчорашній вечір, і я сподівалася, що зможу їй чимось допомогти. І якщо потрібно було піти до Амари, щоб відволікти її та знайти відповіді, то хай так і буде.
На наше прохання комендант гуртожитку зв’язався з Амарою, і ми чекали, коли вона з’явиться на сходах, щоб прийняти нас. Утім, коли Амара вийшла, то дивилася поверх наших з Кенною голів і, здавалося, шукала поглядом того, кого вона знала краще.
— Це ваші відвідувачі, пані Чандран, — повідомив Амарі комендант, і вона повернулася до нас.
Злегка насупила брови, але одразу ж розслабилася, приховуючи свою розгубленість за незворушним виразом обличчя. Мені це здалося майже звичним, бо я сама так часто робила.
— Чим можу допомогти? — запитала Амара, недбало провівши рукою по брошці з вовком, яку причепила до свого джемпера.
Тоді її погляд ковзнув по моїй кофті, і вона явно здивувалася, що я вже не мала своєї, перш ніж знову подивилася мені в обличчя.
— Привіт, — кивнула я, зібравшись з думками. — Ви з Діланом знайшли мене вчора, так?
Вона повільно кивнула.
— Мені дуже жаль, що це сталося з тобою.
— Дуже мило з твого боку.
Мені було важко говорити, бо тієї миті перед очима зринули їхні з Діланом óбрази. Як він усміхався їй. Як вона поклала руку йому на ногу. Тоді додалися інші. Як він притискає її до стіни, щоб поцілувати. Я зціпила зуби. Далі я нагадала собі, що потрібно опанувати себе та дотримуватися свого плану. Були речі, вагоміші за мої ревнощі. І важливо було зберігати холодний розум.
— Я чула, що ти можеш за допомогою свого дару знімати ментальні блоки, — втрутилася Кенна. — У Зої нечіткі спогади. Ми хотіли запитати, чи не могла б ти допомогти нам з’ясувати, хто зробив це із Зої.
Амара глянула на мене. Її погляд ковзнув по рані на моїй щоці. В її темно-карих очах, здавалося, пробігли якісь думки. Вона швидко глянула через плече, перш ніж повернутися до нас.
— Не грайтеся зі мною. Якщо я візьму тебе з собою, а ти влаштуєш якісь витівки, то пошкодуєш.
— Я хочу забрати свою брошку в людини, яка її в мене вкрала. От і все, — мовила я.
Амара знову подивилася на нас і кивнула:
— Що ж, гаразд. Ходіть за мною.