Страница 25 из 98
Він, як і я, був нащадком Кліодни, тому в перші два роки навчання в академії у нас був схожий розклад. Тож я знала, що він може бути доволі неприємним, самовпевненим і часто вважав себе кращим, ніж був насправді. Протягом останніх кількох тижнів я бачила його на різних вечірках, але ми вміло уникали одне одного, бо антипатія у нас була взаємною. Мала бути якась причина, чому він зараз підійшов до мене.
— Чого тобі? — запитала я, коли він наблизився.
Мерфі поруч зі мною напружився.
Усмішка Лоркана звузилася, не втративши свого сяйва, але ставши більш розважливою.
— Не думаєш, що розумніше перед випробуванням бути зі мною привітною? Зрештою, ніколи не знаєш, який союз може допомогти тобі пройти на турнірі далі.
Я придушила пирхання.
— Здається, ти просто у відчаї, Лоркане.
— Та годі, Зої. Ти ж так хотіла подружитися зі мною. Коли, як не зараз, буде для цього найкраща нагода?
Очі Лоркана загорілися, і я подумала, що він намагається використати свою магію проти мене. На відміну від мене, благословенної магією банші, магія Лоркана полягала в зачаровуванні. Кліодна була богинею краси, любові та зцілення, тому в її нащадків проявлялися різні здібності. Серед іншого, Кліодну називали королевою банші, і ця магія перейшла до мене. Лоркан, натомість, успадкував харизму й красу, яка дозволяла йому зачаровувати людей навколо себе. Ця здатність допомагала йому завойовувати прихильність навколишніх і впливати на них. Але через те, що Лоркан надто пишався цим даром і постійно дражнив мене, а також через те, що йому і його батькам було неприємно, що моя сім’я представляла в Раді нащадків Кліодни замість них, ми одне одного терпіти не могли. Якби я не відчувала цього раніше, то усвідомила б це саме зараз, коли він намагався маніпулювати мною безпосередньо перед випробуванням.
— Облиш її, — буркнув Мерфі.
Він ледь помітно підійшов до мене.
— А тобі краще взагалі не розмовляти зі мною. Я знаю про тебе і твою сім’ю такі речі, які краще залишити припадати пилом в архівах, — огризнувся Лоркан.
Мерфі закам’янів. Я запитально переводила погляд між ним і Лорканом, але вони просто дивилися один на одного. Очевидно, що Мерфі стало ніяково від цього твердження.
— Забирайся, Лоркане. Знайди собі інших союзників, — наказала я, відвівши від нього очі.
Я вперто дивилася вперед. Минуло декілька секунд, і Лоркан нарешті пішов. Трохи пізніше я почула його голос ще далі, проте відгородилася від нього.
— З тобою все гаразд? — запитала я Мерфі.
Він був (якщо таке взагалі можливо) блідішим, ніж завжди. У відповідь я отримала лише короткий кивок, а Мерфі й далі дивився вперед. Я простежила за його поглядом і помітила професорок і цілителя Шигана, які стояли, схрестивши руки.
— Ваше завдання — дістатися до іншого берега озера протягом тридцяти хвилин, — гукнула професорка Мулліґан. — Пам’ятайте, що ви маєте дотримуватися правил турніру. Ніхто не повинен вдаватися до нечесних методів, щоб перемогти суперників. Якщо ви використаєте свої здібності проти опонентів, вас буде негайно дискваліфіковано.
Професорка Чен вказала на два забиті в землю стовпи, що були символічним стартом:
— Займіть позиції.
Натовп почав рухатися. Я роздивлялася учнів. Їх було приблизно тридцять-сорок, із різних курсів. Десь половину з них я знала або могла впізнати. Всі вони вишикувалися в позначеній зоні старту. У натовпі я трохи віддалилася від Мерфі, але коли подивилася на нього, він коротко мені всміхнувся.
— Ми зможемо, — прочитала я по його губах.
Я вхопилася за його впевненість і кивнула. Так, ми зможемо. Хай там що, але ми якось упораємося.
Я знову озирнулася й трохи далі від себе помітила Ділана; його вродливе обличчя було серйозним і зосередженим. Однак перш ніж я змогла роздивитися, хто стоїть далі, з берега пролунав голос цілителя Шигана.
— Приготуйтеся. Нехай Туата де Дананн прийде вам на допомогу! — вигукнув він.
Пролунали гучні фанфари, і з ними розпочалося перше випробування.
Деякі учні вийшли на лід, спочатку повільно та невпевнено. Інші почали змінювати форму. Один перевертень вибіг на озеро в образі вовка. У всіх моїх однокласників була своя тактика. Хтось тримався за руки з іншими. Хтось біг просто по льоду посеред озера, декілька осіб перетинали озеро ближче до берега, наче боялися, що лід може проломитися під ними будь-якої миті, якщо вони наважаться підійти надто близько до центру.
Тридцять хвилин — не надто багато часу. Якщо рухатися вздовж краю, то треба майже бігти, щоб встигнути дістатися іншого берега.
Над замерзлим озером повисла моторошна тиша. Туман навколо нас згустився, небо вкрилося важкими хмарами. Від мого дихання перед обличчям утворювалися маленькі хмаринки, коли я однією з останніх нарешті ступила на озеро. Єдиними чутними звуками були човгання взуття по льоду та хрускіт снігу, коли все більше учнів наважувалися вийти на кригу.
Ця тиша навіювала тривожне відчуття. Це все здавалося ілюзією. Чимось, що мало змусити нас послабити захист. Очевидно, інші відчували те саме. За кілька метрів переді мною учень другого курсу похитав головою і розчаровано розвів руками:
— Що за фігня? Це ж навіть не справжній виклик!
Наступної миті він кілька разів підстрибнув на місці, а потім чкурнув геть. Він перетинав лід швидше, ніж можна було уявити. Кілька разів послизнувся, але відразу схопився й продовжив бігти ще швидше. Я настільки зосередилася на ньому, що спершу не помітила тріщини, що роздалася за декілька метрів від мене. Пролунав оглушливий гуркіт, і я завмерла на місці. Крига затремтіла у мене під ногами, і очі мої розширилися. Я повернула голову, щоб подивитися на Мерфі, але інші учні втиснулися між нами, і я могла лише розгледіти його руде волосся віддалік. Я знову подивилася вперед на учня, який все ще біг. Тоді час наче на якусь мить зупинився, і лід тріснув.
Від криків забриніло у вухах. І я не впевнена, чи не була однією з тих, хто ці панічні звуки видавав. Імовірно, так і було, адже від того, що піднімалося з-під льоду, кров застигала в жилах.
З озера вирвалася величезна істота. У неї було громіздке синьо-чорне звивисте тіло, вкрите блискучою лускою. Шматки льоду розлетілися в повітрі, а учня під силою удару відкинуло на декілька метрів убік. Він упав на землю й залишився лежати нерухомо. Істота видала пронизливий крик, оголивши кілька рядів гострих ікл. Охоплені панікою, дехто з учнів кинувся вперед і спробував якомога швидше відірватися від істоти.