Примарне правління

Глава 15

10

Коли в суботу по обіді мене виписали з медпункту, я попростувала дорогою до гуртожитку і чітко усвідомила, що всі міркують над моїми вчинками. Поки ми з Кенною проходили кампусом, люди постійно схиляли голови й перешіптувалися. Ми з Кенною вловили випадкові уривки розмов, і в кожному йшлося, що ширяться чутки, ніби я на випробуванні вдалася до непорядних дій, щоб нечесно усунути інших учасників турніру. Кенна взяла мене за руку, ніби відчуваючи, як мене тривожать ці балачки, а я стиснула її руку у відповідь із вдячності за те, що вона була поруч. Коли ми підійшли до нашої кімнати в гуртожитку, коротка мить полегшення швидко минула, бо хтось розмалював наші двері фарбою.

Написане білими літерами слово «махлярка» виділялося на чорному тлі. До горла підступив клубок. Кенна видала низький, розчарований стогін.

— Які ж вони всі дурні, — промовила вона, проводячи рукою по фарбі.

Напис поплив, втрачаючи обриси, отже, художник, мабуть, був тут недавно.

— Вони ж усі бачили, що сталося, коли твоя магія прокинулася. Чому вони не сприймають це всерйоз?

— Бо в їдальні я вдала, що мала видіння про Джорджину, — відповіла я, коли ми увійшли.

Зілля Шигана подіяло, але я й досі трималася на ногах непевно. Прогулянка до гуртожитку була більш виснажливою, ніж напередодні, і мені довелося на мить зупинитися, щоб перепочити.

— Що, перепрошую? — запитала Кенна.

Коли я звела свій погляд на неї, то побачила недовіру в її очах.

— …бо вона випередила мене і вкрала мій десерт.

Тепер, промовивши це вголос, я відчула себе дурепою.

Кенна гірко скривила губи:

— От лайно. Не варто було цього робити. Це не додасть тобі честі на слуханні.

Я розчаровано затулила обличчя руками:

— Тепер і я це розумію. Я просто не подумала.

Якусь мить ми мовчали. Аж поки Кенна нарешті не сплеснула в долоні. Я знову підняла голову й зустрілася з її поглядом, який раптом сповнився рішучості.

— Ми всі свідчитимемо на твою користь, якщо нам дозволять. І ректорка Баскервіль неодмінно врахує ваше з Джорджиною минуле. Все буде добре, я все вирішу.

Я втомлено всміхнулася їй:

— Дякую за твою віру.

— Її вистачить для нас обох. Крім того, я безмежно тобою пишаюся. Ти вчинила правильно, і мені байдуже, що базікають ідіоти в кампусі. А зараз ходімо.

Вона відчинила дверцята нашої вбудованої мінішафи, витягла купу рушників і фланелей, жбурнувши половину з них у мене. Вони влучили просто мені в обличчя.

— Зараз приберемо це гадство.

Я кивнула й підвелася. Кенна мала рацію. Не можна дозволяти цьому безладу пригнічувати мене. Тим паче я і так була в скрутному становищі. Тож я стала поруч із подругою, нахилилася та дістала відро, яке потім наповнила гарячою водою і милом. Я також додала багато рідини для зняття макіяжу, сподіваючись, що це допоможе позбутися фарби. Потім ми вийшли в коридор і почали стирати напис. Це виявилося важче, ніж ми думали спочатку, оскільки частина фарби вже висохла, і, на жаль, занадто сильний тиск призвів до того, що шматки покриття на дверях відклеїлися. Але були і свої плюси.

— Що ж, цього разу це хоча б не щуряча кров, — пробурмотіла я.

— Прекрасно, Зої. Завжди фокусуйся на позитиві, — відповіла Кенна, яка досі стояла поруч зі мною.

Ми перезирнулися і тієї ж миті розреготалися.

На жаль, гарного настрою вистачило ненадовго. Решту вечора ми з Кенною провели разом, щось перекусили, ще трохи поспілкувалися, аж поки в якийсь момент не завібрував мій мобільник. Ненадовго промайнула надія, що це Ділан, але, глянувши на дисплей, я завмерла. Серце калатало аж в горлі, коли я відповіла на нього.

— Алло?

— Добрий вечір, Зої, — на іншому кінці пролунав голос мами.

Вона була спокійною, навіть занадто врівноваженою. У мене виникло кепське передчуття.

— Привіт, мам. Ти як? — попри все запитала я.

— О, в цілому добре. Якщо не враховувати того, що мені знову зателефонували. Цього разу Александер. І знаєш, що він мені розповів?

Я примружила очі. Цілитель Шиган. От нікчемний стукач.

— Я можу все пояснити, — почала я, але мамине м’яке пирхання вибило мене з рівноваги.

— Що ж, я з нетерпінням чекаю на пояснення, чому ти береш участь у бійцівському турнірі та свідомо наражаєш себе на додаткову небезпеку.

Вона говорила зовсім як Ділан.

— По-перше, фінальний турнір року — це не тільки боротьба. Це ще й можливість удосконалити свій розум, зміцнити командний дух академії та надолужити ті бали, які я втратила.

— І ти робиш це, навмисно дискваліфікуючи інших учнів з турніру і провокуючи слухання? — уїдливо запитала вона.

Я ладна була задушити цілителя Шигана. Бажано його безглуздою величезною вовняною шапкою.

— У мене було видіння, мамо. Я не робила цього зі злого умислу.

— Мені сказали, що там була учениця, яка раніше напала на тебе.

— Це тут ні до чого. З тим морським змієм щось було не так. Він постійно нападав на учнів. Я мала щось зробити.

— Не може такого бути. Він навчений…

Вона зупинилася на півслові. Я саме хотіла поцікавитися, про що йдеться, коли вона продовжила:

— У будь-якому разі я буду вдячна, якщо вчителі не зв’язуватимуться зі мною щотижня через твою поведінку. У мене дуже багато роботи, і я сподіваюся, що ти поводитимешся в дусі своїх предків. Не можна виставляти нашу сім’ю в кепському світлі. Ти знаєш, які наслідки це матиме для Ради.

Так, я знала це. Зрештою, все моє життя вона розповідала, наскільки важливою для її посади є моя поведінка. Щойно відбувалося те, що не вписувалося в суворі правила Ради, як-от моя новоявлена магія, це впливало на мамин авторитет у Раді. А його не можна підривати нічим. Особливо після випадку з Крі, який утік і досі перебував на волі.

— Я знаю, мам. Будь ласка, повір мені, я мала лише добрі наміри.

«І я просто хотіла, щоб ти пишалася мною так само, як і я», — додала подумки.

— Я покладаюся на тебе, люба.

— Я не підведу.

Вона зробила глибокий вдих, і я відчула, що певною мірою заспокоїла її.

— Як почуваєшся? Александер казав, що ти впала.

— Його зілля зробило свою справу. Навіть попри те, що воно було жахливим на смак, — відповіла я і почула щось схоже на сміх.

— Сумніваюся, що це колись зміниться. Вони були жахливими на смак, ще коли в академії навчалася я.

Я уважно слухала.

— Ти дозволяла йому лікувати себе?

— Ми змагалися, хто краще зцілює.

— І хто ж переміг?