Страница 99 из 103
33
Як згодом з’ясувалося, Мерфі та Ділан попередили викладачів. Круком Мерфі підслухав Крі та марно намагався зв’язатися з Кенною. Потім він полетів до Ділана, і вони обшукали половину кампуса, знайшли в кімнаті Віолет сліди моєї втечі й нарешті прибули до кузні.
Тепер ми вчотирьох сиділи на галявині перед кузнею, а цілитель Шиган і ректорка Баскервіль розпитували нас про все, що сталося. Коли Шиган побачив рани на моїх руках, він тихо вилаявся й одразу ж почав їх обробляти. Заціпенівши, я витримала це випробування, а цілитель час від часу бурмотів щось про зраду.
Якоїсь миті з’явилася група хранителів у темно-зеленій уніформі й почала розбирати завали в пошуках Віолет і Крі. Затамувавши подих, я спостерігала, як за декілька хвилин вони витягли тіло Віолет. Вона мала ошелешений вигляд і, здавалося, була сама не своя. І не дивно, адже витратила море енергії. Її спів, імовірно, обірвався, тому що вона повністю вигоріла і, врешті-решт, знепритомніла. Проте Крі й сліду не було. Хранителі скрутили руки Віолет за спиною та наділи на неї посилені кайданки, що придушували магію.
Коли її вели, вона знову подивилася на нас, і мені це зовсім не сподобалося. На її губах з’явилася легка посмішка, яка зникла так швидко, що я засумнівалася, чи не здалося мені. Трохи згодом хранителі сіли разом з Віолет в один зі своїх чорних позашляховиків і поїхали геть.
Наступні кілька годин минули в заціпенінні. Я була повністю виснаженою і відчувала, що будь-якої миті можу втратити свідомість, але, на жаль, не могла собі цього дозволити. Спочатку нам із Кенною надали допомогу в медпункті, а потім допитали професорка Чен і ректорка Баскервіль, тож нам довелося розповісти про те, що ми дізналися впродовж останніх тижнів. Ректорка Баскервіль стояла між нами, поки цілитель Шиган оглядав рани Кенни. Проте погляд професорки Чен чомусь прикипів до мене.
— Чому ти нічого не сказала раніше? — запитала вона згодом.
— Ми ж не були впевнені, що саме трапилося, й хотіли спершу знайти неспростовні докази, — сказала я.
— До того ж хранителі вже давно розслідують цю справу. Ми боялися, що нам ніхто не повірить, — додала Кенна.
Професорка Чен переглянулася з ректоркою Баскервіль, яка в цей момент знову зупинилася біля мого ліжка.
— З вашого боку це було безвідповідально. Важливо негайно повідомляти про такі речі — з доказами чи без них. Будь ласка, в майбутньому не соромтеся звертатися до викладачів академії, — сказала вона суворим тоном.
— Лише так можна гарантувати, що схоже більше не повториться, — додала професорка Чен, заправляючи своє каштанове волосся за вуха.
Потім пригладила тканину своєї сорочки й мала дещо невпевнений вигляд.
— Якщо це через випробування, яке я змусила тебе пройти... — почала вона трохи згодом, і я відразу ж похитала головою.
— Це не так. Чесно, професорко Чен, — швидко відповіла я.
Ректорка Баскервіль запитально глянула на нас, але я не планувала нічого говорити, якщо не заговорить професорка. Вона, здається, не хотіла, щоб ректорка знала про те, що вона веліла Діланові дражнити мене, аж поки проявиться моя сила. Якби це залежало від мене, усе могло б так і залишитися. У нас, зрештою, було достатньо інших проблем, які потрібно було розв’язувати.
— Крі вже знайшли? — запитала Кенна після кількох секунд мовчання.
Ректорка Баскервіль похитала головою.
— На жаль, ні. Але хранителі оголосили його в розшук, і цю інформацію передали деяким інсайдерам, які працюють у відділах поліції простих смертних. Ми його знайдемо.
— Крім того, хранителі допитають Віолет Вілан та її батьків. Можливо, вони знають більше про місцеперебування Крі, — додав цілитель Шиган.
— Чи приховували ви ще щось від нас? — запитала ректорка, дивлячись то на мене то на Кенну. — Будь-що, що може стосуватися розслідування?
Я подумала про це і прокрутила в голові події тієї ночі.
— Крі говорив так, наче це все було частиною великого плану. Ніби він був не єдиним, хто полював на скарби Дану.
Усі троє вчителів стривожилися, почувши ці слова. Я подумала, чи не сказала щось не так, коли двері до медпункту гучно відчинилися.
— Де вона?
У кімнаті пролунав голос, який я впізнала б будь-де. Я злегка примружилася, перш ніж зібрати докупи думки.
— Тут, — хрипко вигукнула я.
У медпункті пролунав стукіт підборів. Ректорка Баскервіль уже встала, щоб відсунути білу завісу, та моя мама випередила її. У неї було розпатлане волосся й пом’ятий костюм. Я нечасто бачила її такою схвильованою і якусь мить могла лише дивитися на неї, втративши дар мови. Перш ніж зрозуміла, що відбувається, вона підійшла до мене, обхопила моє обличчя й розглядала його з усіх боків.
— Як ти? — запитала.
Лише той, хто добре її знає, міг розпізнати занепокоєння в її голосі. Моє серце стиснулося. Не надто переймаючись, я обійняла її та міцно тримала. Мама секунду вагалася, а потім відповіла на обійми. Коли запах її парфумів дійшов до мого носа, мої очі запекли. Ми трохи потримали одна одну в обіймах, а потім повільно відпустили.
— Зі мною все гаразд, — нарешті прохрипіла я.
— Ну як сказати, — заперечив цілитель Шиган. — У неї зламане одне ребро, не кажучи вже про синці на тілі та численні порізи.
Ми з мамою зиркнули на нього. Схоже, йому було байдуже, він підійшов до маленького візка з медичними препаратами та різними травами і почав змішувати деякі з них.
Тим часом мама дивилася на мої руки. Рани від шипів перестали кровоточити, але, попри мазь, пекли шалено. Мама нахилилася вперед, узяла мене за руки й прошепотіла тихе заклинання. У медпункті її голос пролунав яскраво й чітко, її обличчя осяяло магією, а мої руки пронизало тепле поколювання. Шкіра поступово стягувалася, а порізи загоїлися. Вона зробила те саме з верхньою частиною мого тіла, хоч різкий біль таки пронизав мене. Я примружилася, коли зламана кістка здригнулася й нарешті зрослася. Після цього мама сіла й задоволено дивилася на свою роботу.
— Можеш допомогти і моїй подрузі? — тихо запитала я, кивнувши на Кенну, яка, заціпенівши, дивилася на мою маму.
Та без вагань підійшла до ліжка Кенни. Моя сусідка була налаштована скептично, її плечі напружилися. Мама також сіла на край ліжка й обережно взяла Кенну за руки. Вона знову заспівала коротку кришталево чисту мелодію, яка луною розійшлася медпунктом і захопила всіх присутніх. Трохи пізніше зупинилася, а Кенна витріщилася на свої руки. Відразу після цього обмацала лоб і шкіру навколо ока, де за мить до того сяяв синець.