Страница 36 из 98
— У такому разі я не розумію, для чого ти порушила правила, чітко викладені для учнів під час випробування, — незворушно продовжила ректорка.
Щосили я намагалася зберегти самовладання і думала про те, як у цій ситуації вчинила б моя мама.
«Не кричи, — пролунав її голос у моїй голові. — Не показуй, як сильно це впливає на тебе».
— Я порушила правила, бо під час випробування щось пішло не так. У мене було видіння, що Джорджина, Лоркан і Амара помруть. Тож я зробила все можливе, щоб випробування завершилося — і це був єдиний спосіб, — промовила я, намагаючись тримати себе в руках.
Ректорка Баскервіль ще більше нахилилася вперед за своїм столом і подивилася на мене згори вниз.
— За той інцидент Джорджині винесли покарання. Ви мали залишити цю ситуацію в минулому. Я розумію, що ви багато пережили протягом останніх кількох місяців, але така поведінка є неприйнятною. Основний принцип академії Еверфолл — приймати й шанувати свої дари. Це означає, що ми не повинні навмисно завдавати комусь шкоди. Ти порушила його вже двічі.
Я одразу ж похитала головою:
— Визнаю, що ситуація в їдальні була дурною. Безглуздий жарт, що виник із суперечки, яку я вже мала залишити позаду. І я можу лише щиро вибачитися за це.
Останні слова я сказала до Джорджини, яка зневажливо подивилася на мене. Тоді я знову поглянула вперед.
— У випадку, коли йдеться про життя та смерть, я ніколи не стала б брехати. У мене було видіння. Щось під час випробування вийшло з-під контролю. Ви мусите мені повірити.
Ректорка голосно видихнула.
— Ось чому важливо, щоб ти більше не робила нічого подібного, Зої. Твій дар — цінний набуток. Як інакше тобі можна повірити, коли станеться найгірше?
У мене кров почала закипати, але я знову нагадала собі, що повинна думати так, як думала б моя мама.
— Для чого мені ризикувати балами за випробування, коли я перебувала вже так близько до фінішу? Навіщо мені було зі злими намірами повертатися назад? Якщо подумаєте логічно, то самі зрозумієте, наскільки абсурдним є це звинувачення.
Від моїх різких слів дехто з присутніх ахнув. У залі для засідань запала тиша. Не знаю, скільки вона тривала, але я чула, як у вухах гупало моє власне серцебиття.
— Дякую за твої свідчення, Зої. Ти можеш сісти, — промовила через певний час ректорка, вказуючи на лавку праворуч від мене.
— Наступним на допит має з’явитися Ділан Дей Парк, — повідомила ректорка Баскервіль, і трохи згодом вартові лицарі знову відчинили двері залу.
Я повернулася й побачила, як Ділан розмашистими кроками подолав перехід до передньої частини кімнати і сів. Я не зводила очей із його широких плечей, із його чорного обтислого в’язаного джемпера. У голові зринули óбрази. Ділан, який танцює з Амарою. Як він усміхається до того, що вона говорить. Я швидко прогнала їх геть.
— Ділане, кілька місяців ти був наставником Зої, допомагаючи їй із магією смерті, — почала ректорка Баскервіль. — Чи можеш ти розповісти нам про поведінку Зої, пов’язану з її даром?
Ділан на мить замислився над запитанням.
— Спершу їй було важко опанувати свою магію. Але через певний час Зої серйозно поставилася до нових занять і докладає всіх зусиль, щоб знайти свій шлях у цьому новому середовищі. Я не знаю нікого, хто докладав би стільки ж зусиль до своїх занять, як вона.
До цього я відчувала, що палаю від гніву, та після його слів гнів розвіявся, перетворившись на щось м’яке й поступливе.
— Чи були моменти, коли ти сумнівався у вчинках Зої? — продовжила ректорка Баскервіль.
Ділан прокашлявся.
— Були моменти, коли Зої нав’язливо ставила блок, змушуючи свою магію знаходити інакше вираження. Вона ще вчиться балансувати між імпульсивними реакціями і тим, що робила все життя.
— І що ж це?
— Приховувати почуття від інших, тому що вона вважає їх своєрідною слабкістю. Вона багато з цим боролася, особливо протягом останніх місяців.
Усе тепло зникло з моїх грудей. Кенна потяглася до моєї руки, але я заціпеніла. Я не могла повірити в те, що він щойно промовив. Було таке відчуття, ніби мені в груди забили ніж.
Як він міг сказати щось подібне?
Як він міг згадати про те, з чим я боролася, перед усіма?
— Що тобі відомо про конфлікт між Джорджиною Донован і Зої Кінґ? — запитувала далі ректорка Баскервіль.
— Небагато, — відповів Ділан, після чого ректорка Баскервіль склала руки на столі попереду себе й довго дивилася на нього.
— Джорджина стверджує, що ти був свідком того, як Зої симулювала видіння.
Минуло декілька секунд.
— Так, це правда.
— Розкажи, будь ласка, детальніше, Ділане.
Професорка Чен майже непомітно ворухнулася на стільці.
— Я спостерігав за ситуацією між Джорджиною та Зої. Потім я поговорив про це із Зої. Вона поставилася з розумінням, — пояснив він, та я його слова майже не сприймала.
Я й досі обдумувала його останні речення.
— Ти також був присутнім на першому випробуванні турніру. Чи вбачаєш ти зв’язок між інцидентом у їдальні й тим, що сталося під час першого випробування? — запитувала далі ректорка.
— Те, що відбулося в їдальні, було очевидним. Під час випробування… — Ділан на мить замовк. — Я вже відчував на собі магію Зої. У мене немає сумнівів, що у неї було видіння.
Ректорка Баскервіль зробила останній запис. Потім вона усміхнулася Ділану:
— Дякую за твою допомогу, Ділане. Можеш сісти до своїх однокласників.
Ділан підвівся зі стільця. Я автоматично підсунулася до Кенни, щоб звільнити йому місце… але він попрямував ліворуч. Прямісінько до лавки, де сиділи Лоркан, Джорджина й Амара.
Навіть не глянувши на нас, Ділан сів поруч з Амарою. Вона усміхнулася йому. Потім він злегка нахилив голову, коли вона прошепотіла йому щось на вухо і поклала руку на його стегно.
Ніж у моїх грудях провернувся, і на мить урвався подих. Я змусила себе відвести погляд, але моє неспокійне серце усвідомлювало, що він і досі сидить там, досі перешіптується з Амарою, а її рука досі лежить на його стегні. Моє серце ніби збільшилося в об’ємі, а потім болісно стиснулося. Я ледь помічала, як попереду розмовляли вчителі; час промайнув непомітно. Я відірвалася від своїх думок лише тоді, коли знову пролунав голос ректорки Баскервіль.