Примарне правління

Глава 20

15

Коли закінчилася пісня, а з нею і наш танець, я побігла до бару, щоб розповісти Мерфі та Кенні про свою розмову та угоду з Лорканом, проте коли туди дісталася, вони вже кудись зникли. Я розвернулася і стала навшпиньки, та ніде не могла їх угледіти. Натомість я знову побачила Амару й Ділана, які й досі розмовляли за одним зі столиків. Я дивилася довше, ніж варто було, і намагалася глибоко дихати, щоб позбутися болю.

У моїй уяві це саме Ділан був зі мною на танцмайданчику, це він тримав мене за руки. Це він шепотів мені на вухо, це він притискав мене до себе. Ніби відчувши на собі мій погляд, Ділан глипнув на мене. Я затамувала дух, коли він повільно ковзнув очима по моєму тілу. Але це тривало всього лише мить, потім він нахилив голову назад до Амари, що розмовляла з ним.

Він навіть не привітався. Я не могла не відчути болю і знову замислилася, чи не були останні кілька тижнів для нього занадто важкими. Чи не переступила я межу його турботи, чи мала рацію, вважаючи, що я для нього не більше, ніж робота.

Я відвернулася від Ділана й Амари і взяла келих апельсинового соку з таці на краю барної стійки, яку трохи згодом прибрав офіціант. Краще б це було шампанське, але апельсиновий сік хоча б допоміг впоратися з клубком у горлі.

— Важко повірити, що ти досі тут, — пролунав поруч зі мною голос, коли я зробила декілька ковтків.

Я повернулася до людини, що заговорила зі мною, і моє обличчя мимоволі спохмурніло, коли я зрозуміла, що це була Джорджина.

— Тебе, здається, неабияк турбує те, що план зі слуханнями не спрацював, — холодно відповіла я.

Джорджина притулилася спиною до барної стійки і поправила комір сорочки. На дівчині був чорний костюм, біла сорочка з розстебнутим верхнім ґудзиком, а коротке волосся вільно зачесане назад. Вона мала гарний вигляд, проте мені зовсім не сподобався її насмішкуватий вираз обличчя.

— Немає сенсу злитися. Ти недостатньо підготовлена. А я достатньо. Турнір вирішить усе замість мене.

Моя рука мимоволі потягнулася до брошки на сукні. Вона була на місці, і я зітхнула з полегшенням. Джорджина, вловивши мій порух, пирхнула:

— Повір, мені це не потрібно. Я про все вже подбала.

Вона підняла золоту брошку й покрутила її між пальцями. Отже, всього за кілька годин вона вже встигла когось обікрасти. Ще під час першого випробування, коли вона перешіптувалася з Амарою і мала напрочуд підготовлений вигляд, у мене склалося враження, що вона, можливо, знала, що її чекає. Зараз це відчуття посилилося.

— Звідки ти знала, яким буде перше випробування? — запитала я, уважно спостерігаючи за її реакцією.

Усмішка зникла так само швидко, як і з’явилася. Раптом дівчина подивилася на мене з дивовижною байдужістю.

— Хто сказав, що я знала щось заздалегідь? — запитала вона у відповідь.

Я підняла одне плече:

— Просто здогадка. Але твоя реакція її підтвердила. Цікаво, чи знала ти про друге випробування і тому так швидко отримала брошку?

Джорджина недбало стенула плечем:

— Може, я просто напрочуд талановита і тому виграю турнір.

— Ну, якщо комусь і під силу перемогти за допомогою хитрощів і бойових мистецтв, то це тобі, — пробурмотіла я й зробила ще один ковток.

Джорджина знову підняла очі, її брови злегка насупилися.

— Це образа чи комплімент?

Кутики мого рота сіпнулися:

— Вирішуй сама.

Вона глянула на мене, примруживши очі. Перш ніж ситуація знову загострилася, я мала дещо прояснити:

— Я справді не робила цього спеціально, Джорджино. Маю на увазі, коли штовхнула тебе в озеро.

— Звичайно, ваша величносте.

Безумовно, вона мені не повірила. Однак я мусила зробити ще одну спробу. Надто сильним було бажання дізнатися правду, я просто була зобов’язана ризикнути. Тим паче що мені не давали спокою слова Лоркана.

«Я маю на увазі, що не міг пройти крізь цю стіну, тому що в голові змія вже був присутній хтось інший».

— Джорджино, ти помітила ще щось, коли ми були на озері? — запитала я. — Можливо, щось пов’язане з морським змієм?

Вона просто глипнула на мене з таким скептицизмом, що я без слів зрозуміла: вона не повірить мені, хай що я скажу.

— Я знаю, ти хочеш змусити всіх повірити, яке ти невинне ягня, але зі мною це, на жаль, не спрацює, — холодно промовила вона.

Я не зможу переконати її повірити мені, якщо вона не захоче цього сама. Я допила залишки соку, поставила порожній келих назад на стійку, а потім повернулася, щоб знайти Кенну і Мерфі.

— І думаю, що інші вважають так само, як і я, — різко буркнула Джорджина, а я знову подивилася на неї, запитально піднявши одну брову. — Здається, ваша величність нажила собі ще більше ворогів. Гадаю, не варто було це пити.

Насупившись, я уважно подивилася на келих, який щойно поставила. Потім знову подивився на Джорджину. Те, як сіпнулися кутики її рота, змусило мене подумати, що вона жартує, так само, як я жартувала із нею в їдальні. Тому я проігнорувала її та рушила у протилежному напрямку, щоб продовжити шукати своїх друзів. Пролунав різкий свист, і я одразу ж насторожилася. Це була Кенна. Свист прозвучав далеко від мене.

Я швидко перетнула залу, пробившись крізь натовп людей, повз танцюристів на танцмайданчику, і попрямувала праворуч, до вбиралень. Мене обдало жаром, і я здригнулася від того, що відкрилося моєму погляду.

Хлопець, якого я ледь впізнала, схопив Мерфі і, піднявши вільну руку, згенерував на долоні язики полум’я, що танцювали і здіймалося дедалі вище, поки він дивився на Мерфі. Кенна стояла осторонь від них обох, її очі розширилися від жаху.

— Віддай її мені добровільно, перевертню, — гарчав хлопець.

— Навіть не подумаю.

Мерфі схопив свого суперника за руку, миттєво розвернувся і виконав рух, яким перекинув хлопця через плече, відправивши на долівку. Однак він не врахував полум’я. Хлопець пробурмотів заклинання і вистрілив у Мерфі, який вилаявся, коли його сорочка спалахнула. Ми з Кенною негайно кинулися на допомогу, але Мерфі вже впав на землю і крутився, намагаючись загасити полум’я.

Тим часом хлопець піднявся із землі, тримаючи в руці шматок сорочки Мерфі, і спробував втекти, але шлях йому загородила Кенна. Вона вишкірила зуби, і нападник зблід, побачивши її гострі ікла.

— Зої, коли я востаннє пила кров? — запитала подруга.

Я задумливо постукала пальцем по підборіддю:

— Здається, минуло трохи менше тижня від останнього разу.

— Що ж, саме час повторити, — відповіла Кенна.

Хлопець позадкував.