Страница 11 из 98
Раптом я відчула пронизливий біль у грудях, настільки сильний, що на секунду навіть стало важко дихати.
У моїй уяві постало обличчя Віолет, і здавалося, ніби мої груди обвили важкі залізні пута, затягуючись дедалі сильніше.
Ночами я могла губитися в забутті, але зараз… зараз цього робити було не можна. Не можна, адже попереду мене чекали заняття, а поруч сиділи друзі. У мене настільки добре виходило вдавати перед ними нормальний стан, що я іноді й сама майже в це вірила. Вони знали, що я часто ходжу на вечірки, але й гадки не мали, чому я це роблю. Нехай так лишається і надалі. Я не могла дозволити собі зганьбитися зараз. Тож я глибоко вдихнула й спробувала зберегти невимушений вираз обличчя.
— Ну ж бо, Зої. Не залишай мене самого, — наполягав Мерфі.
— Вибач, але ж ти знаєш, що я провалюся вже на першому випробуванні.
Він скептично поглянув на мене, потім перевів погляд на Кенну.
— Ви обидві недооцінюєте себе. Навіть якщо ви не дійдете до фінального випробування, але виконаєте добре бодай одне, то однаково отримаєте додаткові бали. Хай і не так багато, як фіналісти, та все ж.
— Я не маю жодного бажання витрачати кожну вільну хвилину на тренування до випробувань, про які дізнаюся лише незадовго до їхнього початку, щоб потім змагатися за декілька бонусних балів у табелі з найвідмороженішими учнями академії. До того ж більшість із них усе одно наробить собі в штани, щойно опиниться зі мною в замкненому просторі, — пробурчала Кенна.
Відтоді як ми стали сусідками по кімнаті, я чимало дізналася про Кенну. Вона була даег-ду. Вони зазвичай гинули жорстокою смертю, а потім повставали з могил, відроджені темною магією та нестримним бажанням помсти. Подейкували, що вони переслідували своїх убивць, аж поки не знаходили й не випивали всю їхню кров. Але після цього вороття не було, і вони продовжували своє існування як немертві — змушені пити кров і наділені надлюдською фізичною силою. Тому даег-ду так само, як і я, вважалися в академії паріями/упослідженими, але це було лише дурнуватим упередженням. Насправді Кенна була повною протилежністю небезпечної істоти.
Так раз на декілька тижнів вона випивала великий пакет із кров’ю, зазвичай переливаючи її в непрозорий стакан. Але милі шпильки у вигляді квітів на дрібних темних кучерях, блузки з рюшами, сарафани та пристрасть до історичних любовних романів робили мою сусідку по кімнаті будь-якою, але точно не страшною. Вона стала моєю подругою, а заради друзів я була готова на все. Так само, як і Кенна. Вона мала добре серце, і, якщо траплялася небезпечна ситуація, її ікла були дуже навіть корисними. Це нам довела та сама фатальна ніч, коли нас схопили і тільки завдяки спільним зусиллям ми змогли втекти.
— Мабуть, мені варто пошукати собі нових друзів, — пробурчав Мерфі, на що ми з Кенною перезирнулися.
— Ну спробуй, — кивнула я, а Кенна усміхнулася.
— Я гадала, ми незамінні, — додала вона.
Мерфі покірно зітхнув:
— На жаль, це правда. Мені слід було краще подумати, перш ніж зачарувати вас обох своєю надзвичайно привабливою вдачею.
Кенна засміялася, і мої губи теж скривилися в усмішці. Цієї миті я відчула, як залізні пута навколо моїх грудей повільно слабшають. Дихати стало легше, а жахливі о`брази в моїй голові поволі згасли. Я зосередилася на лекції Мерфі про його переваги як друга, що виходила з-під контролю, та на дзвінкому сміхові Кенни.