Страница 51 из 98
Я упізнала б цей голос де завгодно. Незалежно від того, чи була я ошелешена, напівнепритомна або, можливо, навіть мертва.
— Дідько, Зої, — почула я його знову і раптом просто перед собою побачила Ділана.
Він підняв руку і погладив мене по щоці, яка палала, як у пеклі. Обличчя Ділана спохмурніло. Я вчепилася в його зап’ястя, тримаючись за єдине, що було правдою. Щось, чого я не вигадувала.
— Тут всюди пагони, — я задихалася, бо все ще бачила їх перед собою.
Колючі пагони наближалися до мене, впивалися в мою плоть, зв’язували мене. Я хвицала ногами, але не могла звільнитися.
— Хто? — запитав він ледь чутно. — Хто зробив це з тобою?
Я щось відповіла, але, мабуть, не змогла вимовити жодного слова, бо Ділан лише насупився. На потилиці в мене виступив піт.
— Хтось, мабуть, підсипав їй щось у келих, — почувся інший голос. — Я щойно бачила, як когось знудило в туалеті. Я подумала, що він пив алкоголь, та, можливо, хтось навмисно щось підсипав у склянки.
— Треба забрати її звідси.
Наступної миті Ділан просунув одну руку мені під коліна, іншою обхопив тіло і підняв мене. Моя голова відкинулася назад, і раптом з’явилися інші руки, що підтримували мене. Менші, ніж у Ділана, вони ніжно притискали мене до його грудей, поки моя голова не притулилася до нього і не перестала безвільно звисати.
— Повертайся до свого гуртожитку, Амаро. Зачинися у своїй кімнаті і не виходь до завтрашнього ранку.
— Але ж я…
— Я не можу подбати про вас обох.
Після цього протестів більше не було. Я просто дивилася, як Ділан ніс мене через кампус, весь шлях від проходу, повз інші будівлі і вгору по схилу. Він щось сердито бурмотів собі під ніс, але я все одно почувалася безпечніше і впевненіше, ніж будь-коли.