Примарне правління

Глава 11

6

Коли ми йшли аркою під головним корпусом до озера, де мала відбутися зустріч, від мого дихання в повітрі клубочилися маленькі хмаринки. Навколо кампусу розкинувся незайманий ландшафт із невеликими пагорбами та деревами, частину з яких наприкінці листопада уже вкрив сніг. Не впевнена, чи це сталося через справжню погоду, чи на допомогу прийшов нащадок Енгуса. Цей бог умів керувати погодою, і в особливих випадках, як-от фінальний турнір року, в академії часто вдавалися до магії. Особливо якщо завдання мали відбуватися за певної погоди.

Ми й далі йшли мощеною стежкою, і я прикипіла поглядом до замерзлого мерехтливого озера попереду нас. Побачивши дерев’яну трибуну, яку вже встановили трохи далі, я була вражена.

— Щось новеньке, — зауважив Мерфі, що стояв неподалік від мене, і я буркнула щось на знак згоди.

Лише декілька годин тому, коли під час уроків я дивилася у вікно, тут ще нічого не було. Тепер же просто на березі озера звели високу дерев’яну трибуну, а збоку від неї — сцену з кількома стійками для мікрофонів. Натовпом снувало кілька людей з ящиками на ременях, де стояли горнятка, з яких підіймалася пара. Мій ніс вловив дивовижний фруктовий аромат із відтінком кориці. Перехожі час від часу купували напої та гріли руки об горнятка. Інші відразу прямували до трибун і займали місця в рядах.

— Усі вони прийшли на жеребкування? — запитала я.

Тиснява ставала щільнішою.

— Не люблю натовп, — пробурмотіла Кенна, що стояла неподалік, я ж міцно вчепилася в неї, щоб не загубити.

— Все буде добре. Ходімо, хочу зайняти гарне місце, коли нас викличуть, — промовив Мерфі, голос якого звучав стократ енергійніше, ніж у нас із Кенною.

Діставшись до трибун, ми піднялися на декілька сходинок і розташувалися на краю майже повного ряду. Протягом наступних кількох хвилин порожні місця заповнювали все нові учні. Поруч із нами захотіла сісти одна дівчина, і Мерфі буквально зірвався й простягнув руку, щоб пропустити її.

— Тут ще є місце, — усміхнувшись, промовив він, і вона глипнула на нього, зашарівшись, коли протискалася повз.

Коли ми знову сіли і ряд був заповнений, я знову подивилася вперед. Я затамувала подих, помітивши Ділана, який зайняв місце в ряду попереду нас. Він підняв комір свого пальта і постійно поглядав у мобільний телефон. У спогадах зринули наші останні зустрічі, і попри холод мої щоки почервоніли. Щось усередині вабило мене до нього. Незважаючи на всі його таємниці й напругу між нами. Я швидко відвела погляд.

Трохи попереду, просто в першому ряду, розташувалися Бо, Дарраґ, Орла та Ронан. Я якусь мить роздивлялася їх, але зрозуміла, що, на відміну від мене й Кенни, їхній настрій був піднесений. Мені пригадався останній фінальний турнір року. Як Бо повернувся до гуртожитку, сповнений радості від того, що йому випав жереб. Як він проходив одне випробування за іншим: від боротьби з магією ілюзій до перегонів на час із перевертнями — йому вдалося все. А я стояла осторонь і кричала від захвату. Як ми з Віолет трималися за руки, притискаючись одна до одної, щоб хоч якось упоратися зі своїм хвилюванням.

Із кожною секундою, коли я думала про Бо і Віолет, всередині мене наростала темна хвиля, пробуджуючи нищівний розпач. Я так міцно стиснула зуби, що вони заскреготіли.

Слід було це передбачити.

Ми з Віолет були такими близькими. Я гадала, що ми знаємо одна про одну все. Те саме я колись думала і про Бо. Аж поки не зрозуміла, наскільки помилялася щодо обох. Звісно, біль, якого мені завдав Бо, був геть не схожим на те, що зробила Віолет, але вони обоє зранили мою душу. Спогади про обох досі скеміли і змушували мене звинувачувати себе.

Це слід було передбачити. Тоді можна було запобігти всій цій катастрофі.

Темрява наростала в мені, здіймалася від живота догори, аж поки я не почала задихатися.

Гул натовпу різко урвався, коли на сцену ступили професори і всі люди на трибунах мимоволі випросталися. Я дихала крізь біль і намагалася заглушити його, щоб зосередитися на тому, що відбувалося переді мною.

У центрі стояла ректорка Баскервіль, усміхаючись до юрби. Її каштанове волосся було зібране назад широким золотим обручем, так що густі кучері лежали на голові, як корона. Її смаглява шкіра, м’які риси обличчя і тепла усмішка випромінювали невимушену красу, якою захоплювалося чимало учнів академії. Ректорка Баскервіль також була однією з найобдарованіших нащадків Туата де Дананн, адже вона не тільки володіла магією води, а й мала дар натхнення. Наявність декількох дарів була рідкістю і робила ректорку дуже шанованою не лише в академії, а й у Раді Дану, членом якої була й моя мати.

Ректорка Баскервіль дружила з моєю мамою, що, втім, не означало, що до мене було якесь особливе ставлення. Коли декілька місяців тому мама попросила її повернути мене до мого старого дому, Золотого Листя, ректорка Баскервіль, попри їхню дружбу, чітко дала зрозуміти, що припустимо, а що ні. Це змусило мене поважати її ще більше (хоча я дуже образилася на неї за те, що вона розповіла мамі про мій провалений іспит, перш ніж я встигла це зробити сама).

— Ласкаво просимо! — пролунав її голос із динаміків поруч зі сценою. Вона розвела руки. — Здається, у нас ще ніколи на жеребкуванні не було такого натовпу. Це чудовий початок фінального турніру року!

Пролунали гучні оплески, і ми з Мерфі та Кенною долучилися. Але це тривало недовго; ректорка продовжила:

— Ви зібралися тут сьогодні, адже хочете взяти участь у турнірі. У кожного свої причини для цього. Хтось хоче продовжувати вдосконалювати свою магію та випробувати одне одного в бою. Інші хочуть покращити свої показники в табелі. Але є й інші причини, — сказала вона, обвівши поглядом ряди учасників. — Турнір — це не просто перевірка вашого хисту до магії чи бойових навичок. Цей турнір перевіряє згуртованість усіх нащадків Дану й готує вас до майбутнього. Ці випробування перевірять ваш дух, відданість і єднання, а також вимагатимуть певної мужності. Тож, будь ласка, не думайте тільки про покращення своїх оцінок.

Її погляд ковзнув юрбою, ніби вона шукала мотивацію в кожному окремому учневі. Мої щоки порожевіли, бо я раптом відчула, що мені тут не місце.

— Натомість пам’ятайте, що це шлях, яким ви подорожуєте, і що іноді пункт призначення знаходиться просто на цьому шляху. Цей турнір є символом благословення, яким боги обдарували вас усіх. Дбайте одне про одного. Підтримуйте одне одного, навіть якщо ви живете в різних домах. І пам’ятайте, що на першому місці мають бути не академічні цілі, а взаємоповага.