Страница 48 из 98
Він знову повернув мене так, що моя спина раптом опинилася на його грудях. Мої стегна погойдувалися біля його стегон, коли ми притиснулися одне до одного й продовжували рухатися в такт. Танцювати, відчуваючи, як зсудомило живіт, виявилося складнішим завданням, ніж я спочатку подумала.
Ділан говорив, що не налаштований на ігри, проте щоразу, коли я намагалася зробити крок назустріч, він емоційно віддалявся. Якось сказав мені, що його не цікавить ані дружба, ані кохання. Водночас він завжди був поруч, коли мені було кепсько, хотіла я того чи ні. Він був константою в моєму житті, яку я ненавиділа і якої водночас прагнула, і я ніяк не могла зрозуміти, що він робить. Невже він не розумів, що коїться зі мною?
Так, він усе розумів. Він навіть сам зізнався, що йому не сподобалося те, що я розмовляла з Бо на вечірці. Але що, чорт забирай, я повинна була зрозуміти з його поведінки? У його хрипких вибаченнях, його відмові, а тепер ще й у тому, що він постійно проводив час із Амарою, з якою у нього, вочевидь, колись були стосунки? Я не хотіла, щоб побачене пронизувало мене так люто, не хотіла ревнувати. Однак втриматися було несила.
Я відірвала погляд від цих двох і продовжила погойдуватися з Лорканом. Я зосередилася на ньому і на нашій домовленості, щоб відволіктися від нестерпного болю.
— То ти розкажеш мені, що сталося на озері? — запитала я, і почула, як грубо раптом прозвучав мій голос.
— Незграбна зміна теми, але я погоджуся на це, бо відчуваю, що тобі не подобається те, що ти щойно пережила, — прошепотів він, наблизившись до мого вуха, і розвернув мене так, щоб я знову змогла подивитися йому в обличчя.
— Ти дуже проникливий, — пробурчала я у відповідь на його нахабну усмішку. — А тепер поговорімо.
Перш ніж нахилити голову ближче до мене, Лоркан ще декілька секунд насолоджувався моїми стражданнями.
— Зазвичай, коли я використовую свою магію, то почуваюся вільно. Я немов лечу, сповнений легкості, проникаю в свідомість інших, шепочу їм красиві слова, поки не змушу їх робити те, чого я хочу.
Я придушила тремтіння. Хоча мені й був знайомий цей вид магії, дивно було чути, наскільки маніпулятивною вона може бути насправді.
— Зазвичай це діє і на тварин. Ось чому я подумав, що з морським змієм буде те саме, але… — Лоркан зробив паузу, і його зазвичай плавні рухи на мить стали скутими, він збився з ритму, однак швидко відновив самовладання. — Коли я спробував застосувати магію до змія, це було схоже на удар об стіну.
Я трохи відсторонилася, щоб подивитися Лоркану в обличчя.
— Гадаєш, так сталося тому, що змій — це давня міфічна істота?
Глибокі сині очі Лоркана стали порожніми, наче він повністю втратив пам’ять.
— У мене сильна магія, насправді дуже сильна. У кожної істоти є дух, якого я можу відчути своєю магією, навіть якщо іскра дуже мала. Але коли я спробував це зробити зі змієм, це виявилося неймовірно складно. Ось чому я так виснажився. Здавалося, ніби дух істоти затвердів. Натомість я відчув щось інше.
Я насуплено глипнула на хлопця:
— Що ти маєш на увазі?
Його погляд прояснився, і він подивився мені в очі:
— Я маю на увазі, що не зміг пройти крізь цю стіну, тому що в голові змія вже був хтось інший.