Примарне правління

Глава 8

3

Після зміни напряму навчання в академії Еверфолл я дізналася чимало нового. Наприклад, що в мені є джерело магії, яке я можу контролювати. Я навчилася розпізнавати небезпеку, яка насувається, щоб запобігти ще гіршим лихам і захистити людей навколо себе. Я також зрозуміла, наскільки важливо поважати природний порядок речей і що моя місія полягає в збереженні балансу між життям і смертю.

Щоправда були речі, які я воліла б із розкладу викреслити. Я ніколи б не подумала, що до цього дійде, але тепер я навіть сумувала за заняттями цілителя Шигана з ботаніки, хоча постійно сперечалася із суворим професором. Але принаймні він ніколи не бував злим. Чого не можна було сказати про професора К’юсака.

З першого ж заняття професор з духовного наставництва свердлив мене поглядом. Він не проявляв милосердя, не зважав на тих, хто відставав у навчанні, і неодноразово наголошував, що у крові кожного, хто володіє даром магії смерті, повинно бути духовне наставництво. Можливо, так було з деякими учнями, але точно не зі мною. Для мене цей предмет, як і багато інших аспектів магії смерті, був подібним до рівняння, яке я не могла розв’язати. Особливо через те, що більшість інформації була лише абстрактною теорією. На своєму попередньому напрямі я насамперед вивчала зцілення і, крім різних заклинань, мала також практичні заняття з ботаніки, які допомагали мені визначати, коли саме лікарські рослини перетворюються на отруту. Мені вдавалося справлятися з предметами, і я почувалася в своїй стихії. Але тут все було зовсім інакшим.

Клас професора К’юсака розташовувався на верхньому поверсі головного корпусу академії. Крізь високі аркові вікна пробивалися промені вранішнього сонця, засліплюючи декого з нас. На стінах висіли складні зображення рун і формули, що, ймовірно, якось стосувалися ритуалів переходу в потойбічний світ. Проте варто було лише придивитися до них уважніше, як деталізовані символи, здавалося, починали танцювати перед очима, тому я швидко відводила погляд, намагаючись натомість зосередитися на літньому чоловікові попереду. У сивому волоссі професора К’юсака де-не-де ще виднілися темно-русяві пасма, а холодні блакитні очі ховалися за окулярами з тонкою дротяною оправою. Зараз ці холодні блакитні очі були прикуті до когось на задніх рядах, і я непомітно зітхнула з полегшенням, оскільки уникнула чергового нападу. Йшлося про деталі різних царств потойбічного світу, а я й досі їх плутала.

— Так, міс Гіґґінс, — сказав професор.

— Перехідна зона називається Астральним царством, — відповіла моя однокласниця. — Туди потрапляють усі душі після смерті. Саме там вирішується, куди вони вирушать далі.

— Які ще існують царства? — запитав К’юсак, оглядаючи ряди учнів. Я знала цей допитливий погляд. Він шукав того, хто не піднімав руку. Того, хто відволікався.

— Міс О’Салліван, — пролунав його різкий голос.

Я глипнула на Кенну, поруч із якою не змогла сісти, оскільки те місце зайняли ще до мого переведення.

— Є ще… — почала було вона, почухавши своє підборіддя. — Е-е… Царство тіней.

— Правильно.

Дивовижно, скільки розчарування цей чоловік міг вкласти в одне-єдине слово. Потім він звернувся до наступного учня і жестом попросив його продовжити з того місця, де Кенна зупинилася. Моя подруга мигцем зиркнула на мене, і я скривилася, через що кутики її губ смикнулися. Я поспіхом опустила погляд назад у свої записи, які, хоч і мали охайний вигляд, однак допомагали мало, адже в голові трималася лише частина написаного.

— Царство тіней — це місце темряви, де панують лише страх і руйнування. За легендами, там перебувають нещасні душі, які програли в битвах проти Туата де Дананн, — продовжив Роберт.

— Абсолютно правильно, містере Кеннеді, — професор К’юсак ходив класом туди-сюди. — Надзвичайно важливо, щоб душі, які потрапляють до Астрального царства, були спрямовані у відповідне місце. Іноді це трапляється само собою, а іноді — ні. Тоді люди на кшталт вас повинні направити їх, щоб чужі душі не отримали доступу до Тір-на-Ног.

Він зробив крок назад.

— Яке значення для вас, нащадків Туата де Дананн, має Тір-на-Ног?

Це було чи не єдине запитання, на яке я знала відповідь, тому підняла руку. Але професор К’юсак, звісно, проігнорував мене і запитав когось позаду.

— Тір-на-Ног також відомий як острів молодості. Кажуть, що саме сюди відступили Туата де Дананн після своєї останньої битви. Тір-на-Ног є важливою складовою нашої історії, адже саме з цього царства походить магія, якою ми всі наділені. І після смерті наші душі мають повернутися туди, щоб навіки з’єднатися з божествами.

К’юсак здавався задоволеним і продовжив заняття. Він запитував тих, хто піднімав руки, або тих, хто був неуважним, а під кінець заняття витягнув тести, які ми писали минулого тижня, і почав їх потроху роздавати. Іноді він бурмотів похвалу, іноді мовчав, інколи просто кидав суворий погляд, а коли дійшов до мене, то голосно зітхнув.

— Як я бачу, ваші результати залишаються незмінними. Мені доведеться обговорити це з ректоркою Баскервіль, — сказав він голосно, щоб усі почули.

Щось стислось у мене в грудях, коли він поклав переді мною тест.

На ньому виднілася велика червона трійка. Я затамувала подих. Я й не сподівалася, що напишу тест добре, але не думала, що все настільки погано.

— Духовне наставництво вимагає певного рівня відданості, яке я досі марно намагаюся знайти у вас, міс Кінґ. Якщо ви продовжуватимете в тому ж дусі, то не складете цей курс, — зауважив він, хоч і значно тихіше, але в класі запанувала така тиша, що його слова все одно міг почути кожен.

На цьому професор повернувся до наступного учня, а мої щоки запалали від сорому. Я глянула в бік Ділана, який сидів наприкінці ряду й точно чув, що сталося. Проте він відвів погляд, поспішно складаючи речі в рюкзак, а коли пролунав дзвінок, одразу підвівся й вийшов, навіть не глянувши на мене.

Щось усередині мене стислося ще дужче, але я підняла голову, хоча це здавалося майже неможливим.

Вечірка того дня відбувалася в новій кузні. Було дивно знову опинитися тут, проте я вже встигла випити один коктейль, і музика поступово витісняла спогади.