Страница 17 из 98
Зустріч із моїм колишнім хлопцем зараз не завдавала мені такого болю, як через кілька тижнів після розриву. Але я все ж не хотіла його бачити. Частина мене все ще відчувала щось до нього, наче загоєна рана, яка все ще болить, коли випадково її торкнутися. Саме так було і зараз. Я швидко відвела погляд. Клубок темряви у моєму животі стиснувся ще дужче.
— Що вони там роблять? — запитала Кенна.
Я відкашлялася:
— Щороку вони влаштовують цілу виставу з тими, хто добровільно записується на турнір.
— Подивися, як урочисто вони стоять — схоже на цілу церемонію.
— Вони завжди влаштовують грандіозну вечірку, коли проводять жеребкування.
— Ти підеш туди? — запитала Кенна.
Я зморщила носа й похитала головою. Зустрітися випадково на вечірці — це одне, але я ніколи в житті не піду до кімнати Бо, щоб провести там вечір з ним і своїми колишніми друзями. Краще вже просто битися головою об стіну.
— Але ж жеребкування ще не відбулося. Чому вони вже святкують? — справді збентежено запитала Кенна.
— Це не має значення. Більшість учнів, наділених бойовими навичками, належать до Золотого Листя. Місця їм практично гарантовані. Особливо якщо з інших гуртожитків записується мало охочих, — пояснив Мерфі.
Я не зводила погляду з радісного натовпу. З Бо, якого Ронан щойно поплескав по плечу.
Я згадала всі ті турніри, коли стояла поруч і підтримувала свого колишнього хлопця. Згадала, з якою огидою він дивився на мене, коли нарешті зізнався, що насправді думає про мій дар. А потім… у голові раптом промайнуло безліч думок.
Голос мами, яка казала, що я не можу зазнати невдачі.
Професор К’юсак, який знущався з мене перед усіма.
Мої бойові навички, які залишали бажати кращого.
І нарешті… голос Ділана, який тихо, але наполегливо промовляв у моїй голові:
«Я хочу повернути свою сміливу дівчинку».
Останніми тижнями я здебільшого замкнулася в собі, тікала від власних думок уночі та не припиняла роздумувати над тим, як могла б запобігти подіям, що трапилися з Віолет і Крі. Я мучилася безсонними ночами, відчайдушно намагаючись заглушити власні думки. Але зараз, уперше за довгий час, я відчула, як усередині мене спалахує іскра.
Я придумала, яким чином вирішити всі свої проблеми водночас: покращити оцінки, змусити маму пишатися мною, відточити свої бойові навички, показати Ділану, що я смілива, хоч би як утікала від своїх спогадів.
— Мерфі, — промовила я, повертаючись до свого друга. Він зацікавлено поглянув на мене. — Ти казав, що участь у турнірі зараховується в підсумкові оцінки, так?
Спочатку він насупився. Але потім його блакитні очі засяяли.
— Ти натякаєш на те, про що я думаю?
Я знову подивилася на учнів Золотого Листя, які обіймалися й святкували, ніби вже гарантовано отримали місця на турнірі.
— Підкажи-но мені, де знайти список, до якого потрібно записатися.