Страница 10 из 98
занадто
рідко, та я нізащо йому цього не сказала б.
— Прощення — це чеснота, міс Еверфолл.
— Зараз обідня перерва, наставництво на сьогодні закінчилося.
Зізнаюся, відповідь була так собі, проте нічого кращого мені на думку не спало.
Він спокійно подивився на мене, натяк на усмішку зник.
— Не ускладнюй собі життя більше, ніж потрібно.
І ось знову він тут. Захисник. Той, хто вказував на мої помилки й змушував мене з ними стикатися. Щось у моїх грудях стиснулося.
— Дякую за цінний урок, професоре Парку, — процідила я крізь зуби.
Я почала шукати поглядом Кенну й незабаром побачила її за одним зі столиків у компанії знайомого рудоволосого хлопця. Це був той самий стіл, за яким ми втрьох зазвичай обідали. Ще два місяці тому я завжди пропонувала Ділану приєднатися до нас. Але він ніколи не погоджувався. А тепер… тепер між нами була така напруга, що я просто не наважувалася його покликати.
— Мені пора, — промовила я і відвернулася від нього.
Я відчувала його погляд на собі весь час, поки йшла до нашого столу. Нарешті гупнула підносом. Краєм ока я побачила, як Ділан вийшов із їдальні, тримаючи в руках лише горнятко. Я прогнала з голови запитання, які почали виникати. Наприклад, куди він іде? Що він робить? І з ким? Але це мене не стосувалося. Він не раз давав мені зрозуміти, що для нього я не більше, ніж клята робота.
— На якусь мить мені здалося, що ти знову збираєшся вийти на ринг із Джорджиною, — зауважив Мерфі, балансуючи на задніх ніжках свого стільця, а потім різко поставив усі чотири на підлогу.
Я лише зморщила носа.
— Не всі так люблять битися, як ти, містере розвіднику, — сказала Кенна.
Мерфі усміхнувся й закинув собі до рота антипасто, виразний запах часнику від якого долинув аж до мене.
— Мені мають подобатися бої, якщо я справді хочу стати розвідником. Це чи не єдине, чим займаються лицарі.
Розвідники були своєрідним спеціальним підрозділом лицарів Дану. У той час, як лицарі протягом століть воювали за нащадків Туата де Дананн (і продовжують сьогодні служити для захисту сімей Ради), розвідники становили невелику шпигунську групу, яка займалася розвідкою та вистежуванням ворогів. Чимало перевертнів, як-от Мерфі, прагнули отримати цю посаду, проте лише одиниці проходили надзвичайно складні вступні випробування.
І хоча цей веснянкуватий, жартівливий рудоволосий хлопець із невимушеними манерами, здавалося, для такої роботи не підходив, я щиро сподівалася, що він рано чи пізно здійснить свою мрію. Він старанно працював, щоби втілити її, попри те що ми були лише на третьому курсі академії, а не на п’ятому (останньому).
— Якщо ти й далі будеш так старанно тренуватися, твої руки невдовзі порвуть футболку, — зауважила я, вказавши виделкою на верхню частину тіла Мерфі, яка за останні місяці справді стала значно ширшою.
Коли ми тільки познайомилися, він був худорлявим, а тепер його темно-сіра термосорочка помітно облягала руки.
— Я й не знав, що ти цікавишся моїми м’язами, Зої. Якщо хочеш, можеш навіть доторкнутися.
Він напружив біцепс і нахилився ближче, але я лише відмахнулася.
— Ні, дякую. На тренуваннях мені вже вистачило «сталевих» м’язів, — промовила я і помітила, що Кенна затримала погляд на напруженій руці Мерфі на декілька секунд довше. Мерфі розвернувся до неї й простягнув вперед руку:
— Не соромся, Саллі. Я знаю, що тобі кортить.
Він злегка ворухнув бровами. Кенна зморщила носа й повернулася до своєї лазаньї:
— Я теж відмовлюся. Вибач, Мерфі.
Він лише стенув плечима. Потім зацікавлено глипнув на мій десерт:
— Ти ще їстимеш це?
— Взагалі-то так, — кивнула я.
Кутики його рота опустилися, а обличчя стало таким сумним, що я врешті-решт підсунула йому склянку з мусом, за яку щойно боролася з Джорджиною. Мерфі засяяв від радості й одразу почав їсти.
— Як гадаєте, це для турніру? — запитала Кенна, вдивляючись у когось позаду мене.
Я обернулася й побачила учнів, які саме заходили. Вони здавалися трохи старшими за нас, мабуть, п’ятикурсники, і по двоє несли через їдальню кілька важких на вигляд дерев’яних ящиків.
— Не думаю, — буркнув Мерфі з набитим ротом. — Завдання тримають у таємниці аж до оголошення. Немає сенсу в тому, щоб учні настільки відкрито ходили з матеріалами.
В академії Еверфолл щороку проводилося декілька турнірів, здебільшого для тих, хто володів бойовими здібностями, наприклад, для нащадків Луга, Дагди, Морріган або Нуади. Однак фінальний турнір року завжди був наймасштабнішим і найнебезпечнішим випробуванням — за нього нараховували найбільше балів у табелі. Якщо інші турніри протягом року проводили в тренувальному залі, то для фінального турніру року використовувався весь кампус. Потрібно було виконати різні завдання, присвячені богам. Ішлося не лише про бойові мистецтва, а й про інтелектуальні змагання та випробування на кмітливість. Усе це, звісно, відбувалося за суворими правилами академії, коли учні боролися самостійно, а вчителі втручалися лише в разі смертельної небезпеки.
— Хочеш взяти участь у турнірі? — запитала я і зробила ковток зі своєї пляшки.
— Авжеж. Я записався одразу після того, як вивісили списки, — сказав він у відповідь. — А ви?
Ми з Кенною перезирнулися. Моя подруга підняла виделку:
— Я радше встромлю собі в око цю виделку, ніж візьму в цьому участь.
— Моторошно, але гаразд. А ти? — запитав він, повертаючись до мене.
Я злегка насупилася, зазирнувши в його блакитні очі:
— Ні, дякую. На тренуваннях я й так отримую достатньо синців.
— Ви — дві зануди, що псують усі веселощі. Де ваші амбіції? — наїжачився Мерфі, опускаючи ложку.
— Мені не потрібні додаткові бали в табелі, я й так чудово справляюся, — зауважила Кенна з гірко-солодкою усмішкою, від якої я скривилася.
Через зміну напряму навчання кілька місяців тому я досі відставала від решти, хоч і ставилася до наставництва серйозно і вчилася мов навіжена. Мої оцінки з нових предметів могли б бути кращими. Але навіть попри це, я не хотіла брати участь у турнірі, в якому декілька тижнів поспіль довелося б будь-якими способами намагатися перевершити своїх однокласників. Я вже бачила таку запеклу боротьбу з боку Бо, мого колишнього хлопця, і нашої спільної колишньої компанії. Бо, Ронан, Дарраґ і Орла завжди брали участь у турнірах, а ми з моєю колишньою найкращою подругою Віолет стояли осторонь і вболівали за них, особливо за Бо.