Страница 35 из 98
Глава 16
11
Слухання відбувалося в залі засідань у головному корпусі академії. Мої кроки відлунювали в коридорі перед залом, коли я ходила туди-сюди в очікуванні, що мене нарешті викличуть. Одного за одним запрошували інших, щоб вони зробили свої заяви. Звідси нічого не було чутно, і я не могла впоратися з нервовим тремтінням у грудях. Я нагадала собі, що сказала мама по телефону. Я зроблю все можливе, щоб переконати вчителів, що вчинила правильно. І я подбаю про те, щоб у мами не було неприємностей в Раді.
Час тягнувся безкінечно, й здавалося, що минула ціла вічність, перш ніж скрипнули двері й з’явилася професорка Чен. Її каштанове волосся було заплетене в коротку тугу косу, і цього разу вона була одягнена не в тренувальну форму, а в штани вільного крою та тонкий джемпер.
— Ходімо, Зої, — наказала вона, поманивши за собою.
Я кивнула й пішла. По обидва боки дверей стояли лицарі в бордових обладунках, настільки темних, що здавалися майже чорними.
Це був просторий зал на першому поверсі головного корпусу академії з вигадливими фресками, що відображали історії наших предків. Високі колони тягнулися по обидва боки залу, а на ліпленій стелі красувалися золоті орнаменти. У кінці залу стояв широкий стіл із витонченим різьбленням. За ним сиділи цілитель Шиган, професорка Мулліґан і ректорка Баскервіль. Стілець ректорки був трохи вищим за інші. Трохи далі перед ними стояли єдиний стіл і дерев’яний стілець із високою спинкою, на якій було тонко вирізьблене зображення богині-матері Дану. Її волосся розвівалося навсібіч, а долоні були спрямовані догори і, здавалося, зливалися з навколишньою природою.
Ліворуч і праворуч від столу вчителів стояли дві довгі дерев’яні лави, на яких уже сиділи декілька учнів, зокрема Кенна та Мерфі, а на протилежному боці — Амара, Лоркан і Джорджина. У другому ряду сиділо ще кілька учасників турніру, всі з брошками, приколотими до одягу. Я також досі носила свою прикрасу на грудях. Питання полягало лише в тому, чи довго вона там залишатиметься.
Професорка Чен підвела мене до окремого місця в передньому ряду. Коли я сіла, стілець був ще теплим, наче останній допит відбувся якраз перед тим, як я увійшла. Стіл був прикрашений тонким різьбленням, кожен візерунок якого символізував різні види магії. Професорка Чен пройшла вперед і сіла поруч із професоркою Мулліґан. Я очікувально дивилася вперед, розправивши плечі і намагаючись не виказувати знервованості. Подумки повторювала собі, що все буде добре, хоча й не була впевнена, що це допоможе.
— Ми зібралися сьогодні, тому що під час першого випробування фінального турніру року сталася незвична ситуація, яку нам потрібно додатково розслідувати. У зв’язку з обставинами, що склалися, вас усіх покликали сюди сьогодні, щоб пролити світло на минулу подію, — почала ректорка Баскервіль.
Вона подарувала мені свою типову теплу усмішку, проте моє серцебиття не сповільнилося.
— Ми вже опитали кількох твоїх однокласників, Зої, але зараз хотіли б, щоб ти розповіла нам, що саме сталося під час першого випробування.
Я стрималася від бажання тривожно сіпнутися на стільці й натомість підвела підборіддя.
— Коли я проходила випробування, перед самою фінішною лінією в мене було видіння. Я бачила, як загинули троє студентів, які ще перебували на льоду.
— Чи можеш ти розповісти нам, яким саме було це видіння? — запитав цілитель Шиган, не змінюючи виразу обличчя.
Мені хотілося б нагородити його гнівним поглядом за те, що він розповів усе матері, але помсту треба відкласти на потім. Наразі я мусила пройти через це слухання. І бажано лишитися учасницею турніру.
Я знову пригадала, що трапилося. Ненадовго заплющила очі й дозволила óбразам вийти на передній план.
Примарно
біле
обличчя
Лоркана
у
пастці
під
водою
.
Вивернута
під
химерним
кутом
шия
Джорджини
.
І
цівка
крові
,
що
стікає
чолом
Амари
,
тимчасом
як
її
омертвілі
очі
дивляться
в
небо
,
нічого
не
бачачи
.
Я переповіла своє видіння, голос мій був чистим і позбавленим тремтіння, що пробирало мене зсередини. Вчителі слухали мою розповідь і робили записи в блокнотах. Настала коротка пауза, коли професорка Мулліґан нахилилася вперед і щось прошепотіла ректорці Баскервіль. Та кивнула і серйозно подивилася на мене, поклавши руки на стіл перед собою.
— Зої, чи правда, що ти нещодавно вдавала, ніби у тебе було видіння?
Моє серце закалатало, долоні похололи. Я глянула ліворуч, де на лавці поруч з Амарою та Лорканом сиділа Джорджина. Її рука все ще була на перев’язі, але сама дівчина вже не була такою блідою, як у медпункті. Натомість вона майже зухвало зустріла мій погляд. Це було саме те, чого я очікувала.
Я знову повернулася вперед і подивилася на ректорку Баскервіль зі всією щирістю, на яку була здатна:
— Так, саме так.
Тепер на обличчі ректорки промайнув інший вираз. Він був підозріло схожим на розчарування.
— Але у мене була поважна причина, — додала я, від чого, здається, ситуація тільки погіршилася.
Професорка Чен насупилася. Цілитель Шиган затулив рота долонею. Професорка Мулліґан, з іншого боку, подивилася на мене примруженими очима.
— Будь ласка, поясни, що саме ти маєш на увазі, — спокійно промовила ректорка Баскервіль.
Я було відкрила рота, одначе стулила його знову, бо не могла розказати про справжню причину. Я вже усвідомила, як безглуздо це звучить, коли розповіла Кенні.
— Після того випадку на тренуванні, коли Джорджина напала на мене, ситуація між нами була напруженою, — пояснила я. — Я знаю, що потрібно було давно залишити це позаду, але… мені досі іноді буває важко.
Це було правдою і, сподіваюся, свідчило про те, що мені було так само незручно, як і всім іншим присутнім.
— Гадаю, з такою ситуацією важко впоратися.
Ректорка вичікувально подивилася на мене, і я повільно кивнула:
— Так, я це відчуваю. Але…
— Тож ти записалася на фінальний турнір року і вирішила помститися Джорджині, — урвала вона мене.
Я кліпнула. Мені знадобився час, щоб зрозуміти її слова. Джорджина вже сказала те саме, проте почувши це з вуст ректорки, я затамувала подих.
— Що? Ні!