Примарне правління

Глава 13

8

На потилиці виступив холодний піт, коли перед очима промайнули картинки: жахливі, смертоносні óбрази. Примарно бліде обличчя Лоркана у пастці під водою. Вивернута під химерним кутом шия Джорджини. І цівка крові, що стікала чолом Амари, коли її омертвілі очі дивилися в небо, нічого не бачачи.

Мої руки затремтіли, але я притлумила свій страх. Цього не треба було боятися. Моя магія допомагала відвернути катастрофу, що насувалася. Тож я почала діяти й кинулася бігти.

До моїх вух долинули крики, хтось вигукнув моє ім’я, та відлуння загубилося в тумані, який знову поглинув мене. Єдине, що зараз мало значення, — встигнути допомогти Лоркану, Джорджині та Амарі до того, як моє видіння стане реальністю.

Того разу, коли Фінн Томпсон помер, я не змогла нічого вдіяти, і ця думка й досі переслідувала мене. Я заприсяглася, що такого більше ніколи не станеться. Тож я продовжила рухатися в напрямку, протилежному від місця призначення. Хоч я й не знала, де були ці троє, мене вів інстинкт. Лід затремтів у мене під ногами, і я ледь відчувала свої ноги, коли з темної глибини знову вискочило чудовисько. Бам!

Я нарешті побачила трьох приречених. Джорджина була озброєна й стояла попереду Амари, а Лоркан із заплющеними очима бурмотів щось собі під ніс, імовірно, заклинання. Істота нависала над ними, її чорні очі були насторожені, пащека роззявлена, вона загрозливо гарчала, а гребінь смертельно напружився й здіймався над головою.

Раптом змій зірвався. Джорджина кинулася вперед, піднявши меч у бойовий замах. Її удар відскочив від луски морського змія. Але Джорджина не здалася так легко. На відміну від інших, вона не ковзала по льоду, її черевики допомогли їй втриматись на ногах, коли вона вивернулась від нової атаки змія та завдала повторного удару. Від контакту металу зі вкритою лускою шкірою полетіли іскри. Однак дівчина змогла лише вдарити, відбивши наступний укус морського змія, проте не пробити його броню. Потім вона стрибнула вперед і вдарила його по шиї, але чудовисько здригнулося і наступної секунди знову зникло під кригою.

— Негайно забирайтеся з озера! — закричала я і щодуху побігла.

Я здійняла вгору руки й жестами показувала їм, щоб вони нарешті зрозуміли, в якій великій небезпеці перебувають.

Змій знову вирвався й вигулькнув просто переді мною. Коли крига під ногами затріщала, я закричала, спіткнулася й позадкувала. Я сильно вдарилася куприком об лід і порачкувала на чотирьох. У моїй голові промайнули картини бою майже двомісячної давності. Як я в такій самій позі втікала від Крі, коли він стояв наді мною з піднятим мечем. Потрапивши в пастку спогадів, я на мить заклякла. Насилу мені вдалося витіснити ці образи.

Істота нависла наді мною з роззявленою пащекою, а я повільно відштовхнулася від льоду й підвелася на ноги, не зводячи з неї очей. Швидше, ніж я встигла кліпнути, вона зірвалася. Я відскочила вбік спритніше, ніж коли-небудь на тренуваннях. У голові гуло, шкіра поколювала.

Я була ще не найкращим бійцем, але вже й не безпорадною. І я не могла дозволити комусь померти в цьому випробуванні.

Лоркан, Джорджина та Амара побігли геть, і голова змія сіпнулася. Я знову підняла руки вгору і замахала ними в повітрі:

— Агов, дивися на мене. Не на них.

Голова змія знову засмикалася туди-сюди, загрозливо, нерішуче. Очевидно, перспектива з’їсти трохи більше ласощів була привабливішою, ніж задовольнитися лише мною. Змій знову пірнув, а я голосно вилаялася. Тоді кинулася бігти через гострі шматки льоду, повз отвори, які змій уже встиг пробити в кризі, все далі й далі. Мною керувала магія, що пульсувала всередині. Троє інших рушили ліворуч, де туман знову згустився, а я мчала слідом за ними.

Коли лід під Амарою тріснув, дівчина закричала. Лоркан схопив її за руку і смикнув, перш ніж дівчина впала. Від поштовху вони обоє закрутилися на місці, а Джорджина стала перед ними з піднятим мечем, готова до бою. Я нарешті приєдналася до них і мало не врізалася в Джорджину.

— Ви мусите забиратися звідси. Якнайшвидше, — гаркнула я здавленим голосом.

— Забирайся, банші. Ми майже на місці, — зціпивши зуби, відповіла Джорджина.

Змій знову виринув. Його голова знову смикнулася, швидше, ніж я кліпнула. Ми з Джорджиною кинулися ліворуч і праворуч, хто куди. Джорджина розпочала нову атаку, ухилилася від величезного тіла і відповіла ударом у шию звіра. Пронизливий крик пролунав над озером і, здавалося, відбившись від льоду, став ще гучнішим. Змій здавався дезорієнтованим, його тіло смикалося з боку в бік. Лоркан підійшов до мене. Я помітила, що його очі пломеніли. Дзвінкий шепіт вирвався з його вуст, і я зрозуміла, що він використовує свою магію зачарування проти морського змія. Між його бровами залягла зморшка, зосереджений вираз обличчя став ще напруженішим, а на лобі проступили крапельки поту. Він ставав усе блідішим.

Із ним щось було не так.

Я знала, який вигляд мав Лоркан, коли використовував магію. Його майже ідеальне обличчя здавалося ще красивішим і випромінювало впевненість. Зараз все було навпаки. Здавалося, що Лоркан намагався не впасти. Я не була впевнена звідки, але знала: якщо він продовжить застосовувати магію, моє видіння стане реальністю.

Я стала перед ним і схопила його за руки. Він зблиснув на мене світлими очима.

— Що ти робиш? — прошипів.

— Припини те, що ти намагаєшся зробити. Якщо продовжиш у тому ж дусі, ти згориш.

Він скептично поглянув на мене:

— Ти спершу відмовляєшся від союзу зі мною, а тепер поводишся так, ніби я тобі не байдужий. Що за гру ти ведеш, Кінґ?

Сичання морського змія завадило мені відповісти. Я розвернулася, і саме вчасно, щоб помітити, як змій звивається в повітрі. Бризнула вода, навколо полетіло ще більше крижаних уламків, аж раптом хвіст істоти вистрілив і щосили вгатив по нас із Лорканом. Ми відлетіли на декілька метрів назад, ударом мені забило дух.

Я панічно обернулася й побачила Лоркана, який лежав на льоду. Він більше не рухався. Я поспіхом підповзла до нього навкарачки й схилилася над хлопцем. Його дихання залоскотало мені вухо, і я мало не зомліла від полегшення. Живий.

Я звелася на ноги й повернулася обличчям до чудовиська.