Примарне правління

Глава 12

7

Спершу всі мовчали. Потім почулися вигуки, присутні розгублено кричали, а мені скрутило в животі, бо я зрозуміла, що ситуація несподівано стала до болю серйозною.

— Ми ж зовсім не готові!

— Ви не можете так вчинити, — пожалівся хтось інший.

— Вони що, геть з глузду з’їхали? — прошипів хтось позаду мене.

Але чимало з нас відреагували інакше. Окремі учні стояли, схрестивши руки, ніби готові до цього виклику. Інші ж, навпаки, усміхалися самі до себе. Приміром, Джорджина, чиї ельфійські риси обличчя мали напрочуд врівноважений, навіть веселий вигляд. Я подивилася на неї насуплено. Вона нахилилася до Амари Чандран, що стояла поруч, і щось прошепотіла їй на вухо. Амарине похмуре лице проясніло, і вона здивовано звела брову. Я повернулася до Мерфі, що стояв позаду мене.

— Поглянь на Джорджину та Амару, — прошепотіла я.

Мерфі підвів очі й глипнув на них. Я також ще раз глянула на Джорджину. Придивившись до неї уважніше, я помітила дещо інше. Наприклад, що на ній був її тренувальний комплект, який вона завжди носила для захисту. Або те, що вона була взута в особливо міцні на вигляд черевики. Вони, безумовно, були кращим варіантом для ходіння по снігу, ніж черевики на підборах, які обрала я.

— Ти думаєш про те саме, що і я? — запитав Мерфі.

— Джорджина знала, що перше випробування відбудеться сьогодні.

Мерфі спробував щось відповісти, та його випередила ректорка. Вона знову плеснула в долоні, вимагаючи тиші серед тих, хто пройшов жеребкування, та глядачів на трибунах.

— Спочатку для всіх вас це, можливо, буде великою несподіванкою. Проте ми дещо придумали. Вчителі сподіваються, що ви вправно подолаєте цю перешкоду. Завдання є частиною першого випробування.

Лише щойно я думала про те, якою чарівною була усмішка ректорки Баскервіль, однак зараз вона здавалася мені гримасою. Не те щоб вона змінилася, але такий початок турніру видався мені досить огидним. Я вирішила взяти участь лише два дні тому. І що тепер? Я мала пройти випробування абсолютно непідготовленою, не маючи жодного уявлення про те, яким воно буде. До іспиту з духовного наставництва я хоча б готувалася, але він все одно закінчився фіаско. То як я мала впоратися із цим?

Я негайно опанувала себе.

Мені слід було розслабитися. Я робила це, тому що хотіла загладити свою провину, щоб мама пишалася мною і щоб показати Ділану, що я досі хоробра. Що та ніч із Віолет і Крі не знищила мене остаточно. Я робила це для себе. І я не здамся подумки ще до початку випробування.

— Перше випробування фінального турніру року відбудеться на замерзлому озері.

Тиша, що запала в цей момент, здалася майже моторошною.

— Усі ви разом із викладачами зараз перейдете на інший берег озера. Ваше завдання — перетнути озеро назад до цього берега за тридцять хвилин.

Знову здійнявся шум. Я побачила, як кілька учнів переможно усміхаються одне одному. Ми ж із Мерфі лише скептично перезирнулися. Те, що здавалося таким простим, гарантовано мало виявитися зовсім іншим.

— Остерігайтеся небезпеки глибин, щоб Мананнан мак Лір міг простерти над вами свою руку захисту.

Це було останнім, що сказала ректорка. Я все ще обдумувала її слова, коли цілитель Шиган, професорки Чен і Мулліґан вишикували всіх учнів у шеренгу і почали переходити на інший бік озера. Ми з Мерфі йшли пліч-о-пліч і знову почали перешіптуватися.

— Не віриться, що вони це роблять. На мені ж бісова спідниця, — прошипіла я.

— Та що ти кажеш, — відповів він і показав на свої кеди, які переживали далеко не найкращі свої дні, частина підошви вже відклеїлася. — Не хочеться тобі цього казати, але легко тобі говорити.

Він подивився на мене з недовірою.

— Якщо ти раптом забув: ти перевертень. Щойно почнеться випробування, ти зможеш перетворитися.

Мерфі кліпнув:

— Це було б шахрайством.

Я закотила очі:

— Ось для чого цей турнір. Кожен має переваги чи недоліки в тому чи іншому випробуванні. Це чудовий старт для тебе. Використай його на повну.

Його це не переконало:

— Я щонайменше хочу спершу з’ясувати, яке відношення це випробування має до Мананнана мак Ліра. Як думаєш, що вона мала на увазі?

Я розмірковувала над тим, що знала про Мананнана мак Ліра, поки ми брели по снігу вздовж берега. Недоторкане озеро розкинулося перед нами, на дзеркально гладенькій поверхні льоду не було й подряпини. Все це здавалося навіть занадто спокійним.

— Він був морським богом, хранителем морів. Кажуть, що міг переходити між світами. У нього також були якісь магічні предмети, але іспит з фольклору був давно. Здається, то був… якийсь човен, за допомогою якого він міг подорожувати по воді, але також і по повітрю, чи щось таке.

Від невпевненості в моєму голосі Мерфі гірко скривився:

— Це неабияк допоможе.

— Ти, мабуть, міг би згадати ще кілька фактів замість того, щоб просто кривитися на те, що говорю я, — ледь роздратовано буркнула я.

Мерфі нічого не відповів. За декілька хвилин ми опинилися на іншому боці озера. Над берегом висів легкий туман, у повітрі витала пара, а холод пронизував мене до кісток. Мені довелося стати навшпиньки, щоб оглянути людей, які стояли в ряду переді мною.

На відміну від того, що було декілька днів тому, шар льоду був непрозорим і настільки товстим, що гарантовано витримав би вагу всіх учасників. Важко було повірити, що я нещодавно тут купалася.

— Не думав, що побачу тебе на турнірі… — пролунав голос неподалік від мене.

Я обернулася й побачила Лоркана Гарена з його типовою самовдоволеною усмішкою.

— Взагалі я думав, ти занадто горда, щоб бруднити руки.

Я холодно відповіла на його погляд:

— Облиш мене, Гарене.

Мій візаві нахилив голову й подивився на мене:

— Так не годиться, Зої. Тобі слід бути люб’язнішою зі своїм старим другом, хіба ні?

Я пирхнула.

Лоркан Гарен не був мені старим другом. Насправді все було навпаки. Щоразу, коли я бачила його, то стримувала бажання виблювати. Або задушити його. Або й те, й інше.

Закручене на лобі каштанове волосся, чітко окреслені вилиці й підборіддя, повні губи з ніжним вигином і яскраві, глибокі, блакитні очі. Зовні Лоркан був справжньою досконалістю, втіленою в атлетичне тіло зростом метр вісімдесят. Варто було йому зайти до кімнати, як усі присутні оберталися й дивилися йому вслід, буквально вивертаючи шиї. Під час розмови вас зачаровували його слова, тому що все, що він говорив, здавалося таким захопливим.