Примарне правління

Деякі учні потай пирхнули, і Мерфі також повільно похитав головою. Я нахилилася до нього:

— Що таке?

— Це повна маячня. Щойно все почнеться, вони вчепляться суперникам в горлянки за спинами вчителів, щоб добитися дискваліфікації одне одного.

— Я ніколи не бачила нічого подібного на турнірах Бо, — прошепотіла я.

Мерфі стенув плечима:

— Мабуть, тому, що він не хотів, щоб ти знала про це. Повір мені, Магвайр був одним із перших, хто вдавався до таких засобів.

Я глянула на свого колишнього хлопця, який сидів попереду. Вітер розтріпав його світле волосся навсібіч. Декілька місяців тому, коли я дізналася про його участь у таємних боях, де учні змагалися одне проти одного за гроші, я зрозуміла, що в нього були таємниці від мене. Вочевидь, він приховував не лише це.

— Минулого року ти не брав участі, правда? — запитала я.

Мерфі похитав головою:

— Я не пройшов жеребкування.

Що довше я дивилася, то більше помічала, як нервується Мерфі. Його нога весь час смикалася вгору-вниз, а щоки були рожевими. Очевидно, він неабияк хотів взяти участь у турнірі. Я підбадьорливо усміхнулася йому:

— Все буде добре, Мерфі. Ось побачиш.

Він вичавив із себе усмішку, якій бракувало звичної яскравості, а я повернулася до сцени, де ректорка Баскервіль продовжувала свою промову:

— Нехай благословення Дану підтримує вас усіх і супроводжує на кожному кроці. — Вона ще раз усміхнулася до всіх присутніх і плеснула в долоні: — Перейдімо до частини, на яку ви всі чекали, — жеребкування.

На цьому вона відступила на декілька кроків назад. Розмови знову стали гучнішими, і до мікрофонів підійшли професорка Чен, цілитель Шиган і професорка Мулліґан. Професорка Чен, чиє темне волосся підстрижене в каре, була, як і Мерфі, перевертнем. Професорка Мулліґан вражала своїм високим зростом і підкачаними м’язами рук і плечей. І, врешті, цілитель Шиган; його неслухняні каштанові кучері вибивалися з-під вовняної шапки, що здавалася самов’язаною. Цілитель вовтузився з мікрофоном там, де щойно стояла ректорка Баскервіль. Він був значно вищим за неї, тож знадобився певний час, щоб відрегулювати підставку.

Коли всі зайняли свої місця, то на подальші розмови часу марнувати не стали. Замість цього взяли папірці з жеребом і почали по черзі зачитувати імена учнів та їхні доми. Декого з них я не знала, інші ж були мені не більш ніж знайомі.

— Бо Магвайр, Золоте Листя! — вигукнула професорка Мулліґан, і під овації Ронана та інших Бо піднявся й побіг до сцени.

Професорка, яка вчила його битися, щось простягнула йому, і я випросталася, щоб краще розгледіти. Це точно була брошка, яка позначала нас як учасників турніру. Згідно з правилами, які додавалися до заявки на участь, брошку потрібно було постійно носити із собою під час турніру. Якщо ти її втрачав, тебе дискваліфікували. У правилах було сказано ще дещо про те, як слід поводитися під час турніру, про те, що не можна смертельно травмувати інших учнів власною магією тощо… але в певний момент я відключилася й решту просто пропустила.

Цілитель Шиган прокашлявся, і з динаміків пролунав гучний звуковий сигнал.

— Амара Чандран, Бронзові Вовки!

Дівчина зі смаглявим обличчям, яку я тільки й того, що знала в лице, підвелася, перекинула чорне волосся через плече й побігла до краю сцени.

— Лоркан Гарен, Золоте Листя! — пролунав із динаміків глибокий голос цілителя Шигана.

Я подивилася на копицю каштанового волосся Лоркана, коли він спускався повз нас, і стримала гримасу, коли він велично махнув рукою кільком людям, що проходили повз нього. Він був таким діловим.

— Орла Бейкер, Золоте Листя! — пролунало з гучномовців наступне ім’я.

Я не могла не помітити, що Орла обійняла Бо за шию, коли стала поруч.

Мерфі поруч зі мною хвилювався щоразу дужче, коли називали імена, які не належали йому.

— Мерфі, — неочікувано прошепотіла Кенна.

— Так?

— А як тебе звуть? — запитала вона.

Він неуважно продовжував дивитися вперед, витягнувши шию.

— Яке твоє ім’я?

Кенна завагалася. Вона глянула на мене, потім знову на Мерфі. Я здогадалася, до чого вона веде.

— Ти ніколи не казав. Не хочеш зробити це до того, як тебе викличуть, чи?.. — вона не продовжила запитання.

Мерфі перестав рухатися. Враз він ніби заціпенів.

— Ронан Голл, Бронзові Вовки! — пролунало наступне ім’я з гучномовців.

Ронан довгими граційними кроками підійшов до сцени й поклав руку на плече Орли.

— У мене є тільки прізвище. Нічого іншого немає, — пролунала запізніла відповідь Мерфі.

З його голосу зникли всі жартівливі нотки. Я застережливо глянула на Кенну. Мерфі не любив говорити про речі, які не мали нічого спільного з його майбутньою кар’єрою. Минуле — табу. Сім’я — теж табу. З іншого боку, в усьому іншому він був як розгорнута книга і з ним можна було говорити про що завгодно. Проте я не могла звинувачувати Кенну в тому, що вона зробила ще одну спробу.

— Гаразд, — зрештою тихо промовила вона.

— Джорджина Донован, Срібні Круки! — гукнула професорка Чен.

Я витягнула шию, щоб знайти Джорджину. Вона дала п’ять подрузі, перш ніж збігти сходами вниз. Я вже бачила, як Джорджина бореться. Вона була сильною, спритною і діяла як бісів пітбуль. Якщо вона хапала когось, то вже не відпускала, і так, безумовно, буде і на турнірі. Вона кинула на мене такий холодний погляд, коли проходила повз, що в мене сироти виступили на спині. І це не мало нічого спільного з погодою. Стало ще гірше, коли вона раптом усміхнулася. В її очах з’явився блиск, якого я не могла зрозуміти. Момент тривав недовго, але від нього руки мені затремтіли.

— Ділан Дей Парк, Срібні Круки! — пролунав голос професорки Мулліґан.

Я збентежено дивилася, як Ділан підвівся і попрямував до входу. Коли він записався на турнір? Коли ми говорили про це, він не казав, що братиме участь у жеребкуванні.

— Та ну, — пробурмотів Мерфі.

Я підбадьорливо стиснула його руку.

— Це ще не все. Почекай, — прошепотіла я, а професорка Чен голосно прокашлялася.

Ми втрьох затамували подих, коли вона нахилилася вперед.

— Мерфі, Срібні Круки!

Він так голосно плеснув у долоні, що я здригнулася.

— Саме вчасно.

Кенна усміхнулася йому:

— Вітаю. Це чудово.

Він відповів їй усмішкою, але та здалася трохи занадто вимушеною. Хлопець на мить повернувся до мене і простягнув кулак:

— Побачимося там.

— Гаразд.

Я вдарила кулаком по його кулаку.